Справа № 336/270/25
Пр. 2/336/1361/2025
05.11.25
(заочне)
05 листопада 2025 року м.Запоріжжя
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Уткіної Є.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін (учасників справи), цивільну справу №336/270/25 за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
за відсутності сторін та їх представників, -
Представниця АТ «Сенс-Банк» адвокат Альховська І.Б. за допомогою системи «Електронний суд» звернулась до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя із вказаним позовом, за змістом якого просить стягнути з відповідача на користь АТ «Сенс-Банк» заборгованість за кредитним договором №631456711 від 25.09.2020 в сумі 230 830,71 гривень.
Позов вмотивовано тим, що 25.09.2020 відповідач уклав з АТ «Альфа Банк» угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії №631456711. Відповідно до умов кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредит, а останній зобов'язався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.
Умовами Кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання Позичальником умов Договору останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед Банком протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання від Банку інформації.
Сторона позивача стверджує, що Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту, натомість останній своїх зобов'язань належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 12.03.2024 заборгованість за кредитним договором становить 230 830,71 гривень, а саме: 135 337,17 гривень - прострочене тіло кредиту, 51 142,93 гривень - відсотки за користування кредитом, 42 186,35 гривень - тіло кредиту, 2 164,26 гривень - відсотки за прострочене тіло кредиту.
Крім того, 12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов'язань, яку останній залишив без реагування.
Посилаючись на викладені обставини, норми ст. 11, 16, 20, 526, 536, 546, 549, 550, 553, 554, 610-611, 624, 626, 627, 628, 1048, 1054, 1056-1, 1069, 1070, ЦК України, представниця позивача, діючи в інтересах позивача, просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою судді від 16.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін. Згідно з ухвалою відповідачу визначено строк на подання відзиву та роз'яснено, що відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України у разі його ненадання у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
23.06.2025 судове засідання не відбулось з об?єктивних причин, про що свідчить відповідна довідка в матеріалах справи, в подальшому 04.09.2025 судом відповідно до ухвали суду розпочато з?ясування обставин справи та перевірку їх доказами за відсутності сторін у справі, досліджено позовну заяву, оголошено перерву перед дослідженням письмових доказів (відповідно до встановленого порядку дослідження доказів).
Представниця позивача адвокатка Альховська І.Б. подала до суду заяви за вх.№ від 12.03.2025, а також 03.11.2025, за змістом якої не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить задовольнити позов, проти заочного порядку розгляду справи не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся неодноразово та належним чином шляхом надіслання смс-повідомлень на номер мобільного зв'язку, засобами поштового листування.
Ч.4 ст.223 ЦПК України передбачено, що, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Як врегульовано ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Заяв та клопотань до матеріалів справи відповідачем не подано, про причини своєї неявки відповідач суд в належний спосіб не повідомив, заяв по суті справи (відзиву) не подав, проте це є правом відповідача відповідно до ч.4 ст.174 ЦПК України.
Тому у відповідності до ч.4 ст.223 ЦПК України, враховуючи думку представника позивача, дотримання вимог ч.1 ст.280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів, а саме ухвалив згідно з ч.1 ст. 281 ЦПК України розглядати справу в заочному порядку (ухвала суду від 04.09.2025 згідно з протоколом судового засідання).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.
Інших процесуальних дій у справі судом не вчинено за відсутності відповідних клопотань, зустрічної позовної заяви у даній справі не подано.
Відповідно до ч.1 ст.279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи із наявними письмовими доказами на підтвердження вимог позивача, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку із таким.
Судом встановлено, що 12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну назви АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», на підтвердження чого у справі міститься витяг з державного реєстру банків АТ «Сенс Банк» від 02.12.2022, досліджений судом.
24.09.2020 ОСОБА_1 звернувся до АТ «Альфа-Банк» з пропозицією укласти угоду про надання споживчого кредиту, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб, а саме Офертою на укладання угоди про надання кредиту №631456711.
В позовній заяві представниця позивача зазначає, що угода про обслуговування кредитної лінії укладена саме 25.09.2020. Відповідних доказів матеріали справи не містять.
У оферті від 24.09.2020 вказані паспортні дані клієнта банку, засвідчена копія паспорта відповідача як громадянина України міститься у додатках до позовної заяви. В оферті зазначено, що сума кредиту із цільовим призначенням «для особистих потреб», тип - кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії, найменування продукту «RED», пропонується у розмірі 20 000,00 гривень (початковий розмір), максимальний розмір - до 200 000,00 гривень, процентна ставка за користування кредитом - 39,99% річних. Так, у розділі 2 оферти клієнт банку пропонує відкрити йому поточний розрахунковий рахунок з електронним платіжним засобом у гривні.
У оферті клієнт беззаперечно підтвердив, що перед укладенням угоди ознайомлений, в тому числі, у письмовій формі із всією інформацією та нормами положень чинного законодавства, зокрема, ЗУ «Про споживче кредитування», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», що необхідно для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту.
Судом також досліджено анкету-заяву ОСОБА_1 від 24.09.2020 із його підписом, що засвідчує ознайомлення із умовами кредитування, паспорт споживчого кредиту, що містить істотні умови, узгоджені сторонами.
Другим розділом анкети є акцепт пропозиції АТ «Альфа-Банк», проте акцепт датований 24.09.2020, містить посилання на редакцію Публічної пропозиції, оприлюдненої на веб-сайті та чинної на дату укладання договору. Разом з цим, роздруківки відповідної пропозиції для огляду судом не надано, як і клопотання про огляд веб-сайту.
Разом з цим, за змістом оферти угода про надання кредиту вважається укладеною та набуває чинності з моменту підписання банком акцепту на укладання угоди та надання споживчого кредиту (розділ ІV).
Тарифи є невід?ємною частиною договору (розділ ІV), до справи не додані.
Згідно з довідкою представника банку Д.О. Тараканової (без вихідної дати), в межах Оферти на укладання угоди про обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлювальної кредитної лінії № 631456711 від 25.09.2020, укладеного між ОСОБА_2 та АТ «Альфа -Банк» (правонаступник - АТ «Сенс Банк») випущено кредитну картку НОМЕР_1 , реєстрація в системі іменної картки 08.09.2020, видача невідома, анульована 05.12.2022, відділення доставки РЦ Запорізьке 30.09.2025.
Належність даного доказу до предмету доказування у даній справі стороною позивача не обґрунтована в жодний спосіб.
До позовної заяви стороною позивача долучений й акцепт ПрАТ «СК «Альфа Страхування» про прийняття пропозиції ОСОБА_1 укласти саме договір страхування №248.631456711.111, 227.631456711.111 від 24.09.2020, досліджений судом.
Проте, відповідно до наведеного у позовній заяві обґрунтування не зрозуміло, чи враховані дані платежі на виконання договору страхування в рахунок наявної заборгованості відповідача.
Таким чином, суд звертає увагу на те, що представник позивача не додав до позовної заяви жодного доказу, який би підтверджував факт укладення сторонами кредитного договору №631456711 саме 25.09.2020.
Суд наголошує, що відповідно до принципу змагальності сторін кожна сторона у судовому процесі має можливість представити свою позицію, обґрунтувати свої вимоги чи заперечення і надати докази в підтримку своєї позиції. Разом з тим позивач таким правом не скористався.
Досліджена судом виписка станом на 12.03.2024 містить дані про загальну суму заборгованості - 231 006,82 гривень, що різниться із сумою позовних вимог, заявлених у даній справі. Згідно з даними розрахунку станом на 12.03.2024 заборгованість за кредитним договором становить 230 830,71 гривень, а саме: 135 337,17 гривень - прострочене тіло кредиту, 51 142,93 гривень - відсотки за користування кредитом, 42 186,35 гривень - тіло кредиту, 2 164,26 гривень - відсотки за прострочене тіло кредиту.
При цьому, розрахунок щодо витрат відповідача в рахунок кредитної заборгованості за період з 25.10.2020 по 25.02.2024 має графу для підпису керівника з юридичного супроводження беззаставного стягнення, але вказана графа підпису не містить, є незаповненою, що свідчить про недопустимість доказу. За приписами ч.1 ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з таких норм чинного законодавства.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За нормою ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частини 1, 2 ст. 509 ЦК України визначають, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
За положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Так, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та взаємозв?язку суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення між сторонами кредитного договору (угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії) №631456711 саме від 25.09.2020.
Нормами ч.2 ст.638 ЦК України встановлено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Проте, матеріали справи не містять жодної редакції Публічної пропозиції, оприлюдненої на веб-сайті та чинної на дату укладання договору між сторонами відповідно до тверджень сторони позивача, з погодженням усіх істотних умов, зокрема, розміру кредитного ліміту, відсотків за користування кредитом, строку кредитування, тощо.
Відповідно, надана разом з позовною заявою виписка по рахунку за період з 25.09.2020 по 12.03.2024 згідно з вказаним договором сама по собі, враховуючи відсутність належних та допустимих доказів укладення договору між сторонами у вказану позивачем дату, доказів отримання ОСОБА_1 відповідної платіжної банківської картки, - не свідчить про укладення між сторонами кредитного договору та отримання за його умовами грошових коштів. Доказів видачі та / або використання кредитних коштів у сумі, яку просить стягнути позивач, матеріали справи не містять, адже наявні розрахунки, досліджені судом, не є належними та допустимими доказами та не змінюють висновків суду.
Виходячи з викладеного, надавши оцінку представленим у справі доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором №631456711 від 25.09.2020 в сумі 230 830,71 гривень.
Суд також зауважує, що паспорт споживчого кредиту не може вважатись складовою кредитного договору, оскільки форма такого документу носить інформаційний характер за відсутності інших доказів.
В цьому контексті слід наголосити, що потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, яка викладена у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20.
У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року, справа № 923/875/19, яку суд враховує при вирішенні спору по суті(ч.4 ст.263ЦПК України), зазначено, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний(постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження під час вивчення справи, суд дійшов висновку що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначено нормами ст. 141 ЦПК України.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, судові витрати по сплаті судового збору за подання до суду позовної заяви у сумі 2 769,97 гривень покладаються на позивача.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 12-13, 19, 76-82, 89, 95, 128, 133, 137, 141, 178, 223, 247, 258-259, 263-265, 272-274, 279, 280-283 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання до суду позовної заяви у сумі 2 769,97 гривень, - залишити за позивачем.
Реквізити сторін: Акціонерне товариство «Сенс Банк», код ЄДРПОУ 23494714, адреса місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного ст на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду складено та підписано 05.11.2025.
Суддя Л. А. Вайнраух