Справа № 638/12967/25
Провадження № 2/638/5905/25
04 листопада 2025 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Тимченка А.М.
за участі секретаря судового засідання Кондратюк І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» в особі представника Тараненка Артема Ігоровича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У липні 2025 року ТОВ «Юніт капітал» в особі представника - Тараненка Артема Ігоровича, звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Юніт капітал» заборгованість за договором стягнути з відповідача на користь ТОВ «Юніт капітал» заборгованість за договором про надання кредиту № 169776394 від 21.02.2022 у сумі 10000,00 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту становить 10000,00 грн., заборгованість за несплаченими відсоткми за користування кредитом - 607,00 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн. Також позивач просив стягнути з відповідача на свою користь витрати на правову допомогу в сумі 7000,00 грн.
Обґрунтовуючи заявлену позовну вимогу позивач посилається на укладення 21.02.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем кредитного договору № 169776394, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 10000,00 грн. на 84 днів зі сплатою 251,85 % річних, набуття 04.06.2025 права вимоги за вказаною угодою на підставі договору факторингу, не виконання відповідачем умов угоди, внаслідок чого позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою від 22 липня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням сторін про судове засідання.
11.08.2025 позивачем до суду надано заяву про закриття провадження у справі на підставі пропуску позивачем строку позовної давності, зазначено, що у зв'язку із сплином трьох років відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України суд зобов'язаний застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у позові.
19.08.2025 до суду надійшли додаткові пояснення від відповідача, згідно з якими наведено про дотримання позивачем строків звернення до суду для захисту свого права, оскільки строки позовної давності на час дії воєнного стану є зупиненими.
Відповідно до ухвали суду від 19.08.2025 витребувано у АТ КБ «Приватбанк» відомості щодо належності банківської картки та руху по рахункам, які належать ОСОБА_1 та відмовалено у задоволенні клопотання відповідача про витребування Договрів факторингу, через безпідставність.
08.09.2025 витребувані від АТ Кб «Приватбанк» документи надійшли до суду.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.
Позивач у позовній заяві просив розглянути справу за відсутністю сторони позивача.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про судове засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явились в судове засідання без поважних причин.
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце даного судового засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності сторін на підставі наявних у справі даних та доказів.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини.
21.02.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладений кредитний договір № 169776394, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 10000,000 грн. строком на 84 днів на умовах строковості, зворотності, платності та зобов'язанням сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 251,85 % річних, що становить 0,69 відсотків в день від суми Кредиту за час користування ним.
Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний Відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV357JE.
Сторони узгодили графік платежів, що підтверджене додатком №1 до Договору № 169776394 выд 22.02.2022. Також 22.02.2022 відповідач підписав паспорт споживчого кредиту.
Відповідно у кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов Кредитного договору в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» своє зобов'язання за вищевказаним договором виконало, надало відповідачу кредит в сумі 10000 грн., що підтверджене платіжним дорученням № da21b8a4-83e3-49ad-bb4e-ce3c30f20c3a від 22.02.2022, шляхом переказу грошових коштів на банківську картку № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 .
Відповідно до наданих відомостей листом АТ КБ «Приватбанк» від 08.09.2025 за № 20.1.0.0.0/7-250820/8408-БТ від 27.08.2025, на ім'я ОСОБА_1 банком, зокрема, емітовано картку № НОМЕР_2 , який містить зарахування на сумму 10000,00 грн. від 22.02.2022 року.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором № 169776394 від 22.02.2022 виникла заборгованість у розмірі 10607,00 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту становить 10000,00 грн., заборгованість за несплаченими відсоткми за користування кредитом - 607,00 грн., що підтверджене розрахунком заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом частини першої статті 4 Закону України 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.
У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.
Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).
Отже, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).
При цьому, така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.
Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв'язку з її продажом останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.
Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір факторингу №28/1118-01, згідно п.2.1 якого, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.
Пунктом 4.1. вказаного договору, передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку до договору. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги (копія договору міститься в електронному суді у додатку до позовної заяви).
Додатковою угодою №19 від 28.11.2019 строк дії договору факторингу від 28.11.2018 було продовжено до 31.12.2020, додатковою угодою №26 від 31.12.2020 строк дії вищевказаного договору продовжено до 31.12.2021, додатковою угодою №27 від 31.12.2021 строк дії договору продовжено до 31.12.2022, додатковою угодою №31 від 31.12.2022 строк дії договору продовжено до 31.12.2023, додатковою угодою №32 від 31.12.2023 строк дії договору продовжено до 31.12.2024.
Згідно реєстру прав вимоги №177 від 17.05.2022 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 169776394 від 22.02.2022.
23.02.2024 року між ТОВ «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №23/0224-01.
Згідно реєстру прав вимоги №1 від 23.02.2024 ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «Онлайн Фінанс» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 169776394 від 22.02.2022.
04 червня 2025 року між ТОВ «Юніт Капатіл» та ТОВ «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №04/06/25-Ю, згідно п.1.1 якого, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання, плату за позикою, пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Згідно реєстру боржників №б/н від 04.06.2025 ТОВ «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «Юніт Капітал» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 169776394 від 22.02.2022.
Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, вбачається, що відбулася заміна кредитодавця, на підставі укладених договорів, а тому до ТОВ «Юніт Капітал», перейшло право вимоги кредитного договору № 169776394 від 22.02.2022, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що право вимоги виникло з моменту підписання сторонами реєстру права вимоги, а тому було набуте позивачем у встановленому законом порядку.
Як вже зазначалось, за правилами ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частиною 1 ст. 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Зокрема частина «у будь-який передбачений договором спосіб» у визначенні поняття договору факторингу свідчить про те, що оплата договору факторингу не є імперативною нормою.
Таким чином, сторони договору можуть самостійно встановлювати строки для проведення оплати й даний фант не взаємопов'язаний з предметом договору та переходом права вимоги.
Така ж позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, а саме, що ознаками договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Згідно розрахунку заборгованості складеного ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість ОСОБА_1 становить 10607,00 грн, з яких: 10000,00 грн - тіло кредиту: 607,00 грн - нараховані проценти.
Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 2 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, а відтак, суд доходить висновку про те, що, акцептуючи пропозицію ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» - Беззубенко А.В. електронним цифровим підписом, відтвореним за допомогою одноразового ідентифікатора у договорі про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 169776394 від 22.02.2022 приєднався до Правил надання коштів у позику, визнала та погодилась на запропоновані кредитором умови користування та порядок надання грошових коштів.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 та інших.
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
При цьому, згідно з частиною першою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що зазначений вище кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з електронним підписом первісного кредитора підтверджує волю сторін, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що позичальник ОСОБА_1 всі умови договору цілком зрозумів та своїм підписом письмово підтвердив та погодився із тим, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні такого договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
З урахування конкретних обставин даної справи, суд вважає, що позивачем доведено розмір існуючої заборгованості за кредитом, оскільки в ході розгляду справи було встановлено обставини погодження між сторонами всіх істотних умов кредитного договору.
Відповідачем у справі не спростовано обставин отримання та використання ним кредитних коштів у розмірі заборгованості, зазначеного в наданому позивачем розрахунку.
Щодо вимоги заявника про закриття провадження у справі на підставі пропуску позивачем строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260, частина третя статті 267 ЦК України).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки.
Порядок відліку позовної давності наведено в статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (далі по тексту - «Указ») на території України з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан.
Згідно з п. 19 Прикінцевих та Перехідних Положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, а саме : «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Відповідно, дана норма передбачає, що строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк його дії воєнного стану.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 квітня 2024 року у справі № 756/10176/23.
Позовна давність сплила для позивача під час дії воєнного стану та вважається продовженою на строк дії в Україні воєнного стану.
Оскільки законодавець зупинив перебіг позовної давності, позивач дотримався її строків, у звязку з чим посилання відповідача на застосування наслідків пропуску строків позовної давності до вимог позивача є безпідставними.
За таких обставин, на підставі вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Отже, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2422, 40 грн.
Щодо витрат на правову допомогу в сумі 7000 грн.
Згідно із ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, які відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому сам факт оплати таких послуг не є обов'язковою передумовою можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у разі якщо стороною, на користь якої ухвалено рішення суду, подано необхідні докази, які підтверджують надання відповідних послуг щодо розгляду конкретної судової справи (постанова ВС від 28.09.2021 року у справі № 160/12268/19).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.137 ЦПК України).
Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п.5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
На підтвердження наданих юридичних послуг позивач надав: договір про надання правничої допомоги № 05/06/25-01 від 05.06.2025; додаткову угоду № 25770706450 до Договору про надання правничої допомоги № 05/06/25-01 від 05.06.2025; довіреність; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4956; акт прийому-передачі наданих послуг від 25.06.20265, відповідно до якого здійснені наступні дії із визначенням їх ціни: Складання позовної заяви ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до позичальника, яким є ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором 169776394 від 22.02.2022 - 5000,00 грн.; Вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з позичальника, яким є ОСОБА_2 , за кредитним договором 169776394 від 22.02.2022 - 1000,00 грн.; Підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором 169776394 від 22.02.2022 на рахунок позичальника, яким є ОСОБА_2 -500,00 грн.; Підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором 169776394 від 22.02.2022 на рахунок позичальника, яким є ОСОБА_2 - 500,00 грн.
У рішенні ЄСПЛ від 28.112002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Разом з тим, суд враховує, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).
Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування з відповідача таких витрат в заявленому розмірі, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат та є завищеним, виходячи з ринкових цін на адвокатські послуги.
Визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, суд враховує те, що справа про стягнення заборгованості за кредитним договором є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, характер виконаної роботи, а саме консультації, складання та подання позову, розгляд справи в порядку спрощеного провадження, що не потребує участі адвоката в судових засіданнях, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій їх необхідності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи.
З урахуванням наведеного, враховуючи повне задоволення позовних вимог, суд стягує з відповідача на користь позивача 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру та необхідних процесуальних дій сторони.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі, у відповідності до вимог ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється.
Керуючись ст. 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265, 280, 284 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 и про стягнення заборгованості, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп., заборгованість за відсотками у розмірі 607 (шістсот сім) грн. 50 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 3 000 (три тисячі) грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», ЄДРПОУ 43541163, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літ. А, оф. 10.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складений 04.11.2025.
Суддя А.М.Тимченко