03 листопада 2025 року
м. Київ
справа №520/2388/25
адміністративне провадження № К/990/41639/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі №520/2388/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання дій протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області, у якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 10 березня 2025 року, просив:
- визнати протиправним (недійсним) та скасувати індивідуальний акт у формі наказу заступника голови комісії з ліквідації ГУ Держпраці Касьяненко Тетяни Вікторівни «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » від 27 травня 2024 року № 08-03/1 в частині зазначеної дати видачі 27 травня 2024 року;
- змінити дату видачі індивідуального акту у формі наказу № 08-03/1 з 27 травня 2024 року на іншу дату видачі головою комісії з ліквідації ГУ Держпраці Голубом Євгеном Валентиновичем наказу «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 з 01.12.2022», виданого після 27 грудня 2024 року - дати набрання законної сили рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року відкрито спрощене провадження у справі.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
13 жовтня 2025 року Верховним Судом зареєстровано касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі №520/2388/25, яка надійшла через підсистему «Електронний суд». Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа має виняткове значення для позивача.
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Щодо виняткового значення, Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Проте, доводи заявника в цій частині не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги позивача у цій справі в якусь особливу категорію спорів, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Щодо посилання позивача на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, зокрема на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
При цьому, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Перевіряючи доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки позивача лише зазначено про постанови Верховного Суду, проте не обґрунтовано подібність правовідносин у цій справі та у зазначених скаржником справах.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому, Суд зазначає, що формальне посилання скаржника на постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Щодо пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, то Суд зазначає, що за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Проте, в порушення зазначених вимог, скаржник не указав конкретну норму права щодо застосування якої відсутній такий висновок та не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Суд звертає увагу позивача, що формальне посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України не може вважатись належним виконанням вимог такого пункту щодо його обґрунтування.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Щодо посилання позивача на порушення судом норм процесуального права як умови для скасування судових рішень, а саме на недослідження зібраних у справі доказів, на встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, то вони (посилання) можуть бути визнані прийнятними при касаційному оскарженні судового рішення за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України
Так, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до частини третьої статті 353 цього Кодексу порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. Враховуючи, що позивачем не обґрунтовано підстави касаційного оскарження, передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України, а саме пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, доводи щодо недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, відхиляються.
Щодо посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що суди встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, то згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
Окрім цього, надання неправильної оцінки наявним у матеріалах справах доказам не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу.
Отже, фактично доводи касаційної скарги зводяться до детального опису обставин справи, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, цитуванням норм законодавства, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Також Суд зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
При цьому, слід зазначити, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди дійшли висновку про відсутність порушених прав позивача у спірних правовідносинах, оскільки наказ Головного управління Держпраці у Харківській області від 27 травня 2024 року №08-03/1, яким поновлено ОСОБА_1 з 01 грудня 2022 року на посаді головного державного інспектора відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці ГУ Держпраці, є правомірним, прийнятим на виконання рішення суду по справі № 520/11344/23, яке в частині поновлення позивача на посаді підлягало негайному виконанню.
Щодо доводів позивача про відсутність у заступника голови комісії з ліквідації ГУ Держпраці Касьяненко Тетяни Вікторівни станом на 27 травня 2024 року повноважень щодо прийняття організаційно-розпорядчих документів, зокрема Наказу № 08-03/1, то суди дійшли висновку, що заступник голови комісії з ліквідації ГУ Держпраці Касьяненко Т.В. при виданні Наказу № 08-03/1 діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені діючим законодавством.
Зокрема, судами встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Головне управління Держпраці у Харківській області перебуває в стані припинення з 21 січня 2022 року, про що внесений запис за №1004801100013066010.
Посилаючись на статтю 105 Цивільного кодексу України, а також врахувавши висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 814/333/18, суди зазначили, що з моменту призначення комісії з припинення юридичної особи припиняються повноваження органів управління юридичної особи, що діяли відповідно до її установчих документів та/або закону. Функції управління всіма справами юридичної особи переходять до призначеної комісії або ліквідатора. Так само юридична особа здійснює свої цивільні права та обов'язки через призначену комісію з припинення діяльності юридичної особи або ліквідатора.
Механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074 «Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» (далі - Постанова №1074).
Згідно з пунктом 15 Постанови №1074, у разі припинення органу виконавчої влади Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації.
Отже, нормативною підставою для здійснення ліквідаційною комісією ГУ Держпраці, як органу виконавчої влади, заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів є Постанова №1074.
На виконання вимог пункту 14 Постанови № 1074 право підписувати документи щодо здійснення повноважень та виконання функцій з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України, зазначеним у пункті 13 цього Порядку, має керівник органу виконавчої влади, що припиняється (у разі його звільнення - заступник такого керівника), а після зазначеного дня - керівник утвореного органу виконавчої влади або органу виконавчої влади, до якого перейшли права та обов'язки органу виконавчої влади, що припиняється.
У разі звільнення керівника органу виконавчої влади, що припиняється, та його заступників право підписувати такі документи надається керівникові та заступникові керівника утвореного органу виконавчої влади або органу виконавчої влади, до якого перейшли права та обов'язки органу виконавчої влади, що припиняється.
Відповідно до абзацу 2 пункту 16 Постанови №1074 у складі комісії з припинення органу виконавчої влади за рішенням голови комісії визначається заступник голови комісії представник органу виконавчої влади, що припиняється, або утвореного органу виконавчої влади, або органу виконавчої влади, до якого переходять права та обов'язки органу виконавчої влади, що припиняється, який у разі відсутності голови комісії з припинення органу виконавчої влади чи неможливості здійснювати ним свої повноваження з інших причин виконує його обов'язки.
Враховуючи зазначене, суди зауважили, що виконання обов'язків голови ліквідаційної комісії (у разі його відсутності) заступником голови ліквідаційної комісії, передбачено безпосередньо Постановою №1074 та не потребує прийняття додаткового організаційно-розпорядчого документу.
Відповідно до наказу Державної служби України з питань праці від 08 березня 2023 року №42 Головою комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області призначено Голуба Євгена Валентиновича, заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці».
Наказом Головного управління Держпраці у Харківській області від 12 січня 2023 року № 303 «Про утворення комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області та затвердження ії персонального складу», затверджено персональний склад ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Харківській області та визначено заступника Голови ліквідаційної комісії, начальника управління інспекційної діяльності у Харківській області Північно - Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці - Касьяненко Тетяну Вікторівну.
Відповідно до наказу Головного управління Держпраці у Харківській області від 08 вересня 2023 року № 330 «Про роботу комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області у разі відсутності Голови комісії з ліквідації, виконання обов'язків Голови комісії з ліквідації покладаються на заступника Голови ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Харківській області на Касьяненко Тетяну Вікторівну.
Тобто, повноваження щодо здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією Головного управління Держпраці у Харківській області, у тому числі щодо прийняття та підпису організаційно-розпорядчих документів, було покладено на голову комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області Голуба Є.В., а у разі його відсутності на заступника голови комісії Касьяненко Т.В.
Згідно з наказом № 269-ПНС-В від 16 травня 2024 року «Про надання щорічної відпустки Євгену Голубу», заступнику начальника Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Голубу Є.В. надано частину щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 01 грудня 2023 року по 30 листопада 2024 року тривалістю 14 календарних днів з 20 травня 2024 року по 02 червня 2024 року включно.
Суди попередніх інстанцій, беручи до уваги наказ Головного управління Держпраці у Харківській області від 08 вересня 2023 року №330 та враховуючи обставини, які виникли внаслідок прийняття наказу № 269-ПНС-В від 16 травня 2024 року, дійшли висновку, що уповноваженою особою на виконання обов'язків Голови комісії з ліквідації у період з 20 травня 2024 року по 02 червня 2024 року була Касьяненко Т.В .
А відтак, станом на 27 травня 2024 року Касьяненко В.В., як заступник Голови комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області, мала повноваження на підписання спірного Наказу № 08-03/1.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі №520/2388/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання дій протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська