Справа № 585/3489/25
Номер провадження 2-а/585/48/25
04 листопада 2025 року м.Ромни
Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого судді - Євлах О.О.,
за участі:
секретаря судового засідання - Безручко О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ромни адміністративну справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін
за позовом ОСОБА_1 ,
до
відповідачів: Вертієвець Володимира Сергійовича
Департаменту патрульної поліції Національної поліції України
Треті особи: ГУНП в Сумській області, Департамент патрульної поліції в Сумській області,
вимоги позивача: про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі,-
І. Стислий виклад позиції сторін.
1. 10 вересня 2025 року ОСОБА_1 (далі позивач), через свого представника адвоката Менько Д.Д., звернулася до суду з позовом про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.
2. Позов обґрунтувано тим, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 5821005 від 01 вересня 2025 року, винесеною інспектором 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Вертієвець В.С., позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн.
В постанові зазначено, що 01.09.2025 в 11:28:37, с. Вільшана, дорога Н07 242км, водій керуючи ТЗ в населеному пункті, позначеному дорожнім знаком 5.49 «Початок населеного пункту», рухався зі швидкістю 87 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 37 км/год, що зафіксовано на лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TRUCAM LTI 20/20 ТС 008384, чим порушив п.12.4.ПДР.
З постановою про накладення адміністративного стягнення позивач ОСОБА_1 не погоджується, тому змушена звернутись до суду з цим позовом.
Пункт 12.4 ПДР України передбачає, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Частина 1 статті 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
За приписами ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення які стосуються правил дорожнього руху, зокрема частини перша, друга, третя і п'ята статті 122.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
За приписами частини 1 статті 8 Закону України "Про Національну поліцію" (далі Закон № 580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Частиною 2 ст. 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення. Приписи частини 3 ст. 283 КУпАП встановлюють, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, має містити також відомості, зокрема відомості про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Приписами статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
У розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно з ст. 31 Закону "Про Національну поліцію" № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто, положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення, однак законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону - закріплення на службових транспортних засобах, монтування/розміщення по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70 ПДР), оскільки вимоги ч. 2 ст. 40 Закону № 580-VIII, передбачають, що інформація щодо встановленої відеотехніки і сама відеотехніка фіксації правопорушень повинна бути розміщена на видному місці. Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Разом з тим, прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може триматися руками інспектора поліції, а повинен бути стаціонарно вмонтованим, що доводиться приписами ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», в якій зазначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення правил дорожнього руху.
Отже, відповідно до наведеної норми працівники поліції можуть розміщувати автоматичну фото та відеотехніку по периметру доріг, зокрема стаціонарно встановлювати вимірювальний пристрій, оскільки термін «монтувати/розміщувати» не можна ототожнювати із використанням в інший спосіб, зокрема тримати в руках.
Контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70), оскільки вказане обумовлено ч. 2 ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію", згідно з якою інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відео техніку, що здійснює фіксацію, повинна бути розміщена на видному місці.
Саме до таких висновків щодо застосування норм права у спірних правовідносинах дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 758/8181/23. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2021 року у справі № 554/1946/21. Як вбачається з оскаржуваної постанови серії ЕНА № 5821005 від 01 вересня 2025 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП, у зв'язку з перевищення ним встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, визначених п.12.4 ПДР.
Доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення зазначено результат вимірювання швидкості лазерним вимірювачем швидкості транспортних засобів TRUCAM LTI 20/20 ТС 008384, відео запис з нагрудної камери патрульного поліцейського Motorola solutions vb4 70806.
Однак, відеозапис не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність винесення оскаржуваної постанови.
Вимірювач, яким здійснювався замір швидкості транспортного засобу - TRUCAM LTI 20/20 ТС 008384. Вимірювач швидкості транспортних засобів лазерний TRUCAM LTI 20/20 ТС 008384 призначений для вимірювання швидкості руху транспортних засобів (ТЗ) в ручному або автоматичному режимах.
Вимірювач відноситься до мобільних або ручних (залежно від ступеню участі оператора у процесі роботи вимірювача) дистанційних приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху.
Однак, інспектор 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Вертієвець В.С. діяв всупереч ст. 40 Закону, оскільки використовував лазерний вимірювач швидкості TruCam у ручному розміщенні, що не перебачено положеннями ст. 40 Закону.
Матеріали справи не містять доказів того, що лазерний вимірювач швидкості TruCam в момент фіксації правопорушення був стаціонарно розміщений, а також того, що фіксація правопорушення здійснювалась в зоні дії дорожнього знаку 5.70.
Тобто, з матеріалів справи неможливо встановити об'єктивну сторону згаданого вище правопорушення, оскільки правопорушення, відсутні належні докази вчинення такого.
У той же час, імперативними положеннями частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Проте, ані оскаржувана постанова, ані матеріали справи не містять достатніх відомостей про факт належної фіксації допущеного правопорушення належно встановленим технічним приладом. Натомість притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Відтак, з огляду на відсутність належних доказів допущення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 122 КУпАП, притягнення позивача до адміністративної відповідальності є неправомірним.
3. 19 вересня 2025 року представник Департаменту патрульної поліції Колесник В.О., подала суду відзив на адміністративний позов Сергієнко Ю.С. в якому просила залишити без змін постанову серії ЕНА № 5821005 від 01.09.2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену інспектором взводу № 2 роти № 4 батальйону управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Вертієвцем Володимиром Сергійовичем, а позовну заяву ОСОБА_1 без задоволення.
В обгрунтування відзиву зазначила, що вимоги Позивача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
01.09.2025 року близько 11 год. 38 хв. в Сумській області, Сумському районі, село Вільшана, автомобільна дорога Н-07, км. 242 водій керуючи транспортним засобом KIA SPORTAGE, державний номерний знак НОМЕР_1 в населеному пункті, позначеному дорожнім знаком 5.49 «Початок населеного пункту» рухався зі швидкістю 87 (вісімдесят сім) км./год., що на 37 (тридцять сім) км./год. перевищує дозволену, правопорушення зафіксоване на прилад LTI 20/20 TruCAM II (серійний номер ТС 008384), чим порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі ПДР), за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Факт порушення Позивачем встановленого обмеження руху в населеному пункті зафіксовано приладом LTI 20/20 TruCAM II (серійний номер ТС 008384).
Провадження в справі про адміністративне правопорушення зафіксовано на цифрову нагрудну відеокамеру Motorola Solutions моделі Video Badge VB-400 VB-440 64-KF-N № 470806.
Прилад LTI 20/20 TruCam II (серійний номер ТС008384) використовується поліцейськими УПП в Сумській області ДПП як допоміжний засіб вимірювання швидкості транспортних засобів.
П. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» надає право поліцейським зупиняти транспортні засоби у разі порушення водієм ПДР.
Таким чином, зупинка автомобіля Позивача працівниками поліції відбулася через порушення Позивачем вимог ПДР України. ОСОБА_2 , керуючись ч. 3 ст. 18, ст. 32, ст. 35 Закону підійшов до Позивача, відрекомендувався, пояснив суть правопорушення, попросив надати для перевірки посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб відповідно до п. 2.4 а ПДР України.
ОСОБА_2 , пояснив Позивачу, що він порушив вимоги п. 12.4 ПДР, а саме: керував транспортним засобом в населеному пункті позначеному дорожнім знаком 5.49 «Початок населеного пункту» зі швидкістю 87 (вісімдесят сім) км/год, тим самим перевищив дозволену максимальну швидкість на 37 (тридцять сім) км/год., за що передбачена адміністративна відповідальність згідно з ч. 1 ст. 122 КУпАП.
ОСОБА_2 , роз'яснив Позивачу вимоги ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП та повідомив, що справу буде розглянуто на місці скоєння правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. 01.09.2025 року розглянувши в присутності Позивача матеріали адміністративної справи ОСОБА_2 виніс постанову серії ЕНА № 5821005 у справі про адміністративне правопорушення про накладення на Позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
ОСОБА_2 оголосив постанову та вручив її копію Позивачу.
До постанови в якості доказу долучено відео та фотокартку, де зафіксовано як Позивач перевищив встановлені Правилами дорожнього руху обмеження швидкісного режиму в населеному пункті.
Відеозапис правопорушення з фотокарткою та провадження в справі про адміністративне правопорушення з цифрової нагрудної відеокамери Motorola Solutions моделі Video Badge VB-400 VB-440-64-KF-N 470806, додаються.
Із постанови серії ЕНА № 5821005 вбачається, що 01.09.2025 року о 11 год. 28 хв. с. Вільшана, вулиця Н-07, км. 242 водій керуючи транспортним засобом KIA SPORTAGE, державний номерний знак НОМЕР_1 у населеному пункті, позначеному дорожнім знаком 5.49 Початок населеного пункту, рухався зі швидкістю 87 км/год., що на 37 км/год. перевищує дозволену швидкість руху. Зафіксовано приладом вимірювання швидкості TruCam LTI 20/20 008384, MS Video Badge VB400, 470806 чим порушив п. 12.4 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Оскаржувана постанова серії ЕНА № 5821005 від 01.09.2025 року у відповідності до вимог ст. 283 КУпАП містить посилання на технічний засіб, яким здійснено відеозапис, як доказ вчинення адміністративного правопорушення, тобто доказ на підставі якого прийнята постанова, яка підтверджує скоєння Позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до пункту 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Факт порушення Позивачем встановленого обмеження руху в населеному пункті зафіксовано приладом LTI 20/20 TruCAM II (серійний номер ТС 008384).
Відповідно до Розділу 33 ПДР України дорожній знак 5.49 «Початок населеного пункту» застосовується для позначення місця найменування і початку забудови населеного пункту, в якому діють вимоги ПДР України, що визначають порядок руху в населених пунктах.
Відповідно до Розділу 33 ПДР України дорожній знак 5.50 «Кінець населеного пункту» застосовується для позначення місця з якого на даній дорозі втрачають чинність вимоги ПДР України, що визначають порядок руху в населених пунктах.
Відповідно до Розділу 33 ПДР України дорожній знак 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху» інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) електронних засобів.
З відеозапису наявного в матеріалах справи № 1756726031_03200_0901_112711.avi зафіксованих за допомогою лазерного вимірювача швидкості LTI 20/20 TruCAM II (серійний номер ТС 008384) зафіксовано, що 01.09.2025 року о 11 год. 27 хв. в Сумській області, Роменського району, село Вільшана, автомобільна дорога Н-07 км. 242 в зустрічному напрямку рухається один транспортний засіб KIA SPORTAGE, державний номерний знак НОМЕР_1 зі швидкістю 87 (вісімдесят сім) км/ год та поряд немає інших схожих транспортних засобів, отже можна зробити висновок, що це транспортний засіб Позивача.
Під час фіксування перевищення швидкості транспортним засобом KIA SPORTAGE, державний номерний знак НОМЕР_1 лазерний вимірювач сфокусовано та зафіксовано саме на ньому, інші схожі транспортні засоби відсутні.
А відеозапис правопорушення, у свою чергу, є належним, допустимим та достатнім доказом, оскільки отриманий з дотриманням закону, містить інформацію щодо предмету доказування та дає змогу дійти висновку про наявність обставин, які входять до предмета доказування.
Принцип роботи лазерного вимірювача швидкості LTI 20/20 TruCAM II (серійний номер ТС 008384). Лазерний вимірювач швидкості LTI 20/20 TruCAM II (серійний номер ТС 008384) призначений для вимірювання швидкості руху транспортних засобів в ручному або автоматичному режимах.
Вимірювач відноситься до мобільних або ручних (залежно від ступеню участі оператора в процесі роботи вимірювача) дистанційних приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху. Принцип дії вимірювача засновано на реалізації опосередкованого метода вимірювання швидкості транспортних засобів шляхом вимірювання відстані до транспортного засобу, який рухається, за рівні проміжки часу. Відстань до транспортного засобу пропорційна проміжку часу між випромінюванням вимірювачем лазерного імпульсу та прийом імпульсу, що відбився від транспортного засобу.
У ручному режимі оператор сам обирає транспортний засіб, швидкість руху якого буде виміряна. При цьому можливий режим відеофіксації.
У автоматичному режимі за перевищення встановленого обмеження швидкості руху транспортних засобів проводиться вимірювання швидкості та фотофіксація.
Конструкція вимірювача дозволяє визначити місце його встановлення. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15,5 м до 1200 м. З відстані у 350-450 м поліцейським виконується наведення позначки оптичного прицілу на цільовий автомобіль і натискається спусковий гачок приладу. Прилад починає вимірювання швидкості і включає запис відео, при цьому чути характерний звук низького тону.
Після стабільного утримання позначки на цільовому транспортному засобі, прилад здійснює вимірювання швидкості. Про фіксацію перевищення швидкості руху свідчить характерний звук високого тону і в самому оптичному прицілі та на екрані монітору приладу фіксується числовий показник швидкості. При фіксації перевищення встановленої швидкості руху прилад здійснює фотографування транспортного засобу порушника, про що свідчить повторний звук високого тону. Після цього поліцейський відпускає спусковий гачок та вживає заходи до зупинки порушника.
Виробник приладу TruCam (LTI, США) застосував алгоритм шифрування AES з метою посилення достовірності доказової бази дорожньої поліції в суді в разі оскарження факту порушення. Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.
Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але, також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії.
Щодо законності застосування приладу LTI 20/20 TruCAM II для фіксації правопорушень у ручному режимі. Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» в редакції, що діяла на момент винесення оскаржуваної постанови поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціальне програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; 3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; 4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп'яніння; 5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель. Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні. Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Тобто на час вчинення правопорушення Позивачем поліція мала повноваження розміщувати по зовнішньому периметру доріг технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, а також фото- і відеотехніку, у тому числі (але не виключно) техніку, що працює в автоматичному режимі.
Отже, надані представником Відповідача до суду відеозапис та фотокартка, зроблені за допомогою приладу LTI 20/20 TruCam II (серійний номер ТС008384) є належними та допустимими доказами вчинення Позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Крім того, відповідно до листа ДП «Укрметртестстандарт» від 01.10.2019 року № 22 38/49 лазерний вимірювач LTI 20/20 TruCam II (серійний номер ТС008384) відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювання. Крім основного, ручного режиму роботи, вимірювач TruCam також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортних засобів в автоматичному режимі.
Алгоритми обробки вимірювальної інформації забезпечують отримання результатів вимірювань швидкості руху транспортних засобів у межах максимально допустимої похибки, як в ручному, так і в автоматичному режимі + - 2 км/год в діапазоні від 2 до 200 ком/год, + - 1% в діапазоні від 201 до 320 км/год. Нахил приладу - не викликає більшу похибку, що передбачено свідоцтвом про повірку та технічною характеристикою приладу.
Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15,5 м до 1200 м. Отже, слід вказати, що при здійсненні працівниками поліції контролю режиму швидкості руху за допомогою вимірювача LTI 20/20 TruCam II (серійний номер ТС008384) експлуатаційні характеристики дозволяють проводити вимірювання шляхом утримування пристрою в руках.
При цьому, максимальна похибка, у тому числі і при такому способі тримання пристрою, становитиме максимум + - 2 км/год. Таким чином, враховуючи, що зафіксоване перевищення дозволеної швидкості руху Позивачем становить 37 км/год., що перевищує визначений рівень похибки та не могло бути обумовлене нею. Коливання приладу LTI 20/20 TruCam II (серійний номер ТС008384 ) при вимірюванні не можуть привести до більшої похибки ніж передбачено виробником у свідоцтві про повірку.
При цьому, у випадку недостатньої стійкості лазеру, прилад показує повідомлення про помилку, а не видає результат з хибними даними вимірювання. Листом ДП «Укрметртестстандарт» від 01.07.2025 року № 22-38/30 розяснено, що прилади TruCam конструктивно створені для утримування в руках під час вимірювань швидкості руху транспортних засобів. їхнє основне призначення - це експлуатація в ручному режимі за утримування, приладу в руках за безпосередньої участі оператора. Метрологічні та технічні характеристики приладів TruCam відповідають вимогам національного стандарту «ДСТУ 8809:2018 Метрологія. Прилади контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото- і відеофіксації. Вимірювачі швидкості руху транспортних засобів дистанційні, вимірювачі просторово-часових параметрів місцеположення транспортних засобів дистанційні. Метрологічні та технічні вимоги».
