03 листопада 2025 року
м. Київ
справа №580/10566/24
адміністративне провадження № К/990/41568/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року у справі №580/10566/24 за позовом ОСОБА_1 до Уманського відділу Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Уманського відділу Центрально-Південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, у якому просила:
- визнати протиправною відмову Уманського відділу Центрально-Південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;
- зобов'язати Уманський відділ Центрально-Південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
13 жовтня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року у справі №580/10566/24. Заявник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у цій справі є визнання протиправною відмову відповідача щодо у видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ та зобов'язання відповідача видати позивачу замість втраченого паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний позивачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.
Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, позивач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених у підпункті «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Зокрема, позивач стверджує, що розгляд цієї справи має виняткове значення для неї.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Отже, Суд відхиляє твердження позивача про те, що справа має виняткове значення для неї, оскільки вони не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання позивача на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17 (зразкова справа), то Суд зазначає про їх помилковість, оскільки такі стосувались інших правовідносин, а саме при їх прийнятті суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у традиційній формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання для особи, яка ніколи не зверталася за оформленням біометричних документів.
Натомість у цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 зверталася до Уманського відділу ГУ ДМС України у Черкаській області із заявою-анкетою від 14 липня 2017 року №777105 для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, в якій просила внести до Єдиного державного демографічного реєстру інформацію про неї у зв'язку з оформленням паспорта громадянина України та надала згоду на отримання відцифрованих відбитків пальців її рук та внесення до безконтактного електронного носія відцифрованих відбитків пальців рук. Надалі, ОСОБА_1 було видано паспорт громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (ІD- картка), який видано на підставі її особистого звернення до територіального відділу ГУ ДМС у Черкаській області, а наслідком подання заяви-анкети у 2017 році, було присвоєння позивачу унікального номера запису (УНЗР) в Єдиному державному демографічному реєстрі « 20010706-04381».
Отже, наведена скаржником постанова Великої Палати Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин справи, що не дає підстави дійти висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Суд зауважує, що зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Слід також зазначити, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень керувались висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі №160/1/21, від 07 листопада 2018 року у справі №820/3327/16, від 29 листопада 2019 року у справі №260/1414/18, від 21 серпня 2020 року у справі №260/99/19, від 10 грудня 2020 року у справі №240/575/20 та від 08 червня 2023 року у справі №380/5977/21, від 19 березня 2025 року у справі №300/5845/23, від 06 лютого 2025 року у справі №420/26651/23.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року у справі №580/10566/24 за позовом ОСОБА_1 до Уманського відділу Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська