Справа № 347/1979/25
Провадження № 2/347/1057/25
27 жовтня 2025 року м. Косів
Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Кіцули Ю.С.,
секретаря Сумарука І.П.,
розглянувши в спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Стислий виклад позицій позивача, та заперечень відповідача.
23.09.2025 року ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування вимог позивач стверджував, що 14.12.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №8126386 (кредитний договір), відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 5000 грн., а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором.
Згідно умов кредитного договору № 8126386, договір вважається укладеним з моменту його укладення в електронній формі за допомогою електронного підпису шляхом використання одноразового ідентифікатора.
Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору.
Згідно умов кредитного договору №8126386, клієнт зобов'язаний у встановлений договором строк повернути кредит та сплатити проценти за користування, штрафні санкції (у разі наявності) та інші платежі, передбачені договором.
Однак, відповідач, у свою чергу, не виконав умов кредитного договору, у зв'язку з чим у ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором.
27.04.2023 року ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», уклали Договір факторингу № 95-МЛ, відповідно до якого право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 8126386 від 14.12.2022 року перейшло до позивача.
Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, у зв'язку з чим ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» вимушене звернутись із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у судовому порядку.
Як стверджує позивач, станом на дату звернення до суду з позовною заявою заборгованість відповідача становить 19 980 грн. з них: заборгованість за тілом кредиту - 4500 грн.; заборгованість за відсотками - 14 530 грн., заборгованість за комісією за видачу кредиту - 950 грн.
Таким чином, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 19 980 грн.
У зв'язку з вище наведеним, ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованость за кредитним договором №8126386 від 14.12.2022 року в розмірі 19 980 грн., сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.
01.10.2025 року через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та додаткові пояснення у справі. У відзиві ОСОБА_1 зазначила, що кредитний договір від 14.12.2022 року був оформлений її колишнім чоловіком на її ім'я. Грошові кошти у розмірі 5000 грн. були зараховані на її банківську картку, проте, того ж дня були перераховані на картку колишнього чоловіка. Таким чином, вона не користувалася кредитними коштами.
Окрім того, відповідач стверджує, що нарахована позивачем сума заборгованості є неспівмірною з сумою кредиту - 5 000 грн.
У зв'язку з вище наведеним, ОСОБА_1 просила суд відмовити у задоволенні позову у частині стягнення завищених нарахувань, штрафів та пені. У разі доведеності факту отримання кредитних коштів - обмежити суму боргу реальною сумою кредиту - 5 000 грн та нарахованими відсотками в межах розумного.
Заяви, та клопотання учасників справи.
Представник позивача в судове засідання призначене для розгляду справи не з'явився, однак в позовній заяві просив проводити розгляд справи без його участі. (а.с. 7).
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причину неявки суд не повідомила, проте подала відзив на позовну заяву.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 26.09.2025 року позовну заяву ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (відповідача) та призначено справу до судового розгляду на 27.10.2025 року.
Ухвалою суду від 26.09.2025 року було витребувано в АТ «Універсал Банк» інформацію щодо банківської картки ОСОБА_1 .
Судом також було розміщено (оприлюднено) на веб-порталі Судової влади України оголошення про виклик у судове засідання по справі №347/1979/25 відповідача ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги відзив на позовну заяву, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить до наступного висновку.
Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Судом встановлено, що 14.12.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 8126386 (а.с.11-21).
14.12.2022 року ОСОБА_1 підписала Правила надання коштів, паспорт споживчого кредиту та Анкету-заяву на кредит № 8126386, згідно яких: сума кредиту - 5 000 грн., строк кредиту - 15 днів; дата повернення кредиту 29.12.2022 року. Комісія за надання кредиту - 9 500 грн. Проценти за користування кредитом - 1 500 грн. нараховуються за ставкою 2,00 відсотки від фактичного залишку за кожен день строку користування кредитом (а.с.24-28, 32).
Згідно довідки про ідентифікацію, ОСОБА_1 підписала договір одноразовим ідентифікатором J96911. 14.12.2022 року на її платіжну карку НОМЕР_1 було перераховано грошові кошти у розмірі 5 000 грн. (а.с.32).
ТзОВ «Мілоан» надано відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором ОСОБА_1 (а.с.33-34).
27.04.2023 року ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», уклали Договір факторингу № 95-МЛ, відповідно до якого право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 8126386 від 14.12.2022 року перейшло до позивача. (а.с.34-36).
12.09.2025 року ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» направляло відповідачу досудову вимогу з метою досудового врегулювання спору (а.с.37).
Згідно копії витягу з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги, у ОСОБА_1 наявна забогованість у розмірі 19 980 грн. з них: заборгованість за тілом кредиту - 4500 грн.; заборгованість за відсотками - 14 530 грн., заборгованість за комісією за видачу кредиту - 950 грн. (а.с.37).
Відповідно до інформації, наданої Ат «Універсал Банк», на імя ОСОБА_1 емітовано банківську картку № НОМЕР_2 . 14.12.2022 року на цю банківську карку була здійснена успішна транзакція у сумі 5 000 грн. з призначенням платежу «Кошти згідно договору 8126386» (а.с. 54).
Рішенням Косівського районного суду від 01.10.2024 року шлюб між ОСОБА_1 а ОСОБА_2 - розірвано (а.с.66-67).
Зміст спірних правовідносин.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з неналежним виконанням позичальником ( ОСОБА_1 ) взятих на себе зобов'язань перед кредитодавцем за договором факторингу (ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал») за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», та ЗУ «Про електронну комерцію», ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг».
Згідно з ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб'єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов'язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг"; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".
Примірник договору, укладеного у вигляді електронного документа, та додатків до нього (за наявності) вважається отриманим клієнтом, якщо договір за домовленістю особи, яка надає фінансові послуги, і клієнта або за вибором клієнта направлений на електронну адресу клієнта чи направлений йому в інший спосіб, що дає змогу встановити дату відправлення. Договір, укладений у вигляді електронного документа, та додатки до нього (за наявності) повинні містити відомості про клієнта, у тому числі зазначені ним контактні дані. Положення цього абзацу не застосовується до договорів, зазначених у пункті 4 цієї частини.
У разі якщо договір укладається шляхом приєднання, договір складається з публічної частини договору та індивідуальної частини договору, підписанням якої клієнт приєднується до договору в цілому. Публічна частина договору про надання фінансових послуг оприлюднюється та повинна бути доступною для ознайомлення клієнтів на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, і надається клієнту за його вибором у спосіб, що дає змогу встановити дату надання, з використанням контактних даних, зазначених клієнтом. Усі редакції публічної частини договору повинні зберігатися на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, із зазначенням строку їх дії.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Статтею 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
Приписами пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Таким чином, суд доходить висновку, що будь який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.
Згідно з приписом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до приписів частини 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Нормою статті 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з положеннями частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
За змістом частини 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до ч. 1ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Правилами ст.514 ЦК України унормовано, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що 14.12.2022 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту №8126386 за умовами якого сторони визначили, що сума (загальний розмір) кредиту становить 5 000,00 грн, кредит надається строком на 15 днів з 14.12.2022 по 29.12.2022, комісія за надання кредиту становить 950,00грн, та нараховується за ставкою 19 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 2,00 відсотки від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно із Платіжним дорученням №89096317 від 14.12.2022 ТОВ «Мілоан» перерахувало на рахунок відповідача ОСОБА_1 5 000,00 грн, призначення платежу: кошти згідно договору №8126386.
З наданої АТ «Універсал Банк» інформації, встановлено, що на ім'я ОСОБА_1 було емітовано банківську картку № НОМЕР_2 . 14.12.2022 року на цю банківську карку була здійснена успішна транзакція у сумі 5 000 грн. з призначенням платежу «Кошти згідно договору 8126386».
Згідно відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №8126386 від 14.12.2022 позивачем нараховані відсотки за період з 14.12.2022 по 13.04.2023 у сумі 14 530, 00 грн.
27.03.2023 між позивачем та ТОВ «Мілоан» укладено Договір факторингу №95-МЛ у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «Кредит Капітал» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит Капітал» приймає належні ТОВ «Мілоан» Права Вимоги до Боржників.
Відповідно до витягу з Додатку до Договору факторингу №95-МЛ від 27.04.2023, залишок боргу на момент відступлення прав вимоги за кредитним договором №8126386 від 14.12.2022 у ОСОБА_1 становила 19 960 грн, з яких: 4500,00 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 14 530 грн. - сума заборгованості за відсотками; 950 грн. - сума заборгованості за комісією.
Надаючи оцінку сумі заборгованості, заявленій позивачем до стягнення, суд зазначає наступне.
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
У справі що розглядається, сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов'язання. Відтак суд встановив, що 14.12.2022 сторони уклали договір, за умовами якого відповідач отримав строком на 15 днів кредитні кошти у національній валюті у розмірі 5 000,00 грн, які зобов'язався повернути до 29.12.2022 зі сплатою відсотків у розмірі 1500 грн. за ставкою 2,00 відсотки від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 3,00 відсотки від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту, по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування (п. 2.2.2. договору).
Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов'язання.
При цьому у матеріалах справи відсутні докази щодо продовження сторонами дії кредитного договору (пролонгація строку кредитування).
Таким чином термін кредитування закінчився 29.12.2022.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Такого висновку дійшла, Велика Палата Верховного Суду у справі № 444/9519/12 від 28.03.2018, а саме: право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Отже у справі що розглядається, право нараховувати проценти, передбачені умовами Договору про надання споживчого кредиту №8126386 від 14.12.2022, припинилося 29.12.2022 по закінченню строку кредитування, визначеного договором.
Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, враховуючи, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, розрахунок заборгованості відповідачем не спростований, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №8126386 від 14.12.2022 у розмірі 6 950 грн, з яких: 4500,00грн - заборгованість за тілом кредиту; 1500 грн. - заборгованість за відсотками; 950,00грн - заборгованість по комісії, яка за даними обставинами підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
У решті позовних вимог слід відмовити за їх безпідставністю.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу.
У позовній заяві представник позивача просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000, 00 грн.
Оцінюючи обґрунтованість заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, суд враховує, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).
Суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано договір про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2027 року укладений між ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал» та Адвокатським об'єднанням «Апологет», Акт № 947 наданих послуг від 05.09.2025 року на суму 8 000 грн., Детальний опис наданих послуг (а.с. 39).
Таким чином, враховуючи, що позов задоволено часково, з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивача ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2781,60 гривень (6950х100:19 989 = 34,77; 8000:100х34,77 = 2781, 6).
Розподіл між сторонами судових витрат.
Відповідно до вимог частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, як позов задоволео частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 842,27 грн. (2422,40:100х34,77 = 842,27).
На підставі статей 11, 207, 526, 549, 598, 599, 611, 626, 628, 633, 634, 638, 1049, 1054, 1055, 1056-1 Цивільного кодексу України та керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268, Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус 4-й поверх, реквізити IBAN НОМЕР_4 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК») заборгованість за кредитним договором №8126386 від 14.12.2022 року в розмірі 6 950 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 842, 27 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2781,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 03 листопада 2025 року.
Суддя Ю.С. Кіцула