03 листопада 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/4427/25
Провадження № 11-кп/820/709/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні №12024240000001337, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14 вересня 2024 року, про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Гута Бушинська Тиврівського району Вінницької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого: АДРЕСА_2 , військовослужбовця, учасника бойових дій, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 348 КК України, та
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом обставини
У провадженні Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області перебуває кримінальне провадження №12024240000001337, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14 вересня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 348 КК України.
За клопотанням прокурора ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 жовтня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою до 21 грудня 2025 року включно без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погоджуючись із судовим рішенням, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 жовтня 2025 року скасувати та постановити нову, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту із носінням електронного засобу контролю із покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
На обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали зазначає, що в судовому засіданні 23 жовтня 2025 року було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали. Повний текст судового рішення було направлено судом лише 28 жовтня 2025 року на його електронну адресу.
Вважає, що судом при вирішенні клопотання прокурора залишено поза увагою, що жодних дій, які б свідчили про вплив чи навіть намір впивати на свідків та потерпілих, обвинувачений ОСОБА_7 з 14 вересня 2024 року і по сьогоднішній день не вчиняв, прокурором не було надано суду будь-яких доказів не підтвердження зазначених в клопотанні ризиків.
Зауважує, що ризик як можливість тиску на свідків та потерпілих, на який прокурор в раніше поданих клопотаннях вказував, на сьогоднішній день перестав існувати, що вказує на можливість обрання іншого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Крім того, станом на 23 жовтня 2025 року в судовому засіданні були допитані всі потерпілі та свідки з боку сторони обвинувачення, жодний з вказаних осіб не вказував на те, що за період як досудового розслідування, так і судового розгляду зі сторони обвинуваченого на них чинився будь-який тиск.
Звертає увагу, що дане клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 за змістом, у частині обґрунтування підстав для його задоволення, є ідентичним клопотанню, яке подавалося прокурором під час досудового розслідування щодо продовження строку запобіжного заходу у виді триманні під вартою, однак всупереч вимогам п.1 ч.3 ст.199 КПК України, у ньому не викладено обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися. Крім того, прокурором на час розгляду клопотання не зазначено будь-яких мотивів неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, наприклад цілодобового домашнього арешту із носінням електронного засобу контролю.
Також вказує, що обвинувачений ОСОБА_7 свою винну у скоєнні кримінального правопорушення, в якому його обвинувачують, визнає частково, така його позиція прослідковується з моменту оголошення йому підозри і не змінилася вона і на даній стадії судового розгляду. Частковість визнання обвинуваченим ОСОБА_7 вини, обумовлена виключно незгодою з версією обвинувачення щодо дій кваліфікації обвинуваченого, і не має на меті уникнути відповідальності за скоєне, тим більше ухилитися від покарання визначеного судом.
Посилається на те, що на даний час кримінальне провадження перебуває на стадії дослідження доказів сторони обвинувачення (відеозаписів з місця події), що вказує на фактичне завершення дослідження доказів та на неможливість обвинуваченим спотворити або знищити докази.
Позиції учасників судового провадження
Обвинувачений ОСОБА_7 був повідомлений належним чином про дату, час та місце апеляційного розгляду через адміністрацію ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор», з клопотанням про участь в апеляційному розгляді не звертався, в апеляційній скарзі захисника не порушується питання про погіршення його становища, його участь у апеляційному розгляді не є обов'язковою, у зв'язку з чим колегія суддів, з'ясувавши думку присутніх учасників провадження, прийняла рішення про проведення апеляційного розгляду у відсутність обвинуваченого, відповідно до вимог ч.4 ст.401, ч.4 ст.405, 422-1 КПК України, з урахуванням також позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.10.2023, у справі №211/111/22, провадження №51-3720км23.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 підтримав апеляційні вимоги, просив змінити запобіжний захід на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою, а саме на цілодобовий домашній арешту із носінням електронного засобу контролю, з підстав викладених у апеляційній скарзі.
