Справа № 465/2661/25
Провадження 2/465/2420/25
Іменем України
28.10.2025 м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі головуючого судді Кушнір Б.Б., з участю секретаря Стефанишина О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (далі також - ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі також - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором № 7859344 від 04.05.2024 у розмірі 31 612,56гривень, судові витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 гривень та понесенні витати на правову допомогу у розмірі 9 000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 04.05.2024 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір № 7859344 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого надано кредит 9 800 грн. строком на 360 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,5 % від суми кредиту за кожен день користування.
Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначені умовами договору. Відповідач, у свою чергу, не виконав умов договору, в результаті чого загальний розмір заборгованості становить 31 612,56гривень.
27.01.2025 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір факторингу №27/01/25-Ф, у відповідності до умов якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» передало (відступає) ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» приймає належні ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників, в тому числі за договором № 7859344 від 04.05.2024 .
Зазначає, що право вимоги за даним договором перейшло до позивача, відповідач не вживає жодних заходів, які свідчать про наміри виконувати зобов'язання, передбачені договором, ухилився від виконання зобов'язань перед позивачем.
Таким чином, позивач просить стягнути на його користь з відповідача заборгованість за договором № 7859344 від 04.05.2024 в загальному розмірі 31 612,56гривень та стягнути понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 02.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено справу розглядати з викликом сторін.
01.05.2025 представник відповідача подав через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, згідно якого сторона відповідача заперечила позовні вимоги та просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
02.05.2025 ухвалою суду розгляд даної цивільної справи відкладено та про дату, час та місце проведення наступного засідання повідомлено сторін.
07.05.2025 представник позивача подав через систему «Електронний суд» відповідь на відзив, згідно якого сторона позивача підтримує позові вимоги та просила позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
16.05.2025 представник відповідача подав через систему «Електронний суд» додаткові пояснення у справі, в яких просила в задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі.
28.05.2025 ухвалою суду клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
29.05.2025 представник позивача подав через систему «Електронний суд» додаткові пояснення, до яких просила позовну заяву задоволити в повному обсязі.
30.05.2025 ухвалою суду клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено та поновлено представнику позивача процесуальний строк на подачу клопотання про витребування доказів.
04.06.2025 ухвалою суду заяву представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
07.07.2025 ухвалою суду клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено та поновлено представнику позивача процесуальний строк на подачу клопотання про витребування доказів.
25.07.2025 ухвалою суду клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено та повторно витребувано докази.
15.08.2025 ухвалою суду заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
21.08.2025 ухвалою суду клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено та поновлено представнику позивача процесуальний строк на подачу клопотання про витребування доказів.
24.09.2025, 06.10.2025 та 15.10.2025 на виконання ухвали суду від 21.08.2025 надійшли витребувані інформація (документи) від АТ «АКЦЕНТ-БАНК».
Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, а також його представник не вийшов на зв'язок в режимі відеоконференції, натомість позивач у прохальній частині позову, а також неодноразово подавав суду клопотання, згідно яких просив розгляд проводити за відсутності представника позивача, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі
Відповідач у судове засідання не з'явився, а також його представник не вийшов на зв'язок в режимі відеоконференції втім представник відповідача подала через систему «Електронний суд» заяву, згідно якої просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях. Додатково вважає за необхідне повідомити суд, що сторона відповідача не має змоги прийняти участь у судовому засіданні, а тому, просить суд провести судовезасідання без участі сторони відповідача, за наявними в матеріалах справи документами.
За таких обставин суд вважає, що справу слід слухати за відсутності сторін на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до часткового задоволення, з таких підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом установлено, що 04.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» (за текстом договору Товариство) та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 7859344 (далі також - Кредитний договір) в електронній формі, що підтверджується підписанням такого зі сторони електронним підписом одноразовим ідентифікатором С4873, 04.05.2024 18:37:56 / ОСОБА_2 /.
Відповідно до п.1.3, п.1.4 та 2.1 Кредитного договору, ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» 04.05.2024 надав відповідачу кредит у розмірі 9 800 грн. строком кредиту на 360 дні, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів, у безготівковій формі шляхом перерахування цих коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується інформацією ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» Вих.№0250129-2.1 від 29.01.2025, зведеним звітом ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» за вих. №69/25 від 12.03.2025 та витребуваною інформацією на виконання ухвали суду від 21.08.2025, оформленими листом АТ «АКЦЕНТ-БАНК» від 22.09.2025 №20.1.0.0.0/7-20250920/0051 та листом АТ «АКЦЕНТ-БАНК» від 25.09.2025 №20.1.0.0.0/7-20250924/0277, а також долученими до них витягами з руху коштів по рахунку відповідача.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Відповідно до п.1.4 Кредитного договору, детальні терміни повернення кредиту та сплата процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Графік платежів), що є Додатком №1 до цього договору. Графік платежів розраховується за зниженою процентною ставкою, виходячи з припущення, що Споживач виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі.
За приписами п.п.1.5.1 Кредитного договору, стандартна процентна ставка становить 1,50% в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього договору.
Згідно з пп.1.5.2 Кредитного договору, знижена процентна ставка 0,825% в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо споживач до 03.06.2024 або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, споживач, як учасник програми лояльності, отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від товариства, користування кредитом для споживача здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших споживачів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки.
Пунктом 1.8 Кредитного договору передбачено, що орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою 122 460 грн., за зниженою ставкою 120 221,25 грн.
Договір також містить реквізити сторін, зокрема дані позичальника, а саме: ПІБ позичальника ОСОБА_1 , його місце проживання, податковий номер, дані його паспорта гр. України, електронна адреса, номери телефонів, а також електронний підпис одноразовим ідентифікатором С4873.
До даного Договору, додано також графік та паспорт споживчого кредиту, які підписано відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.
З наведеного вбачається, що ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» належним чином виконав свої зобов'язання за вказаним договором, надавши відповідачу кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами вищевказаного договору.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).
Стаття 627 ЦК України та ст.6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Згідно з ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Отже, зі змісту зазначеного договору №7859344 від 04.05.2024 вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, а відтак є належною підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов'язків сторін.
Відтак, суд вважає, що доводи сторони відповідача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки описаний договір, який був укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», та сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору (сума, строк кредитування, а також розмір відсотків нарахованих за цей період) у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які передбачені кредитними договорами.
Окрім того, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладеним, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (стаття 1078 ЦК України).
За частиною 1 статті 1077, частиною 3 статті 1079 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно зі статтею 514, частиною 1 статті 516 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
27.01.2025 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір факторингу №27.01/25-Ф, відповідно до якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» передає (відступає) ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» приймає належні ТзОВ «Авентус Україна» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Згідно з пунктом 1.1. Договору факторингу, за цим договором Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. До Фактора переходять права Клієнта як первісного кредитора за кредитними договорами (договорами про надання споживчого кредиту) в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі Боржників для друку та в Додатковій інформації до Реєстру Боржників, які формується згідно Додатку №1 та Додатку № 2 та є невід'ємною частиною Договору.
Згідно з пунктом 1.2. Договору факторингу, перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників для друку згідно Додатку №3, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників для друку підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно копії Акту прийому-передачі реєстру боржників для друку до договору факторингу № 27.01/25-Ф від 27.01.2025, фактор ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» з однієї сторони та клієнт ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» уклали даний акт про те, що клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників від 27.01.2025.
З копії платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 049144000 від 27.01.2025 вбачається, що ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» отримало від ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» 1829738,94 грн., як оплату за договором факторингу № 27.01/25-Ф від 27.01.2025.
Відповідно до Реєстру боржників для друку до Договору факторингу №27.01/25-Ф від 27.01.2025(додаток №1 до даного договору), ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло права грошової вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 7859344 від 04.05.2024 у сумі 31 612,56 грн., з яких: 9 638,30 грн. залишок заборгованості по основному боргу; 17 074,26 грн. залишок заборгованості по процентам; 4900 грн. залишок заборгованості по штрафам.
Таким чином, внаслідок укладення вищезазначеного договору факторингу та додатків до такого договору, до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» перейшли всі права первісного кредитора у зобов'язаннях за вищезазначеним договором.
Згідно розрахунку заборгованості, здійсненого позивачем за кредитним договором № 7859344 від 04.05.2024 у відповідача утворилась заборгованість за вказаним договором станом на 17.03.2025 у розмірі 31 612,56 грн., яка складається із: 9 638,30 грн. - сума заборгованості по тілу кредиту, 17 074,26 грн. - сума заборгованості за відсотками, 4 900 грн. - пеня.
Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань, право вимоги за яким перейшло до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» непогашення відповідачем заборгованості за цим договором, що є порушенням законних прав та інтересів позивача.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 статті 599 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)(стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення, невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання»(статті 530, 631 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частиною першою статті 530 ЦК України).
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором установлено обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому.
Згідно з ч.2 ст.1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки і інших факторів на дату укладення договору.
У свою чергу, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно постанови Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі 753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку, оскільки спростування доказів позивача є процесуальним обов'язком саме відповідача, а не суду.
Відповідно до частини 1 статті 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтованих заперечень проти позову відповідач не надав, наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором, відповідачем жодним чином спростовано не було, власного розрахунку не подав.
Разом з тим, заперечуючи отримання кредитних коштів у сумі 9800 грн., відповідач не надав жодних доказів про те, що платіжна карта № НОМЕР_1 йому не належить, в тому числі відповідач не надав доказів не зарахування коштів на його рахунок, доступу до якого має тільки він. Доказів на підтвердження чи спростування обставини щодо не укладення договору матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Натомість з долученої позивачем до матеріалів справи Картки обліку Договору (розрахунку заборгованості), вбачається часткова оплата відповідачем 31.05.2024 коштів у розмірі 2425,50 грн., які зараховані на погашення основного боргу та процентів за користування кредитом.
Окрім того, листом АТ «АКЦЕНТ-БАНК» підтвердив емітування платіжної картки № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 , а також факт 04.05.2024 успішної трансакції в сумі 9800 грн. на вказану платіжку картку, що підтверджується долученої випискою по рахунку відповідача за 04.05.2024 по 08.05.2025.
Доказів отримання вказаних коштів у розмірі 9800 грн. на свою платіжну картку згідно іншого правочину відповідачем до справи не долучено.
Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності укладення зазначених договорів, останні у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належними підставами для виникнення та існування обумовлених такими договорами прав і обов'язків сторін.
Верховний Суд у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц дійшов правового висновку, що «Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Таким чином, надані банком виписки за картковими рахунками позичальника, яким суди дали оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 17 грудня 2021 року по справі № 278/2177/15-ц (отже, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором».
Натомість позивач надав належні та допустимі докази, а також за клопотанням позивача витребувано судом належні докази, які підтверджують факт отримання відповідачем коштів за договором № 7859344 від 04.05.2024, а також наявність у відповідача грошового зобов'язання та заборгованості за вказаним договором.
Загальна сума заборгованості відповідача на момент подання позовної заяви за кредитним договором № 7859344 від 04.05.2024 становить 31 612,56 гривень.
Вказану суму заборгованості позивач просить стягнути з відповідача.
Належних доказів того, що відповідач здійснив повністю погашення тіла кредиту та процентів за вищевказаним кредитним договором, матеріали справи не містять.
Як указано вище та підтверджується розрахунками заборгованостей, на підставі укладеного кредитного договору відповідач отримавши кредитні кошти у розмірі 9800 грн., не повернув їх, здійснив тільки часткове погашення на загальну суму 2425,50 грн., непогашеною ж залишалася сума 9 638,30 грн. - сума заборгованості по тілу кредиту та 17 074,26 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Після отримання права вимоги до відповідача, позивач не здійснював будь-яких інших нарахувань. А долучений розрахунок заборгованості, проведений ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» в межах строку дії кредитного договору, відповідно до його умов та нарахування вростків відбулось за період з 04.05.2024 по 23.02.2022, а також до проходження військової служби відповідачем - 25.10.2024.
