03 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 400/4999/24
адміністративне провадження № К/990/42281/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів: Білак М. В., Мельник-Томенко Ж. М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року (суддя Лісовська Н. В.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року (судді: Коваль М. П., Осіпов Ю. В., Скрипченко В. О.) у справі № 400/4999/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 липня 2019 року до 18 січня 2023 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 липня 2019 року до 18 січня 2023 року включно у сумі 514 027 грн 56 коп.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 указав, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 14 вересня 2015 року по 11 липня 2019 року. Водночас на день звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу частини, а саме 11 липня 2019 року, відповідачем не було проведено усіх розрахунків, зокрема не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 11 липня 2019 року, яка була стягнута 30 квітня 2024 року за постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року по справі № 400/6118/23 в розмірі 156 428 грн 43 коп.
3. На думку позивача, він має право відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку на 1754 дні, а саме з 12 липня 2019 року по 29 квітня 2024 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій та їх обґрунтування
4. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 липня 2019 року по 18 січня 2023 року включно;
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 12 липня 2019 року по 29 квітня 2024 року в сумі 45 498 грн 14 коп.;
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
5. Суд першої інстанції установив, що спірний період у цих правовідносинах охоплює з 12 липня 2019 року (наступний день після звільнення) по 29 квітня 2024 року (день фактичної виплати індексації повної суми грошового забезпечення на виконання рішення суду № 400/6118/23).
6. Миколаївський окружний адміністративний суд указав, що стягнення середнього заробітку у цій справі варто умовно поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період з 12 липня 2019 року до 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статтею 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте період з 19 липня 2022 року по 29 квітня 2024 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.
7. Суд першої інстанції зазначив, що вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. Належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином: 1103 календарні дні х 582,50 грн (середньоденний заробіток) х 89,54% = 575292,26 грн, що становить 89,54% суми виплати, яка мала бути нарахована на день звільнення зі служби.
8. Разом з тим, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, щодо інших критеріїв зменшення розміру відшкодування, судом першої інстанції також враховано: розмір простроченої заборгованості (4 993 грн 36 коп.); загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум в судовому порядку (справа № 400/6118/23).
9. Миколаївський окружний адміністративний суд указав, що про порушення своїх прав у межах спірних правовідносин позивач мав дізнатись у момент свого виключення зі списків особового складу військової частини, а саме 11 липня 2019 року. До суду з адміністративними позовами у справі № 400/6118/23 ОСОБА_1 звернувся 25 травня 2023 року, тобто більш ніж 46 місяців після звільнення. За відповідний період, що становить більш ніж 46 місяців, які позивач зволікав зі зверненням до суду у справі № 400/6118/23 до повного вирішення спірного питання стосовно невиплачених сум при звільненні, тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України) сплинув 15 разів, тому суд вважає за можливе при вирішені питання зменшення середнього заробітку за час затримки виплати застосувати понижуючий коефіцієнт 15. Ураховуючи наведене, суд вважає, що сума обрахованої частини середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 липня 2019 року по 18 липня 2022 року складає: 38 352 грн 81 коп. (575 292 грн 26 коп. / 15).
10. Що стосується періоду з 19 липня 2022 року по 29 квітня 2024 року, який регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, суд першої інстанції звернув увагу, що приписами чинної редакції статті 117 КЗпП України встановлено, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період, але не більш ніж за шість місяців, у зв'язку із чим в даному випадку вказаний період затримки повного розрахунку ОСОБА_1 з 19 липня 2022 року по 29 квітня 2024 року становить 184 календарні дні (6 місяців). Відтак, сума середнього заробітку за період з 19 липня 2022 року по 29 квітня 2024 року становить 7145 грн 33 коп. (582 грн 50 коп. (середньоденний заробіток на час звільнення) * 184 календарні дні / 15 (понижуючий коефіцієнт)).
11. Отже, Миколаївський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що сума середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 12 липня 2019 року по 29 квітня 2024 року становить: 45 498 грн 14 коп. (7145 грн 33 коп. + 38 352 грн 81 коп.).
12. Залишаючи без змін рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині виплати індексації грошового забезпечення.
13. П'ятий апеляційний адміністративний суд указав, що суд першої інстанції у даній справі встановив загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат, частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, частку коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Ураховуючи критерії, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, у контексті обставин цієї справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені підлягає виплаті позивачу в сумі 45 498 грн 14 коп., з яких середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 липня 2019 року по 18 липня 2022 року в сумі 38 352 грн 81 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 29 квітня 2024 року 7145 грн 33 коп.
14. При цьому, суд апеляційної інстанції погодився з Миколаївським окружним адміністративним судом, що в даному випадку необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статі 117 КЗпП України (що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 та від 18 березня 2020 року по справі № 711/4010/13), з огляду на таке:
- позивача виключено зі списків особового складу 11 липня 2019 року. На момент звільнення позивач не мав претензій щодо остаточного розрахунку, доказів звернення до відповідача до звільнення або одразу після звільнення позивач не надав;
- за виплатою недоотриманого грошового забезпечення, зокрема індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду 25 травня 2023 року, тобто через 46 місяців після звільнення;
- між сторонами існував спір щодо виплат індексації грошового забезпечення, який вирішений судом і рішення набрало законної сили 12 грудня 2023 року, а виплата здійснена 30 квітня 2024 року;
- тривалий строк невиплати викликаний не умисними діями відповідача, а відсутністю належного фінансування, відповідач не є самостійним розпорядником бюджетних коштів;
- загальний розмір суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, обчислений за вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, (далі - Порядок № 100), становить 749 677 грн 50 коп., що майже у п'ять разів більше отриманої на виконання рішення суду виплати.
15. Суд апеляційної інстанції зауважив, що вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 45 498 грн 14 коп., що також вірно було встановлено судом першої інстанції.
16. За висновком П'ятого апеляційного адміністративного суду суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог
17. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що вони не відповідають нормам матеріального та процесуального права.
18. На думку скаржника, судом першої та апеляційної інстанцій при розрахунку суми середнього заробітку:
- обмежено період за який позивачу належна виплата шістьма місяцями;
- проігноровано правові висновки Верховного Суду щодо порядку визначення частки заборгованості для розрахунку суми середнього заробітку;
- перекладено на працівника відповідальність за те, що роботодавець умисно не виплачував працівнику заробітну плату, а працівник, на думку суду першої та апеляційної інстанцій, мав негайно звертатись до суду в разі наявності будь-яких претензій до роботодавця, що, власне, не було передбачено жодним законодавчим актом;
- зменшено суму середнього заробітку непередбаченим алгоритмом, який суперечить сталій правовій позиції Верховного Суду, а саме: позивачем розраховано суму середнього заробітку із застосуванням формули для розрахунку частки заборгованості наведеної Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та сума склала 514 027 грн 56 коп., а судом першої та апеляційної інстанцій дану суму додатково поділено на одне із ряду довільних чисел, зокрема, 5, 10, 15, 20, та обрано випадкове число 15.
19. Скаржник зауважив, що судами першої та апеляційної інстанцій повністю проігноровано висновки Верховного Суду щодо того, що в разі звільнення позивача до 19 липня 2022 року при умові виплати коштів на виконання рішення суду після 19 липня 2022 року спірний період стягнення середнього заробітку варто поділити на 2 частини:
- до періоду для виплати середнього заробітку, який передує 19 липня 2022 року, застосовується період розрахунку середнього заробітку, що не обмежений 6 місяцями з урахуванням частки заборгованості, розрахованою за формулою, наведеною у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19;
- до періоду, який починається з 19 липня 2022 року, застосовується період розрахунку середнього заробітку, що обмежений 6 місяцями без зменшення суми компенсації на частку заборгованості.
20. Отже, на переконання скаржника, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку має складати 514 027 грн 56 коп.
21. На підставі викладеного скаржник просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року й постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року та направити справу на новий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Позиція інших учасників справи
22. На момент розгляду справи відзив на касаційну скаргу військової частини НОМЕР_2 від позивача до Верховного Суду не надходив.
23. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Рух касаційної скарги
24. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року у справі № 400/4999/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності й зобов'язання вчинити певні дії, та витребував із Миколаївського окружного адміністративного суду справу № 400/4999/24.
25. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року справу № 400/4999/24 призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
26. Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 14 вересня 2015 року по 11 липня 2019 року.
27. Наказом командира військової частини від 09 липня 2019 року № 122-РС позивача звільнено з військової частини НОМЕР_1 .
28. Наказом командира військової частини від 11 липня 2019 року № 169 позивача виключено зі списків особового складу частини (а. с. 14).
29. Індексацію грошового забезпечення позивачу при звільненні виплачено не було.
30. У квітні 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації (а. с. 8-9).
31. Листом від 12 травня 2023 року відповідач відмовив у виплаті (а. с. 9-11).
32. 25 травня 2023 року позивач через Електронний суд подав позов про визнання протиправними дій та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення.
33. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року у справі № 400/6118/23 позов задоволено частково.
34. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
35. На виконання рішення суду 30 квітня 2024 року на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 156 428 грн 43 коп. (а. с. 11 зворот).
36. Оскільки відповідач несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
37. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
38. Згідно із частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені судом першої чи апеляційної інстанції; вирішувати питання щодо достовірності доказів; надавати перевагу одним доказам над іншими; збирати чи приймати нові докази або додатково перевіряти їх.
39. На підставі частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, якщо необхідно врахувати висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
40. У справі, що розглядається, ОСОБА_2 , який у період з 14 вересня 2015 року по 11 липня 2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , просить стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
41. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
42. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини першої статті 92 Конституції України).
43. Частиною першою статі 47 КЗпП України (тут і далі - в редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
44. Як установили суди попередніх інстанцій, спірні правовідносини склалися щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
45. Так, позивачу при звільненні зі служби 11 липня 2019 року не було виплачено індексацію грошового забезпечення. Таку індексацію присуджено судовим рішенням у справі № 400/6118/23, яке набрало законної сили та на виконання якого відповідачем здійснено відповідні виплати 30 квітня 2024 року.
46. Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
47. На підставі частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
48. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).
49. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
50. Таким чином, на час звільнення позивача зі служби, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
51. Проте на час проведення з позивачем повного розрахунку - 30 квітня 2024 року та на день звернення до суду з цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком - у шість місяців.
52. Отже, період стягнення середнього заробітку у цій справі поділяється на дві частини до та після 19 липня 2022 року, а саме: період з 12 липня 2019 року по 18 липня 2022 року - до якого підлягають урахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та період з 19 липня 2022 року по 29 квітня 2024 року - до якого підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями.
53. Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що період затримки розрахунку є з 12 липня 2019 року по 29 квітня 2024 року. Водночас період затримки розрахунку при звільненні з 12 липня 2019 року по 18 липня 2022 року складає 1103 календарних дні, з 19 липня 2022 року по 29 квітня 2024 року складає 651 календарний день, однак, ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування нової редакції статті 117 КЗпП України, з останнього періоду рахується лише шість місяців, тобто 184 календарних дня.
54. Верховний Суд сформував усталений підхід у правозастосуванні статті 117 КЗпП України, у редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
55. Так, Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця (справа № 821/1083/17).
56. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
57. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачкою до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
58. Водночас, за правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, при стягненні середнього заробітку за період з 19 липня 2022 року по день фактичного розрахунку підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
59. Разом із цим, 08 жовтня 2025 року Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.
60. Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові від 08 жовтня 2025 року зазначила:
«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»
61. Як убачається з оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, суди правильно встановили, що середньоденний заробіток позивача має бути розрахований з календарних днів та складає 582 грн 50 коп. (грошове забезпечення за травень-червень 2019 року (два місяці перед звільненням) = 34 950 грн 55 коп.) / 60 (кількість календарних днів у травні та червні 2019 року).
62. Суди попередніх інстанцій також правильно зазначили, що середній заробіток з 12 липня 2019 року по 18 липня 2022 року за 1103 календарні дні складає 642 497 грн 50 коп. (1103 * 582 грн 50 коп.), з 19 липня 2022 року по 29 квітня 2024 року, але лише за шість місяців (184 календарні дні) складає 107 180 грн. (184 * 582 грн 50 коп.), тобто загальний розмір 749 677 грн 50 коп. (642 497 грн 50 коп. + 107 180 грн).
63. Водночас, посилаючись, зокрема, на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суди попередніх інстанцій врахували, що: позивача виключено зі списків особового складу 11 липня 2019 року. На момент звільнення позивач не мав претензій щодо остаточного розрахунку, доказів звернення до відповідача до звільнення або одразу після звільнення позивач не надав; за виплатою недоотриманого грошового забезпечення, зокрема індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду 25 травня 2023 року, тобто через 46 місяців після звільнення; між сторонами існував спір щодо виплат індексації грошового забезпечення, який вирішений судом і рішення набрало законної сили 12 грудня 2023 року, а виплата здійснена 30 квітня 2024 року; тривалий строк невиплати викликаний не умисними діями відповідача, а відсутністю належного фінансування, відповідач не є самостійним розпорядником бюджетних коштів; загальний розмір суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, обчислений за вимогами Порядку № 100 становить 749 677 грн 50 коп., що майже у п'ять разів більше отриманої на виконання рішення суду виплати.
64. Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 45 498 грн 14 коп.
65. Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, визначив суму, яка підлягає стягненню на користь позивача, спираючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, визначив суму, яка підлягає відшкодуванню (45 498 грн 14 коп.), застосовувавши принцип співмірності.
66. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеній у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25), відтак підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
67. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відхиляє посилання скаржника на застосування судами першої та апеляційної інстанції статті 117 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, оскільки як указано вище Велика Палата Верховного Суду відступила від цих висновків та вказала на необхідність брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, а також те, що нова редакція статті 117 КЗпП України не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
68. Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи, водночас у силу частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
69. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
70. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
71. Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків судів попередніх інстанцій скаржник не спростував, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді М. В. Білак
Ж. М. Мельник-Томенко