Прокурор в судовому засіданні просив залишити ухвалу суду без змін, вважає доцільним продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , оскільки інші запобіжні заходи не зможуть запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, ознайомившись з матеріалами провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви суду
Відповідно до положень п.1-1 ч.2 ст.395 КПК України апеляційна скарга може бути подана на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, - протягом п'яти днів з дня її оголошення.
З матеріалів судової справи вбачається, що 23 жовтня 2025 року суддя постановив оскаржувану ухвалу за участі обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , повний текст ухвали було проголошено 24.10.2025, копія ухвали на електронну пошту захисника була направлена 28.10.2025, апеляційна скарга на вказану ухвалу надійшла до суду 31.10.2025.
Відповідно до висновку об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду сформованого у постанові від 27 травня 2019 року у справі № 461/1434/18, у випадку, коли слідчий суддя з посиланням на ч.2 ст.376 КПК України постановив ухвалу та оголосив її резолютивну частину, а повний текст ухвали оголосив в інший день, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з дня оголошення резолютивної частини ухвали. У разі, якщо повний текст було складено пізніше, у випадку необізнаності у заінтересованих осіб з мотивами прийнятого слідчим суддею рішення, вказане за їх клопотанням може бути визнано поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 117 КПК України.
Колегія суддів вважає зазначений висновок об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду релевантним і у цьому провадженні.
Згідно положень частини першої статті 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що строк апеляційного оскарження апелянтом пропущений з поважних причин та вважає за необхідне поновити захиснику ОСОБА_6 строк апеляційного оскарження ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23.10.2025 року.
Відповідно до статті 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Прокурор звернувся до Хмельницького міськрайонного суду з клопотаннями про продовження строків тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , у зв'язку з продовженням існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України та неможливістю закінчити судовий розгляд на поточному етапі.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 жовтня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою до 21 грудня 2025 року включно.
Захисник ОСОБА_6 оскаржує зазначену ухвалу суду, посилаючись на відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, вважає можливим застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Згідно з вимогами статті 422-1 КПК України, в ході розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції здійснює перевірку обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 176 цього Кодексу.
Ухвалюючи рішення за клопотанням прокурора щодо продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував, що ризики, які були доведені прокурором в суді при обранні обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не зменшились. Останній обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, передбаченого ст.348 КК України (замах на вбивство працівників правоохоронного органу у зв'язку із виконанням цими працівниками службових обов'язків), який за своїм характером, становить особливу суспільну небезпеку та за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до п'ятнадцяти років або довічне позбавленням волі, у справі не з'ясовані усі обставини, встановлені під час кримінального провадження, не перевірено їх доказами, а відтак ОСОБА_7 , який показання суду ще не надав, виявивши бажання надавати показання лише після дослідження всіх доказів по справі, усвідомлюючи суворість покарання, яке йому може загрожувати у разі засудження, може переховуватись від суду та перешкоджати кримінальному провадженню, а з огляду на відомості про його особу, характер та обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, існує ризик того, що ОСОБА_7 може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені обставини свідчать про наявність вагомих ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що свідчить про неможливість запобігання ризикам, передбачених ст. 177 КПК України, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, зокрема у виді цілодобового домашнього арешту із носінням електронного засобу контролю, про що заявив захисник, та що такі заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого та виконання ним процесуальних рішень по справі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , суд першої інстанції в повній мірі обґрунтував своє рішення щодо необхідності продовження застосування саме цього заходу забезпечення кримінального провадження та про відсутність підстав для зміни запобіжного заходу та застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, який би зміг забезпечити належну процесуальну поведінку останнього.
Згідно з положеннями статі 199 КПК України, під час розгляду клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні; те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що обставини, зазначені у частині 3 статті 199 КПК України, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогост.348 КК України з зібраними у кримінальному провадженні доказами переданий до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, судове провадження триває та доведеність або не доведеність його вини буде встановлюватися вироком суду.
До того ж, запобіжний захід є превентивним заходом та має на меті припинити та запобігти ймовірним ризикам у майбутньому. Стороною обвинувачення такі ризики доведені, які в сукупності з обґрунтованим обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину, даним про особу обвинуваченого, стали підставою для продовження строку дії запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою, що відповідає характеру суспільного інтересу в цьому випадку.
Також колегія суддів наголошує, що КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний, обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного, обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених частиною 1статті 177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваним, обвинуваченим та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в такому випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Відповідно до частини 2 статті 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Окрім цього, відповідно до частини 5 статті 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя.
При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій її переслідують та міжнародними контактами.
Таким чином, колегія суддів вважає доведеними ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, оскільки ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 9 до 15 років або довічного позбавлення волі, а тому зважаючи на покарання, яке йому загрожує, співставляючи можливі негативні для нього наслідки у вигляді засудження до позбавлення волі на певний строк, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, може переховуватись від суду.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що при продовженні строку тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України»).
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 і виключити ризики, пов'язані зі звільненням його з-під варти.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 про те, що при вирішенні клопотання прокурора суд залишив поза увагою, що жодних дій які б свідчили про вплив чи намір впливати на свідків та потерпілих, обвинувачений ОСОБА_7 з 14 вересня 2024 року і по сьогоднішній день не вчиняв, оскільки прокурором ризик незаконного впливу на свідків та потерпілих не заявлявся, і судом наявність такого ризику не встановлено.
На твердження захисника обвинуваченого про те, що прокурором не було надано суду будь-яких доказів на підтвердження зазначених в клопотанні ризиків, колегія суддів зазначає, що кримінальний процесуальний закон не вимагає надання доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, проте вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у кримінальному провадженні в майбутньому.
Часткове визнання вини обвинуваченим ОСОБА_7 не є підставою для скасування запобіжного заходу в виді тримання під вартою під час судового розгляду провадження, оскільки відповідно до ст. 177 КПК України, запобіжний захід застосовується не як санкція за вчинення злочину, а з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, тому саме по собі не може свідчити про відсутність потреби в подальшому триманні особи під вартою.
Отже, на сьогодні продовжують існувати обставини, які були підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 у цьому кримінальному провадженні, наявні ризики, передбачені статтею 177 КПК України не зменшилися, у матеріалах кримінального провадження відсутня інформація про те, що обвинувачений не може утримуватися в умовах слідчого ізолятора або з'явились якісь нові обставини, що свідчать про необхідність зміни запобіжного заходу.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності обґрунтування неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, спростовуються матеріалами кримінального провадження. Судом першої інстанції, як і колегією суддів апеляційної інстанції, розглядалась можливість обрання іншого, менш суворого запобіжного заходу, однак з огляду на сукупність наявних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та даних про особу обвинуваченого, застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 іншого, менш суворого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить його належної процесуальної поведінки на даній стадії судового розгляду
Таким чином, з урахуванням наданих матеріалів справи і встановленого в ході апеляційного розгляду, колегія суддів вважає правильним висновок суду про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 до 21 грудня 2025 року включно, обмеження прав обвинуваченого на свободу у цьому випадку є виправданим і необхідним, через неможливість у жодний інший спосіб забезпечити належне виконання ним своїх процесуальних обов'язків, тоді як зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виключити ризики, пов'язані зі звільненням його з-під варти.
Отже, з урахуванням наданих матеріалів справи та встановленого в ході апеляційного розгляду, колегія суддів вважає рішення суду за клопотанням прокурора про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 до 21 грудня 2025 року включно без визначення застави, законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування або зміни ухвали у цьому провадженні колегією суддів не встановлено. Отже, апеляційні вимоги захисника є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Поновити захиснику обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокату ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 жовтня 2025 року.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.
УхвалуХмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 жовтня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 21 грудня 2025 року включно без визначення розміру застави стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 348 КК України, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3