Отже, надаючи оцінку загальній сумі заборгованості по тілу кредиту та процентам, наведеній позивачем у розрахунку, суд не знаходить обґрунтованих підстав для сумнівів у правильності її нарахування.
Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини та здійснені судом розрахунки, позивач, як новий кредитор, вправі вимагати повернення відповідачем заборгованості за кредитними договорами № 7859344 від 04.05.2024 у загальному розмірі 26 712,56 гривень.
З огляду на те, що ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» як первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором перед відповідачем виконало у повному обсязі, будь-яких доказів на спростування вказаного відповідач суду не надав, факт переходу прав вимоги знайшов своє підтвердження, тому, враховуючи правомірність набуття прав вимоги ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог до відповідача, в частині стягнення заборгованості в сумі 26 712,56 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту - 9 638,30 грн., заборгованість за відсотками - 17 074,26 грн..
Щодо вимоги позивача про стягнення штрафу та/або пені у розмірі 4900 грн., суд зазначає наступне.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згодом дії воєнного стану було неодноразово продовжено.
Законом № 2120-IX доповнено розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 6-1.
Вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті.
Також установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.
Також, згідно з п.18. Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за кредитним договором у період дії на території України воєнного стану, неустойка йому не може бути нарахована у будь-якому випадку.
З урахуванням положень Закону № 2120-IX, яким доповнено розділ IV «Прикінцеві та перехідних положень п. 6-1 Закону України «Про споживче кредитування», суд приходить до висновку, що нарахований штраф та/або пеня у розмірі 4900 не підлягає стягненню, тому вимоги в цій частині не підлягають задоволенню з вищевказаних підстав.
Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором № 7859344 від 04.05.2024, а право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», то суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 7859344 від 04.05.2024 у загальному розмірі 26 712,56 гривень є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають в цій частині до задоволення.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19.
Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі №873/212/21).
Правова позиція про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, міститься в постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі №908/2702/21.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 01.02.2023 року по справі №160/19098/21.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 гривень.
Позивачем надано докази на підтвердження розміру витрат на правову допомогу, а саме:договір про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024, укладений між позивачем та адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс», прайс-лист АО «Лігал Ассістанс» від 01.11.2023, заявка надання юридичної допомоги №896 від 01.02.2025 на суму 9000,00 грн., витяг акту №5 про надання юридичної правничої допомоги від 28.02.2025 на суму 9000,00 грн.
Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).
Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Як вже було зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодування за рахунок відповідача повністю всієї суми заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.
Суд констатує, що справи за позовами про стягнення заборгованості не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною,
Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складністю справи, доказів у справі, їх необхідність, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також заявленими позовними вимогами, судова практика є сталою, застосування великої кількості законів спірні правовідносини не передбачають, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час, та враховуючи часткове задоволення позову, а також заперечення сторони відповідача щодо стягнення таких коштів, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 4 000 гривень.
Враховуючи наведене, суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 гривень, що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень, як передбачено статтею 4 Закону України «Про судовий збір».
Ціна позову визначена позивачем сумою стягнення 31 612,56гривень.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягує із відповідача на користь позивача документально підтверджені витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог на суму 2 046,92 гривень (26 712,56 *2422,40/31 612,56).
Керуючись ст.ст. 2, 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 282, 353 ЦПК України, -
Позов частково задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за кредитним договором № 7859344 від 04.05.2024 у загальному розмірі 26 712,56 гривень, судові витрати у розмірі 2 046,92 гривень судового збору, що було сплачено при поданні позовної заяви, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 гривень, а всього разом 32 759 (тридцять дві тисячі сімсот п'ятдесят дев'ять) гривні 48 копійок.
В решті позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 6, кв. оф.521.
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Дата складення повного судового рішення 03.11.2025.
Суддя Кушнір Б.Б.