Справа № 740/6300/24
Провадження № 2/740/228/25
04 листопада 2025 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючого - судді Карпуся І.М.,
із секретарем судового засідання Кубрак Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні подружжя,
Позивачка ОСОБА_1 через представника - адвоката Луєнка Ю.В. 23.10.2024 звернулася до суду з позовом та просила стягнути із ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частини автомобіля марки HYUNDAY SANTA FE, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , у розмірі 340 070 грн та стягнути з нього понесені нею судові витрати по справі.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25.04.2018 зареєстрували шлюб. 10.09.2024 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу. У період шлюбу сторін на ім'я відповідача за спільні сумісні кошти був набутий автомобіль марки HYUNDAI SFNTA FE, 2013 року випуску, об'єм двигуна 2359 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 . Вказаний автомобіль був придбаний за договором фінансового лізингу та зареєстрований за відповідачем 15.09.2023. Лізингові платежі за рахунок спільних сімейних коштів сплачені у повному обсязі. Відповідач 23.07.2024 без її відома та згоди перереєстрував вказаний автомобіль на нового власника. Як вважає позивачка, на матір відповідача ОСОБА_3 . Відповідно до звіту про оцінку транспортного засобу № 045-24 від 17.10.2024 вартість зазначеного автомобіля становить 680 140 грн. То ж оскільки транспортний засіб був придбаний за спільні сімейні кошти та зареєстрований на відповідача, але ним відчужений без згоди позивачки та у період їх фактичного окремого проживання, а кошти від його продажу не були використані в інтересах сім'ї, позивачка вважає, що ефективним способом захисту її порушеного права є стягнення з відповідача на її користь грошової компенсації вартості частки автомобіля.
З урахуванням заяви від 29.09.2025 про зменшення розміру позовних вимог, поданої у підготовчому судовому провадженні після проведення судової автотоварознавчої експертизи, просить стягнути із ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частини автомобіля у розмірі 322 490 грн.
Представником відповідача - адвокатом Царенком А.А. подано відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обгрунтування зазначає, що вартість майна, що підлягає поділу, слід чизначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Відповідач не погоджується із визначеною сумою, яка підлягає стягненню з нього в якості грошової компенсації частини автомобіля. Визначаючи вартість спірного автомобіля в розмірі 680 140 грн представник позивачки посилається на звіт про оцінку тарнспортного засобу від 17.10.2024, виготовлений ПП «Агенство по експертній оцінці майна «Дисконт-К». Даний звіт не може бути прийнятий судом до уваги як належний та допустимий доказ, оскільки автомобіль не був безпосереднім предметом дослідження, а вся інформація щодо предмету оцінки була надана замовником ОСОБА_1 в усній або письмовій формі та приймалася як достовірна, про що вказано у звіті. Відповідач не був присутній при проведенні дослідження, що позбавило можливості висловити свої доповнення чи зауваження. Звіт не містить відомостей, що його підготовлено для подання до суду, та що оцінювач обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Оскільки відповідач оспорює вартість транспортного засобу, належним доказом повинен бути висновок транспортно-товарознавчої експертизи, якого позивачкою не подано. Відтак, позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження реальної вартості автомобіля.
Ухвалою судді 31.10.2024 у справі відкрито загальне позовне провадження.
Ухвалою суду 07.04.2025 призначено судову автотоварознавчу експертизу та провадження у справі зупинено.
Ухвалою суду 04.08.2025 поновлено провадження у справі у зв'язку з надходженням висновку експерта.
Ухвалою суду 29.09.2025 за результатами підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду по суті.
У судове засідання учасники справи не з'явилися. Представники сторін подали заяви про розгляд справи без їх участі та представник позивачки зазначив про підтримання позовних вимог з урахуванням заяви про зменшення їх розміру і подав клопотання про стягнення судових витрат, а представник відповідача - про заперечення проти задоволення позовних вимог і врахування письмових пояснень відповідача від 04.11.2025 про часткове визнання позову, а також заяви відповідача про заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Подано письмові пояснення відповідача ОСОБА_2 від 04.11.2025, у яких зазначає, що в 2021 році під час перебування у шлюбі з позивачкою вони вирішили придбати автомобіль. Він знайшов автомобіль марки HYUNDAI, який був ввезений на територію України зі США. Отримав даний автомобіль у користування 08.10.2021 та користувався ним разом з позивачкою. Автомобіль був вже не новий та мав сліди зносу, експлуатації та відновлювального ремонту. Автомобіль часто ламався, не працювала системи кондиціювання, редуктор заднього моста. Під час спільного користування з позивачкою автомобілем було пошкоджено його лакофарбове покриття правої сторони, вм'ятина на двері та крилі, права фара. В 2022 році був здійснений огляд автомобіля на станції технічного обслуговування з метою його відновлення, але ремонт проведено не було. В 2023 році він повністю розрахувався за автомобіль і зареєстрував за собою право власності на нього. За таких обставин, спірний автомобіль перебував у їх спільному з позивачкою користуванні з 2021 року і всі ушкодження, які на час проведення судової експертизи виявлені в автомобілі виникли не після відчуження ним автомобіля, а під час спільного користування з позивачкою спірним транспортним засобом. Вартість саме конкретно визначеного спірного автомобіля визначена на час розгляду справи за висновком судової автотоварознавчої експертизи і становить 506 310 грн, відповідно частка вартості автомобіля складає 253 155 грн, у зв'язку з чим вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню і стягненню з нього на користь позивачки частки вартості автомобіля марки HYUNDAI, що становить 253 155 грн, виходячи з дійсної ринкової вартості автомобіля, що є предметом позову. Позивачкою не доведено обгрунтованості та необхідності взяття до уваги ринкової вартості подібного за своїми якостями автомобіля, враховуючи, що в наявності є саме той автомобіль, який є предметом позову.
Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та дійшов наступного висновку.
Сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 25.04.2018, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим 25.05.2018 Ніжинським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (а.с. 11зворот).
У період шлюбу сторін на ім'я відповідача ОСОБА_2 був набутий за договором фінансового лізингу та зареєстрований за відповідачем 15.09.2023 автомобіль марки HYUNDAI SFNTA FE, 2013 року випуску, VIN НОМЕР_2 (а.с. 64 - 81).
Відповідачем ОСОБА_2 22.07.2024 укладено договір комісії №6546/24/1/004507 з ТОВ «ПРОГРЕС АВТОТРЕЙД» щодо продажу зазначеного автомобіля (а.с. 85 - 86).
Технічний стан транспортного засобу, переданого комітентом ОСОБА_2 комісіонеру ТОВ «ПРОГРЕС АВТОТРЕЙД» засвідчено актом від 22.07.2024, згідно якого автомобіль технічно справний (а.с. 87).
На підставі договору комісії від 22.07.2024 №6546/24/1/004507, між продавцем ТОВ «ПРОГРЕС АВТОТРЕЙД» та покупцем ОСОБА_3 23.07.2024 укладено договір купівлі-продажу автомобіля марки HYUNDAI SFNTA FE, VIN НОМЕР_2 (а.с. 82-83).
Згідно зі звітом №045-24 про оцінку транспортного засобу, виконаним приватним підприємством «Агенство по експертній оцінці майна «Дисконт-К» від 17.10.2024 ринкова вартість даного транспортного становить 680 140 грн (а.с. 7зворот -11).
За висновком судової автотоварознавчої експертизи №378/25-24 від 15.07.2025 ринкова вартість автомобіля марки HYUNDAI SFNTA FE, 2013 року випуску, VIN НОМЕР_2 , на дату проведення експертизи складає 506 310 грн. Ринкова вартість автомобіля, подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) автомобілю марки HYUNDAI SFNTA FE, 2013 року випуску, VIN НОМЕР_2 , повністю комплектного, неушкодженого та в технічно справному стані, на дату проведення експертизи, складає 644 980 грн (а.с. 96 - 109).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (абзац другий частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.05.2021 у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: «статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує».
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.08.2021 у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: «відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують».
Тобто, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
ОСОБА_2 не оспорює презумпцію права спільної сумісної власності на придбаний у шлюбі спірний автомобіль.
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Сторонами не заперечується, що спірний автомобіль набутий за час шлюбу у їх спільну сумісну власність, як і рівність їх часток у праві власності на нього.
Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 вказано, що «вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред'явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду виснує, що пред'явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2813/18 (пункт 8.67)).
В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого».
Таким чином, враховуючи те, що спірний автомобіль було відчужено відповідачем, але згоди на відчуження позивачка не надавала, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення компенсації вартості 1/2 частини автомобіля на користь позивачки.
Учасниками справи не висловлено зауважень щодо висновку судової автотоварознавчої еспертизи, проведеної у ході підготовчого провадження, і визначеної нею вартості автомобіля.
Суть спору полягає у тому, що позивачка наполягає, що при визначенні розміру грошової компенсації вартості частки автомобіля слід ураховувати вартість подібного за якостями автомобіля без технічних несправностей. Тоді як відповідач наполягає на урахуванні вартості конкретного автомобіля, який перебував у спільній сумісній власності сторін і був згодом відчужений, в тому числі з тими недоліками і несправностями, які виявлені судовим експертом при натурному огляді автомобіля у ході виконання автотоварознавчої експертизи.
Надаючи оцінку наявним у справі доказам і аргументам сторін у цьому контексті суд виходить з того, що у випадку поділу між подружжям неподільної речі виплата одному з подружжя компенсації його частки у майні здійснюється за дійсною (ринковою) вартістю цього майна на час розгляду справи, а у разі неможливості її встановлення визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.
Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно, оскільки присудження одному з подружжя компенсації його частки у майні за ціною, нижчою ніж ринкова вартість цього майна, є порушенням права одного з подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15-ц, провадження № 61-9018сво18).
У разі відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, слід визначити ринкову вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи (п. 113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19).
Загальними засадами цивільного законодавства є, в тому числі, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України).
Отже, оскільки саме внаслідок дій відповідача було відчужено спірний автомобіль без згоди позивачки як співвласниці, суд при визначені вартості автомобіля для визначення розміру грошової компесації його частки ураховує ринкову вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо доводів відповідача про те, що всі ушкодження, які на час проведення судової експертизи виявлені в автомобілі виникли не після відчуження ним автомобіля, а під час спільного користування з позивачкою спірним транспортним засобом, суд зазначає наступне.
За приписами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із вказаними нормами цивільного закону обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Під час огляду судовим експертом автомобіля 30.05.2025 у ході проведення судової експертизи експертом встановлено, що транспортний засіб на огляд представлений укомплектованим, однак, на автомобілі наявні такі експлуатаційні пошкодження: вітрове скло та права фара - тріщина; сліди відновлювального ремонту: передньої правої частини автомобіля; пошкодження оббивки сидіння водія та оббивки салона; - патьоки оливи з КПП та кришки клапанів; подряпини ЛФП з правої сторони автомобіля; не працює повний привід, камера заднього виду, система кондиціювання; сторонні шуми в двигуні (розтягнутий ланцюг); пошкоджена нижня частина переднього бампера, спойлер нижній заднього бампера; неякісний ремонт антени на даху; вм'ятина передньої правої двері, заднього правого крила (а.с. 104). Отже, під час огляду автомобіль був наданий експерту у пошкодженому стані та з несправними агрегатами й непрацюючими системами.
На підтвердження обставини, що ушкодження, які на час проведення судової експертизи виявлені в автомобілі виникли під час спільного користування з позивачкою спірним транспортним засобом, відповідачем разом з письмовими поясненнями від 04.10.2025 подано у судове засідання з розгляду справи по суті акт технічного огляду транспортного засобу ФОП ОСОБА_4 , датований 08.02.2022, з описом технічних несправностей автомобіля, які загалом відповідають несправностям, виявленим судовим експертом 30.05.2025 при огляді автомобіля.
Даний акт технічного огляду транспортного засобу ФОП ОСОБА_4 суд до розгляду не приймає, оскільки він поданий з порушенням вимог ч. 3 ст. 183 ЦПК України, за якими відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Попри значну тривалість підготовчого провадження відповідач не повідомляв суд, що даний доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, як передбачено ч. 4 ст. 183 ЦПК України.
Крім того, даний акт технічного огляду транспортного засобу ФОП ОСОБА_4 , датований 08.02.2022, а відтак не спростовує відомостей про технічний стан транспортного засобу, переданого відповідачем ОСОБА_2 без згоди співвласниці комісіонеру ТОВ «ПРОГРЕС АВТОТРЕЙД» для подальшого продажу, засвідчено актом від 22.07.2024, згідно якого автомобіль був технічно справний (а.с. 87).
За такого, наявні у справі докази свідчать, що відповідач 22.07.2024 передав за договором комісії ТОВ "ПРОГРЕС АВТОДРЕЙД" для продажу автомобіль марки HYUNDAY SANTA FE, 2013 року випуску, VIN НОМЕР_2 , у технічно справному стані, та вже 23.07.2024 автомобіль був проданий ОСОБА_3 .