Прилади TruCam можуть працювати як в ручному режимі, так і в автоматичному.
Алгоритми роботи під час вимірювань як в автоматичному режимі (закріплення чи то на тринозі чи іншим способом) так і в ручному режимі (утримування в руках) однакові. В обох режимах неналежні результати вимірювань бракуються. Таким чином, враховуючи вищевикладене, доводи Позивача, зазначені в позовній заяві є помилковими, оскільки вимірювання швидкості руху транспортного засобу під керуванням Позивача було здійснено поліцейськими за допомогою приладу LTI 20/20 TruCAM II (серійний номер ТС 008384) відповідно до вимог ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію».
З приводу стягнення витрат на оплату правничої допомоги зазначає, що спір не є складним, оскільки предметом оскарження є постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, що не потребує значного витрачання часу для підготовки та складання позовної заяви і інших заяв по суті справи, також Представником Позивача в позовній заяві не обґрунтовано значення адміністративної справи та накладене на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Таким чином, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених Позивачем витрат на правничу допомогу, не свідчить про реальну співмірність заявленого розміру судових витрат в розмірі 6000 грн. з накладеним на Позивача адміністративним стягненням у вигляді штрафу.
4. 04 листопада 2025 року представник позивача- ОСОБА_1 - адвокат Менько Д.Д. надав додаткові пояснення у справі в яких зазначив, при розгляді справи просив врахувати, що із наданого Департаментом патрульної поліції запису відеофіксації адміністративного правопорушення неможливо встановити, що за допомогою лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів TRUCAM LTI 20/20 ТС 008384 була зафіксована швидкість руху саме керованого позивачем ОСОБА_1 автомобіля. На зазначеному відеозаписі зафіксовано рух трьох автомобілів, проте швидкість руху якого саме із цих автомобілів зафіксована із відеозапису не вбачається. Це ж стосується і наданого Департаментом патрульної поліції файлу фотофіксації швидкості руху, на якому зафіксовано рух двох автомобілів, тому неможливо встановити, швидкість руху якого саме автомобіля зафіксована.
Також при розгляді справи просив врахувати правові висновки апеляційних судів щодо того, що прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може триматися руками інспектора поліції, а повинен бути стаціонарно вмонтованим, що доводиться приписами ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», в якій зазначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, оскільки термін «монтувати/розміщувати» не можна ототожнювати із використанням в інший спосіб, зокрема тримати в руках.
Такі правові висновки наведені в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2021 року у справі № 554/1946/21, постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2024 року у справі № 758/8181/23, постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року у справі № 441/724/25. На підставі викладеного, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
6. Сторони заяв про обов'язкову3 участь у розгляді справи та розгляд справи в загальному провадженні суду не подали.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом, та зміст спірних правовідносин.
7. Судом встановлено, що постановою від ЕНА № 5621005 від 01.09.2025 року о 11:28:37 в с.Вільшанеа, дорога Н07 242км водій керуючи транспортним засобом в населеному пункті позначеному дорожнім знаком 5.49 «Початок населеного пункту», рухався зі швидкістю 87 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 37 км/год, що зафіксовано на лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCAM LTI20/20 ТС 008384, чим порушив п.12.4 ПДР України, відповідальність за що передбачена ч.1 ст.122 КУпАП. Прийняте по справ рішення , вид адміністративного стягнення та сума штрафу 340,00 гривень. До постанови додаються відео з Motorola solutions vb 470806.( а.с.7)
8. Клім №18045 від 09.01.2025 р. час.11:27:10 , Лок- Н07 242 км ліміт швидкості 50 км/год, швидкість автомобіля 87 км/год, серійний номер ТС008384. Ім'я- Вертієвець. На фото зображено автомобіль марки КІА НОМЕР_1 . ( а.с.38)
9. Припис від 22.01.2025 року №4, згідно якого у звзку з підвищенням рівня аварійності та з метою забезпечення контролю за швидкісним режимом водіями транспортних засобів в с.Вільшана та с.Віхове Роменського району Сумської області вжити заходів щодо встановлення наступних дорожніх знаків «… а/д Н-07 км 243+500 дорожні знаки 5.49 «Початок населеного пункту Вільшана» та 5.50 «Кінець населеного пункту Вільшана». ( а.с.39)
10. Згідно Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/32380 Лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів LTI 20/20 TruCAM II №ТС008384- за результатами повірки встановлено, що засіб вимірювальної техніки відповідає вимогам технічної документації на вимірювач. ( а.с.40)
11 Лист №02/1708 від 14.08.25 р. повідомлено , що на автомобільній дорозі загального користування державного значення Н-07 Київ-Суми-Юнаківка підрядною організацією були встан6овлені дорожні знаки 5.49 та 5.50 ( початок та кінець населеного пункту ) у с.Віхове - 28.02.25 року у с.Вільшана - 01.03.2025 року. Дорожні знаки 5.76 «Автоматична відео фіксація порушень Правил дорожнього руху» на вказаній ділянці були встановлені 09.01.2025 року. ( а.с.42)
12. Згідно Журналу обліку видачі та повернення лазерних вимірювачів швидкості та записів з них Вертієвець отримав обладнання серійний номер 600789-31.08.25 року- в стані цілої опломбований пломбою 026102. ( а.с.43-45)
13. Листом від 01.10.2019 року першому заступнику начальника Департаменту патрульної поліції України повідомлено, що опломбування лазерних вимірювачів швидкості транспортних засобів TruCAM LTI 20/20 не передбачене експлуатаційними документами. Методикою повірки або іншими нормативними документами. ( а.с.41)
VІ. Норми права.
14. Наведене свідчить про публічно-правовий спір з приводу рішення суб'єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до положень статті 1 КУпАП основним завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно з ст. 6 Закону України "Про Національну поліцію" поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Національну поліцію" під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно з частиною 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасникам дорожнього руху ставиться в обов'язок знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001р. №1306 (із змінами та доповненнями).
Відповідальність за порушення правил дорожнього руху перевищення швидкості регламентована статтею 122 ч.1 КУпАП.
Зі змісту ч.1 ст. 122 КУпАП вбачається, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з статтею 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
За змістом статей 10, 11 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
При цьому, відповідно до статті 217 КУпАП посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені цим Кодексом, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов'язків.
Відповідно ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
У рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що Суд та національні суди відповідної країни при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17 червня 2011 року; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05 травня 2015 року; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохін проти України» від 15 лютого 2013 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен при вирішенні питань щодо його цивільних прав і обов'язків або встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рекомендації № R (91) 1 Комітету Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
V. Оцінка суду.
15. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь.
Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Як передбачено ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2018 року по справі №826/11623/16 (провадження №К/9901/50453/18), окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.
Судом встановлено, що відповідачем Департаментом патрульної поліції Національної поліції України не виконано обов'язки щодо доведення правомірності прийнятого поліцейським Вертієвець В.С. рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Приписами статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
У розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб'єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Згідно з ст. 31 Закону "Про Національну поліцію" № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто, положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Як було зазначено, відповідно до оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, у зв'язку з порушенням ПДР за перевищення встановленої швидкості руху в межах населеного пункту.
У постанові вказано, що швидкість автомобіля під керуванням позивача вимірювалась приладом TruCam.
Контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70 ПДР), оскільки вимоги ч. 2 ст. 40 Закону № 580-VIII, передбачають, що інформація щодо встановленої відеотехніки і сама відеотехніка фіксації правопорушень повинна бути розміщена на видному місці.
Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Разом з тим, слід зазначити, що прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може триматися руками інспектора поліції, а повинен бути стаціонарно вмонтованим, що доводиться приписами ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», в якій зазначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення правил дорожнього руху.
Даний висновок узгоджується з позицією Шостого апеляційного адміністративного суду постанова № 758/8181/23.
Отже, відповідно до наведеної норми працівники поліції можуть розміщувати автоматичну фото та відеотехніку по периметру доріг, зокрема стаціонарно встановлювати вимірювальний пристрій, оскільки термін «монтувати/розміщувати» не можна ототожнювати із використанням в інший спосіб, зокрема тримати в руках.
Контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70), оскільки вказане обумовлено ч. 2 ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію", згідно з якою інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відео техніку, що здійснює фіксацію, повинна бути розміщена на видному місці.
Відповідачем не надано до суду доказів того, що лазерний вимірювач швидкості TruCam в момент фіксації правопорушення був стаціонарно розміщений, а також того, що фіксація правопорушення здійснювалась в зоні дії дорожнього знаку 5.70.
Тобто, з матеріалів справи неможливо встановити об'єктивну сторону згаданого вище правопорушення, оскільки відсутні належні докази вчинення такого правопорушення.
Імперативними положеннями частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ні оскаржувана постанова, ні матеріали справи не містять достатніх відомостей про факт належної фіксації допущеного правопорушення належно встановленим технічним приладом.
Натомість притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відтак, на переконання суду, з огляду на відсутність належних доказів допущення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 122 КУпАП, притягнення позивача до адміністративної відповідальності є неправомірним.
Зважаючи на вищевикладене позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення.
VІ. Розподіл судових витрат.
16. Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч.1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
А відтак на користь позивача підлягають стягненню 484,48 грн. сплаченого ним судового збору.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 1 статті 132 КАС України врегульовано, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 та пунктом 4 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема: витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 КАС України).
За змістом частини 3 статті 134 КАС України для цілей судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року № 5076-VI закріплено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правничої допомоги.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчить про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано до суду: Договір про надання правничої допомоги від 05 вересня 2025 року ( а.с.8), Акт приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги від 05 вересня 2025 року ( а.с.9), Платіжну інструкцію №1.299593465.1 від 09.09.2025 року згідно якої ОСОБА_3 сплачено витрат на правничу допомогу в розмірі 6000 гривень. ( а.с.10).
Суд ів погоджується з тим, що з огляду на наведені вище обставини, внаслідок судового розгляду справи позивач була вимушена понести витрати на професійну правничу допомогу.
Оцінивши докази на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що заявлена вартість правничої допомоги є неспівмірною з урахуванням складності справи та часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, та є завищеним з урахуванням обставин справи.
Відповідно до ч.ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд зауважує, що матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на правову допомогу, втім сума таких витрат, на думку судду , підлягає зменшенню.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 в справі №362/3912/18 та додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц.
Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України».
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.
З огляду на викладене, проаналізувавши належним чином матеріали справи та долучені представником позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що заявлені витрати на правничу допомогу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої необхідності), є завищеними, та підлягають зменшенню до 2000 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 5-10, 13, 14, 72-77, 94, 241 - 246, 250, 255, 293, 295 КАС України суд, -
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Департаменту патрульної поліції Національної поліції України , треті особи: ГУНП в Сумській області, Департамент патрульної поліції в Сумській області про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі,- задовольнити.
2. Скасувати постанову інспектора 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Вертієвець Володимира Сергійовича серії ЕНА № 5821005 від 01 вересня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП у виді штрафу у розмірі 340 грн, а провадження по справі про адміністративне правопорушення - закрити.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код Документ сформований в системі «Електронний суд» 10.09.2025 8 ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 484,48 грн та 2000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Роменський міськрайонний суд Сумської області.
Апеляційна скарга на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області може бути подана до Другого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня складання повного тексту судового рішення через Роменський міськрайонний суд Сумської області.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач: ОСОБА_1 , а, місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідачі: ОСОБА_2 , місцезнаходження: Білопільський шлях,18/1/, м.Суми, 40009.
Треті особи: ГУНП в Сумській області, місцезнаходження: вул.Герасима Кондратьєва,28, м.Суми, 40030, ел.адреса: sum@police.gov.ua.
Департамент патрульної поліції Національної поліції України , адреса місцезнаходження: м.Київ, вул.Федора Ернста,3,03048.
МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ Оксана ЄВЛАХ