Справа №345/5347/25
Провадження № 2/345/2428/2025
05.11.2025 р. м.Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого - судді Гапоненка Р.В.
за участю секретаря судового засідання Баран В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд
позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 31.10.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №5240784, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 4 000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, а також можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну їй суму. Відповідач зі свого боку не виконав умов кредитного договору. У зв'язку із порушенням взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, у відповідача утворилася заборгованість в розмірі 17259,06 грн., з яких: 2831,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 13668,06 грн. - прострочена заборгованість за сумою відсотків, 760,00 грн. - прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту. 04.02.2025 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №111-МЛ, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №5240784 від 31.10.2023що був укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем. В добровільному порядку відповідач відмовляється погасити заборгованість за кредитним договором. Тому позивач просить стягнути з відповідача 17259,06 грн. заборгованості за кредитним №5240784 від 31.10.2023та судові витрати.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30.09.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник позивача у прохальній частині позовної заяви вказав, що не заперечує щодо розгляду справи за його відсутності, згоди на ухвалення судом заочного рішення не надав.
У строк встановлений судом відповідач відзив на позов не подавав, будь яких інших клопотань та заяв від відповідача до суду подано не було, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.
Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.
Як встановлено в судовому засіданні, 31.10.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №5240784, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 4 000 грн.
Кредитний договір укладено в електронному вигляді, шляхом реєстрації відповідача на вебсайті в мережі Інтернет та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію»
04.02.2025 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №111-МЛ, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №5240784 від 31.10.2023.
З витягу із Реєстру боржників до договору факторингу №111-МЛ від 04.02.2025 вбачається, що ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ ФК «Кредит-Капітал» прийняло право вимоги за кредитним договором № 5240784 від 31.10.2023 на суму 17259,06грн.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 5240784 від 31.10.2023 сума заборгованості становить 17259,06 грн., з яких: 2831,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 13668,06 грн. - прострочена заборгованість за сумою відсотків, 760,00 грн. - прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту.
Таким чином, між сторонами виник спір щодо належного виконання умов кредитного договору, непогашення в повному обсязі відповідачем заборгованості за цим договором, що є порушенням законних прав та інтересів позивача.
Суд, дослідивши та оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, надані позивачем на обґрунтування позовних вимог, з'ясувавши таким чином фактичні обставини справи, вважає, що даний позов підлягає до задоволення, виходячи з такого.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.
Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 вказаного закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 статті 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором і згідно до ст. 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом (частини 5, 7 статті 81 ЦПК України).
Судом встановлено, що 31.10.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №5240784, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 4 000 грн.
ТОВ «Маніфою» свої зобов'язання за кредитним договором №5240784 від 31.10.2023 виконало в повному обсязі, надавши відповідачці кредит відповідно до умов договору, з якими вона погодилася, що підтвердила своїм підписом у виді одноразового ідентифікатора.
Разом з тим відповідачка свої зобов'язання належним чином не виконувала, у зв'язку з чим у неї утворилася заборгованість за вказаним кредитним договором.
Доказів належного виконання зобов'язань по сплаті кредиту відповідач суду не надав, не подав будь-яких доказів на спростування користування ним наданими йому банком кредитними коштами, а також не подав будь-яких доказів на спростування наданого банком розрахунку заборгованості.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Отже, ТОВ ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором №5240784 від 31.10.2023.
А тому, оцінивши досліджені докази в їх сукупності, враховуючи, що відповідач істотно порушив умови кредитного договору №5240784 від 31.10.2023, а зокрема, у встановленому порядку та строки не погашав кредит та проценти за користування ним, суд дійшов висновку, що позовна заява ТОВ ФК «Кредит-Капітал» є обґрунтованою, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 17259,06 грн.
Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 2422,40 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача; у разі задоволення позову - на відповідача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з ч. 2ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
В інших судових рішеннях Верховний Суд також формував правову позицію щодо самостійного зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Схожих висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 02 липня 2020 року по справі № 362/3912/18 і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 201/14495/16-ц у додатковій постанові від 30 вересня 2020 року, самостійно зменшивши судові витрати на професійну правничу допомогу, виходячи із критеріїв реальності та розумності вартості адвокатського гонорару. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада від 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.
3 матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу відповідачем було надано: договір про надання правничої допомоги від 01.07.2025, копію акту наданих послуг від 19.09.2025, копію детального опису наданих послуг до акту від 19.09.2025.
З врахуванням складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); ціни позову; незначного обсягу юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, суд приходить до висновку, що заявлені витрати за надання правничої допомоги в розмірі 8000,00 грн. є явно неспівмірними, не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності, необхідності) та розумності.
А тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 3000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.204,512,514,525,526,530,612,625,1048-1050,1054 ЦК Українита керуючись ст.ст.12,13,141,259,263-265,268,274-279,280-282,288-289 ЦПК України, суд -
позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал», код ЄДРПОУ 35234236, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, м. Львів, заборгованість за кредитним договором №5240784 від 31.10.2023 в сумі 17259,06 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» судовий збір в сумі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий: