про відмову у відкритті касаційного провадження
04 листопада 2025 року
м. Київ
справа №200/7820/24
адміністративне провадження № К/990/42316/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року
у справі №200/7820/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 13 жовтня 1992 року по 24 червня 2019 року на Шахті «Родинська» Державного підприємства «Мирноградвугілля» до пільгового стажу згідно пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) та статті 13 Закону України «Про пенсійне страхування» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 18 жовтня 2024 року пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону №1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №056650010871 від 18 жовтня 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 жовтня 2024 року відповідно до статті 13 Закону №1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №2 періоди з 13 жовтня 1992 року по 24 червня 2019 року на Шахті «Родинська» Державного підприємства «Мирноградвугілля».
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області 10 жовтня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №200/7820/24, які передбачені частинами четвертою та п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17, оскільки висновки судів у цій справі не суперечать вищенаведеній правовій позиції Верховного Суду, а отже й не може вважатися прикладом іншого правозастосування у подібних правовідносинах.
Так на обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17, у якому зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Водночас під час розгляду справи в судах першої і апеляційної інстанцій встановлено, що позивач у періоди з 13 жовтня 1992 року по 24 червня 2019 року працював на посаді машиніста насосних установок Шахти «Родинська» ВО «Красноармійськвугілля», яка віднесена до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. При цьому спору між сторонами щодо неналежних записів у трудовій книжці відносно вказаних періодів не було.
Разом з тим, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведений скаржником висновок Верховного Суду не суперечить висновкам судів першої і апеляційної інстанцій у цій справі, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що при призначенні пенсії до позивачки повинні застосовуватись положення статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII, а тому відповідачем протиправно відмовлено у призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2, оскільки позивачка мала достатній вік, тобто 45 років при необхідних 45 роках, достатній страховий стаж та достатній пільговий стаж за списком №2.
Мотиви судів першої та апеляційної інстанцій, якими вони керувалися ухвалюючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03 листопада 2021 року у справі №360/3611/20, яка містить висновки щодо правильного застосування норм права та щодо застосування яких виникли спірні правовідносини.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №200/7820/24, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 02 лютого 2023 року у справі №560/19820/21, від 25 березня 2024 року у справі №500/5839/23, від 22 квітня 2024 року у справі №560/16181/23.
Суд також звертає увагу, що оскаржувані рішення судів першої і апеляційної інстанцій передбачають зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 жовтня 2024 року відповідно до статті 13 Закону №1788-XII та з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 13 жовтня 1992 року по 24 червня 2019 року, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, без вказівки на результат розгляду таких матеріалів та прийнятого за результатами цього розгляду рішення.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року у справі №200/7820/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа