03 листопада 2025 року
м. Київ
справа №560/17565/24
адміністративне провадження № К/990/42916/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В.
перевірив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, і
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в Хмельницькій області перерахувати пенсії з 01 лютого 2020 року, з 01 лютого 2021 року та з 01 лютого 2022 року з врахуванням під час її обчисленні вимог статей 43 і 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) , розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року та на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704) та відомостей довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 № ХС50247 від 25 вересня 2024 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області перерахувати та виплачувати з 01 лютого 2020 року, з 01 лютого 2021 року та з 01 лютого 2022 року пенсію на підставі довідок № ХС50247 від 25 вересня 2024 року про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2020 року, на 01січня 2021 року та на 01 січня 2022 року, виданих ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку виплачувати без обмеження максимальним розміром виходячи з 90 відсотків відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 24 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року, позовні вимоги задовольнив частково:
- визнав протиправною відмову ГУ ПФУ в Хмельницькій області, оформлену листом від 18 жовтня 2024 року перерахувати пенсію ОСОБА_1 на підставі довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25 вересня 2024 року № ХС50247 про розмір грошового забезпечення;
- зобов'язав ГУ ПФУ в Хмельницькій області здійснити з 01 лютого 2020 року, 01 лютого 2021 року, 01 лютого 2022 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25 вересня 2024 року № ХС50247 про розмір грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
ГУ ПФУ в Хмельницькій області не погодилося з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу про його скасування.
Підставами для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій у цій справі називає неправильне застосування цими судами норм матеріального та порушення норм процесуального права. Як можна зрозуміти зі змісту касаційної скарги, суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року (справа № 240/12017/19) та від 01 липня 2025 року (справа № 420/23756/24), і таким чином дав підстави для його перегляду з огляду на умови, передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). З посиланням на пункт 2 частини п'ятої статті 328 цього Кодексу скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Верховний Суд проаналізував доводи, викладені у касаційній скарзі, і дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
За приписами частин першої, другої статті 55 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Водночас приписи цієї статті Основного Закону, які закріплюють право на судовий захист, перебувають у нерозривному зв'язку з приписами Конституції України, які визначають обсяг судового захисту. Зокрема, за правилами пункту 8 частини другої статті 129 Основного Закону касаційне оскарження справді є можливим (доступним), але «у визначених законом випадках». З цього конституційного «веління» випливає, що конституційні гарантії щодо права на апеляційний перегляд не можуть зазнавати розсуду законодавця щодо можності звуження права на такий перегляд, натомість щодо права на касаційне оскарження навпаки - може. Тобто, законодавець може встановити випадки, коли таке (касаційне) оскарження не є (або не може бути) частиною судочинства.
З наведеними конституційними приписами кореспондується стаття 13 КАС України та стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України, коли нема підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, віднесено до категорії справ незначної складності.
Отже, процесуальний закон встановив, що не всі судові рішення судів попередніх інстанцій можуть бути предметом касаційного перегляду, передбачив, які справи, за якими критеріями (значеннєвими властивостями) відносяться до категорій справ, які не підлягають касаційному оскарженню та водночас запроваджує умови, за об'єктивного існуванням яких справи, які не підлягають касаційному оскарженню (справи незначної складності, інші справи, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, тощо), таки можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, якщо можливість такого оскарження обумовлюється фундаментальною значимістю наслідків касаційного перегляду для формування практики застосування відповідних правних норм, або сама справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, або є інші встановлені законом передумови для відкриття касаційного провадження.
З тексту касаційної скарги та змісту оскаржених судових рішень, які викладені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з логічних та сутнісних акцентів касаційної скарги простежується, що спірні правничі відносини в цій справі виникли щодо правильності обчислення, перерахунку, виплати та одержання пенсійних виплат. Тобто, предметом оскарження у цій справі властиво є дії органу виконавчої влади з відмови перерахувати та виплати пенсіонерові пенсію з певного числа та на підставі певного документа, право на які (на перерахунок та виплату) основується, як стверджує позивач, на вимогах профільного законодавства.
За цими значеннєвими критеріями заявлений у цій справі спір є спором, який стає предметом справи, котра, як згадано вище, за пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України відноситься до справ незначної складності і воднораз до тієї категорії справ, які за законом не підлягають касаційному перегляду.
Хмельницький окружний адміністративний суд здійснював розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження і не помилився, коли обрав таку форму провадження.
Позатим скаржник - ГУ ПФУ в Хмельницькій області, не заперечуючи, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які не задовольняють його як відповідача, не підлягають касаційному оскарженню, однак з посиланням на одну з визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України умови прийняття касаційної скарги вважає, що подання цієї касаційної скарги виправдовується наявністю особливих, виняткових спірних правничих відносин, касаційний перегляд яких має (матиме) фундаментальне (прикладне) значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Треба нагадати, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що призводить до значного числа скарг на такі рішення у подібних справах, тощо.
Утім аргументація і обґрунтування касаційної скарги, підставова та юридична природа самого спору не дають причин стверджувати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовної практики, оскільки скаржник не розкрив (переконливо не мотивував, не продемонстрував), у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Не вбачаються такі фактори й з обсягу та змісту спірних правовідносин, які виникли у цій справі.
Верховний Суд нагадує, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах обумовлюється характером (предметом) спірних правовідносин конкретної справи, зокрема: її значення для формування єдиної правозастосовної практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовної практики виникає, насамперед, у тих випадках, коли практики з певного питання нема взагалі і її потрібно сформувати, або бракує єдності у вже сформованій практиці з певного питання.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франці» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява N 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява N 26737/95).
На підставі викладеного Верховний Суд вважає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Щодо посилань скаржника у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не застосували правничі висновки зі згаданих вище постанов Верховного Суду, які, на думку скаржника, є застосовними до спірних правовідносин у цій справі через подібність спірних правовідносин та правовідносин у справах, названих скаржником для порівняння, то вони є не зовсім коректними, бо, як видно з текстів судових рішень, суди попередніх інстанцій під час розв'язання спору у цій справі (№ 560/19365/24) послалися на правничі висновки постанови Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, які стосуються праворозуміння і правозастосування правил постанови № 704 в аспекті права пенсіонера на перерахунок пенсії. Що ж до правничих висновків постанов Верховного Суду, які, як гадає скаржник, є застосовними до спірних правовідносин, але суди попередніх інстанцій протиправно їх не застосували, то некоректність такого посилання полягає в тому, що ці висновки були сформульовані на підставі відмінних фактичних передумов і зумовленого ними нормативного регулювання. Приміром, постанова Верховного Суду від 01 липня 2025 року у справі № 420/23756/24 була ухвалена у справі, в якій позивач оспорював протиправну відмову ГУ ПФУ в Одеській області розрахувати та виплатити пенсію за віком з певної дати із застосуванням заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески за 2015-2017 роки, відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Звідси, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі треба відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Отож, за описаного вище правового врегулювання та обставин цієї справи підстав для відкриття касаційного провадження нема.
Керуючись статтями 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок.
Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді С. Г. Стеценко
Л. В. Тацій