Хоча у даній справі і виявилося можливим визначити за висновком судової експертизи ринкову вартість цього ж автомобіля на час розгляду справи, однак суд звертає увагу, що його технічний стан на час розгляду справи у суді вказував про несправності, тоді як на час відчуження з ініціативи відповідача без згоди позивачки матеріали справи засвідчують технічну справність автомобіля.
Саме через дії відповідача, які проявилися у відчужені автомобіля без згоди позивачки як співвласниці, і особливостей речі, яка зазнала змін, можливість встановлення дійсної ринкової вартості майна у тому стані, що був, на час розгляду справи втрачена, у зв'язку з чим суд ураховує ринкову вартість на час розгляду справи подібного за своїми якостями майна, тобто технічно справного автомобіля відповідної марки, моделі, комплектації, року випуску тощо, оскільки відповідач не довів належними та допустимими доказами, що виявлені на час розгляду справи несправності і ушкодження автомобіля були наявні на час його відчуження без згоди позивачки.
Щодо судових витрат суд ураховує, що згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідно до пунктів 1 і 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані із проведенням експертизи.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачкою ОСОБА_1 з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8 у зв'язку з подачею позову в електронному виді сплачено 2720 грн 56 коп. судового збору за позовну вимогу про стягнення із ОСОБА_2 340 070 грн грошової компенсації вартості частини автомобіля. У підготовчому провадження зменшено розмір майнової позовної вимоги до 322490 грн. Відтак, розмір судового збору становить 2579 грн 92 коп, який з огляду на задоволення позовних вимог підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки. Сплачена понад розмір судового збору сума (140 грн 64 коп) може бути повернута позивачці за її клопотанням за ухвалою суду згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону країни «Про судовий збір».
Щодо клопотання представника позивачки про стягнення з відповідача на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24 000 грн, суд виходить з наступного.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У ч. 3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто у ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України», пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інші проти України», пункт 80 рішення у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Втім, незалежно від того, яким є порядок обчислення гонорару, форма та строки його сплати, важливо, щоб його розмір відповідав визначеним процесуальним кодексом критеріям співмірності. А саме: складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціні позову та/або значенню справи для сторони, в тому числі впливу вирішення справи на репутацію сторони або публічного інтересу до справи.
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 345/136/18.
Позивачці ОСОБА_1 правничу допомогу надавав адвокат Луєнко Ю.В. на підставі договору про надання правничої допомоги № 2467 від 16.10.2024 та додаткової угоди № 1 від 16.10.2024 до цього договору про погодження розміру гонорару. Факт, обсяг та вартість надання правничої допомоги підтверджується Актом про надану правничу (правову) допомогу № 1 від 24.10.2024, невід'ємною частиною якого є Додаток № 1 до нього, який містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Факт сплати позивачкою адвокату вказаної суми гонорару підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордену № 2467/1 від 17.10.2025 на суму 15000,00 грн., № 2467/2 від 24.10.2024 на суму 9000,00 грн.
Водночас, суд частково погоджується із запереченнями відповідача про неспівмірність розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 24 000 грн із складністю справи.
Керуючись одним з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, з урахуванням наведеного, проаналізувавши детальний опис наданих адвокатом позивачці послуг та перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, враховуючи складність справи, заявлене клопотання про зменшення витрат позивачки, виходячи з критерію розумності та співмірності, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на правничу допомогу в справі в розмірі 14 000 грн з огляду на те, що предметом спору є справа незначної складності, враховуючи обсяг наданих послуг адвокатом, кількість підготовлених по справі адвокатом документів, кількість судових засідань.
Рахунок на оплату виконання судової товарознавчої експертизи складений на платника ОСОБА_2 . Платіжних документів про оплату вартості експертизи матеріали справи не містять. Задоволення позовних вимог згідно з п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України обумовлює покладення на відповідача судових витрат, пов'язаних із залученням експертів.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні подружжя - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 , грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки HYUNDAY SANTA FE, 2013 року випуску, VIN НОМЕР_2 , у сумі 322 490 (триста двадцять дві тисячі чотириста дев'яносто) гривень 00 коп.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 , судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 579 грн 92 коп та 14 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 16 579 (шістнадцять тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) грн 92 коп.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.М. Карпусь