03 листопада 2025 року
м. Київ
справа №990/530/25
адміністративне провадження № П/990/530/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Бившевої Л.І., Блажівської Н.Є., Шишова О.О., Яковенка М.М.,
перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення,-
30 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя в якому просив:
- визнати протиправним бездіяльність Вищої ради правосуддя за дисциплінарними скаргами позивача від 18 червня та 17 липня 2025 року стосовно ОСОБА_2 - голови Харківського окружного адміністративного суду та скасувати Ухвалу Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25 серпня 2025 року №1780/1дп/15-25 в частині залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду та повернення скаржнику.
- зобов'язати Вищу раду правосуддя об'єктивно і вчасно розглянути дисциплінарні скарги позивача від 18 червня та від 17 липня 2025 року стосовно ОСОБА_2 - голови Харківського окружного адміністративного суду, перевірити викладені в них факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, повідомити ОСОБА_1 про наслідки розгляду заяв (клопотань).
В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 зазначає, що він звернувся до Вищої ради правосуддя зі скаргами на дії судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 , яку Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 25 серпня 2025 року залишила без розгляду та повернула скаржнику. Вказує, що Вища рада правосуддя протиправно не взяла до уваги наявність у поданій ним скарзі відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді. На думку позивача ОСОБА_2 умисно позбавлено позивача на отримання очікуваного результату за рішеннями Харківського окружного адміністративного суду шляхом відмови надіслати виконавчі документи засобами поштового зв'язку на адресу ОСОБА_1 .
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 жовтня 2025 року для розгляду цієї справи визначено такий склад колегії суддів: Желтобрюх І.Л. (суддя-доповідач), судді: Бившева Л.І., Блажівська Н.Є., Шишов О.О., Яковенко М.М.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує: чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства; чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; чи немає підстав, встановлених цим Кодексом, для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
За наслідками перевірки матеріалів поданої до Суду позовної заяви колегія суддів встановила, що у відкритті провадження за вказаним позовом необхідно відмовити, з огляду на таке.
Право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань і посадових осіб.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Частиною першою статті 5 цього ж Кодексу передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
На підставі пункту першого частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема у спорах щодо фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 22, частини першої статті 266 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо законності актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, а також законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат.
Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 35 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» порядок та підстави оскарження рішення Вищої ради правосуддя визначаються законом. Підстави оскарження окремих рішень Вищої ради правосуддя визначаються цим Законом. Аналізуючи наведені норми процесуального закону в аспекті спірних правовідносин колегія суддів виходить з такого.
Положеннями статті 131 Конституції України визначено, що в Україні діє Вища рада правосуддя.
Відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи для забезпечення розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів і прокурорів.
Органом Вищої ради правосуддя для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів є Дисциплінарні палати, які утворюються з числа членів Ради (стаття 108 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", стаття 26 Закону України "Про Вищу раду правосуддя").
Стаття 42 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" унормовує, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.
Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.
Дисциплінарне провадження включає:
1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи;
2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності;
3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
Як убачається з матеріалів позовної заяви, ОСОБА_1 реалізував своє право на звернення до Вищої ради правосуддя зі скаргою на дії судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 , у якій навів факти, що свідчили, на його думку, про вчинення ним дисциплінарного проступку.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя за результатом розгляду дисциплінарної скарги залишила без розгляду її та повернула скаржнику.
Звертаючись з позовом до Вищої ради правосуддя про скасування ухвали від 25 серпня 2025 року позивач фактично не погоджується з рішенням її Дисциплінарної палати про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, стверджуючи про наявність підстав, передбачених частиною першою статті 106 Закону Закону "Про судоустрій і статус суддів", для відкриття дисциплінарної справи і притягнення судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.
Суд зазначає, що підстави для повернення дисциплінарної скарги наведені у частині першій статті 44 Закону "Про Вищу раду правосуддя", серед них та дисциплінарна скарга, яка не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку (пункт 2).
Водночас у частині четвертій цієї статті вказано, що рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим і таке рішення оскарженню не підлягає.
Згідно з підпунктом 1 пункту 13.13. Глави 13 Регламенту Вищої ради правосуддя за наявності підстав, передбачених пунктами 2, 3, 6 частини першої статті 44 Закону, Дисциплінарна палата постановляє ухвалу про залишення скарги без розгляду та її повернення, і така ухвала не підлягає оскарженню.
Разом з тим, частиною четвертою статті 35 Закону "Про Вищу раду правосуддя" встановлено, що рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржено до Вищої ради правосуддя.
З огляду на вказане, оскаржувана ухвала Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не може бути самостійним предметом судового розгляду.
Також Суд звертає увагу на те, що положеннями Закону "Про Вищу раду правосуддя", зокрема статтями 51 та 52, визначено, що оскарженню до Вищої ради правосуддя підлягає рішення її дисциплінарного органу, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді по суті, при цьому право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення, за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.
Отже, виходячи з наведеного позивач, хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але у межах даного спору ухвала Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не породжує, не змінює і не припиняє прав чи обов'язків позивача, тобто останній по суті не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв'язку з вирішенням питання про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов'язків має право лише Вища рада правосуддя, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки виключно для такого судді, а не для скаржника (заявника). Тому правом на оскарження дій/рішень Вищої ради правосуддя, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб'єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.
Право на оскарження до суду має особа, в якої порушене її суб'єктивне право, і цей висновок кореспондується із висновками Великої Палати, які відображені у відповідних постановах, за якими в розумінні приписів статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України, які гарантують і передбачають право на судовий захист і можливість звернення до суду за захистом порушеного права, вимагають воднораз, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим, і таке порушення прав має бути реальним, а не ілюзорним, має стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви №17160/06 та №35548/06; пункт 33).
Отже, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб" (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), заява №8225/78, пункт 57).
Суд також враховує вже зазначену позицію Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (заява №4451/70), згідно з якою саме "небезпідставність" доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У пунктах 30- 32 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" (заява №49069/11) Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (див. рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пункт 36). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах "Рош проти Сполученого Королівства" (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, пункт 117, та "Салонтаджі-Дробняк проти Сербії" (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, пункт 132).
Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених статтею 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, пункт 45).
У цьому ж випадку позивач заявив вимогу про скасування у судовому порядку рішення (ухвали про залишення без розгляду дисциплінарної скарги та повернення її скаржнику) Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, оскарження якої в суді, зокрема й адміністративному, законом не передбачене, що унеможливлює розгляд такої справи судом.
Наведене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 31 травня 2018 року у справі № 9901/500/18, від 15 листопада 2018 року у справі № 9901/751/18, від 22 квітня 2021 року у справі № 9901/384/20.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до вимог частини другої статті 170 КАС України про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.
Керуючись статтями 170, 248, 256, 266, 295 КАС України Суд,
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення.
Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Судове рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх
Судді Л.І. Бившева
Н.Є. Блажівська
О.О. Шишов
М.М. Яковенко