03 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 160/28291/24
адміністративне провадження № К/990/41958/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Рахункової палати на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року у справі №160/28291/24 за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області до Рахункової палати, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Група компаній «АВТОСТРАДА», Товариство з обмеженою відповідальністю «РОСТДОРСТРОЙ», Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ», про визнання протиправним та скасування рішення,
Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області звернулась до суду з позовом до Рахункової палати, треті особи без самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Група компаній «АВТОСТРАДА», Товариство з обмеженою відповідальністю «РОСТДОРСТРОЙ», Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль-Південь», у якому просила:
- визнати частково протиправним рішення Рахункової палати від 27 серпня 2024 року №39-2 «Про розгляд Звіту про результати аудиту ефективності на тему: «Руйнування Каховської гідроелектростанції: масштаби і наслідки катастрофи» в частинах, що стосуються Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області та скасувати його у наступних частинах, що стосуються Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області, а саме:
- пункт 4 мотивувальної частини (Порушення норм і правил при використанні бюджетних коштів та будівництві магістральних водогонів, а також недостатній внутрішній контроль призвели до недоотримання бюджетом доходів на 528,4 млн гривень);
- пункт 5 мотивувальної частини (Незабезпечення конкурентного відбору учасників призвело до непрозорих процедур закупівель та обмеження кола претендентів, що негативно вплинуло на економність використання бюджетних коштів. Наслідок відбору підрядників шляхом надсилання їм пропозицій з будівництва об'єктів експериментального проєкту, без застосування електронної системи закупівель, порушення та завищення вартості робіт і матеріалів);
- пункт 6 мотивувальної частини (Завищення цін на матеріальні ресурси в кошторисній документації стало результатом недостатнього контролю замовника та делегування частини його повноважень інженерам-консультантам. Такі дії призвели до значного завищення вартості матеріалів і робіт та неекономного використання 358,5 млн грн бюджетних коштів, а також ризику неекономного їх використання на загальну суму 162,4 млн гривень);
- пункт 7 мотивувальної частини (Незабезпечення Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області належного контролю за якістю виконання проєктнокошторисної документації трьох об'єктів експериментального будівництва призвело до коригування проєктів у 2024 році та збільшення їх вартості на 41 відс., що свідчить про низьку якість проєктної документації та нерезультативне використання 83650,6 тис. грн бюджетних коштів на її виготовлення);
- пункт 8 мотивувальної частини (Застосування при будівництві водогонів акта приймання виконаних будівельних робіт за укрупненими показниками вартості за формою КБ-2в (УПВ), який передбачає відображення узагальнених показників виконаних робіт, унеможливлює перевірку правильності і обґрунтованості включення до нього обсягів виконаних робіт, кількості і вартості матеріальних ресурсів та інших витрат, що без документального підтвердження створює ризики незаконного, неекономного та нерезультативного використання бюджетних коштів»);
- пункт 7 резолютивної частини (Проінформувати Офіс Генерального прокурора про результати аудиту з одночасним надсиланням рішення Рахункової палати);
- пункт 8 резолютивної частини (Оприлюднити Звіт про результати аудиту і рішення Рахункової палати на офіційному веб-сайті Рахункової палати).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року, позовну заяву Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Рахункової палати від 27 серпня 2024 року №39-2 «Про розгляд Звіту про результати аудиту ефективності на тему: «Руйнування Каховської гідроелектростанції: масштаби і наслідки катастрофи» в частині пункту 4 мотивувальної частини (Порушення норм і правил при використанні бюджетних коштів та будівництві магістральних водогонів, а також недостатній внутрішній контроль призвели до недоотримання бюджетом доходів на 528,4 млн гривень).
Визнано протиправним та скасовано рішення Рахункової палати від 27 серпня 2024 року №39-2 «Про розгляд Звіту про результати аудиту ефективності на тему: «Руйнування Каховської гідроелектростанції: масштаби і наслідки катастрофи» в частині пункту 5 мотивувальної частини (Незабезпечення конкурентного відбору учасників призвело до непрозорих процедур закупівель та обмеження кола претендентів, що негативно вплинуло на економність використання бюджетних коштів. Наслідок відбору підрядників шляхом надсилання їм пропозицій з будівництва об'єктів експериментального проєкту, без застосування електронної системи закупівель, порушення та завищення вартості робіт і матеріалів).
Визнано протиправним та скасовано рішення Рахункової палати від 27 серпня 2024 року №39-2 «Про розгляд Звіту про результати аудиту ефективності на тему: «Руйнування Каховської гідроелектростанції: масштаби і наслідки катастрофи» в частині пункту 6 мотивувальної частини (Завищення цін на матеріальні ресурси в кошторисній документації стало результатом недостатнього контролю замовника та делегування частини його повноважень інженерам-консультантам. Такі дії призвели до значного завищення вартості матеріалів і робіт та неекономного використання 358,5 млн грн бюджетних коштів, а також ризику неекономного їх використання на загальну суму 162,4 млн гривень).
Визнано протиправним та скасовано рішення Рахункової палати від 27 серпня 2024 року №39-2 «Про розгляд Звіту про результати аудиту ефективності на тему: «Руйнування Каховської гідроелектростанції: масштаби і наслідки катастрофи» в частині пункту 7 мотивувальної частини (Незабезпечення Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області належного контролю за якістю виконання проєктнокошторисної документації трьох об'єктів експериментального будівництва призвело до коригування проєктів у 2024 році та збільшення їх вартості на 41 відс., що свідчить про низьку якість проєктної документації та нерезультативне використання 83650,6 тис. грн бюджетних коштів на її виготовлення).
Визнано протиправним та скасовано рішення Рахункової палати від 27 серпня 2024 року №39-2 «Про розгляд Звіту про результати аудиту ефективності на тему: «Руйнування Каховської гідроелектростанції: масштаби і наслідки катастрофи» в частині пункту 8 мотивувальної частини (Застосування при будівництві водогонів акта приймання виконаних будівельних робіт за укрупненими показниками вартості за формою КБ-2в (УПВ), який передбачає відображення узагальнених показників виконаних робіт, унеможливлює перевірку правильності і обґрунтованості включення до нього обсягів виконаних робіт, кількості і вартості матеріальних ресурсів та інших витрат, що без документального підтвердження створює ризики незаконного, неекономного та нерезультативного використання бюджетних коштів).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Справа судом першої інстанції розглянута за правилами загального позовного провадження.
14 жовтня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Рахункової палати на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року у справі №160/28291/24. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення. яким відмовити Службі відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми процесуального права щодо обґрунтованості і вмотивованості судового рішення (зокрема (зокрема статті 242, 246 КАС України) та щодо наявності порушеного права (інтересу) (зокрема статті 2, 5 КАС України), не дослідили всіх обставин справи без урахування постанов Верховного Суду від 04 липня 2024 року у справі №990/61/24, від 27 червня 2024 року у справі №540/4101/20, саме: не встановили реальний конкретний охоронюваний законний інтерес позивача, який був порушений оскаржуваними пунктами рішення Рахункової палати, як скасування цих пунктів відновить інтерес позивача чи припинить йому перешкоджати.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Так, у справі №990/61/24 розглядався позов до Президента України про визнання протиправними дії Президента України щодо відмови у виданні указу на виконання Конституції України; зобов'язання Президента України Зеленського В.О. видати указ на виконання Конституції України і законів України про виконання постанов суду від 17 листопада 2006 року, 17 жовтня 2012 року та 04 листопада 2022 року у повному обсязі головою правління Пенсійного фонду України Євгенієм Капінусом. При цьому, відмовляючи у задоволенні позову позивача, суди зазначили про те, що питання, порушені ним у адміністративному позові, не належать до конституційних повноважень Президента України.
У справі №540/4101/20 розглядався позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання рішення, дій чи бездіяльність щодо невиплати недоотриманої пенсії ОСОБА_1 (померлої дружини позивача) за період з 11 вересня 1997 року по 08 січня 2014 року протиправними та дискримінаційними; зобов'язання відповідача виплатити позивачу недоотриману пенсію його померлої дружини ОСОБА_1 за період 11 вересня 1997 року по 08 січня 2014 року, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому, Верховний Суд зазначив, що виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера законодавцем нормативно урегульовано. Проте, у цій справі судами попередній інстанцій не встановлено, а позивачем не надано доказів на підтвердження того, що зверненню до суду із цим позовом попередньо передувало звернення ОСОБА_2 до пенсійного органу із відповідною заявою та необхідними документами щодо виплати недоотриманої пенсії ОСОБА_1 за період з 11 вересня 1997 року по 08 січня 2014 року та відповідно розгляду відповідачем цього питання. Верховний Суд зауважив, що наявність такого звернення позивача та відповідний його розгляд відповідачем не є формальною вимогою, оскільки є нормативно визначеною адміністративною процедурою, з урахуванням наявності або відсутності якої суд оцінює дії та рішення відповідача. Своєю чергою, за відсутності факту додержання адміністративної процедури щодо виплати недоотриманої пенсії, суди не можуть перебирати на себе компетенцію ПФУ та вирішувати це питання. Отже, Суд дійшов висновку, що зважаючи на те, що відсутні докази розгляду відповідачем питання щодо виплати позивачу недоотриманої суми пенсії за спірний період, тому відсутні підстави для задоволення такого позову, оскільки звернення з таким позовом є передчасним. Також суд наголосив, що у випадку дійсного порушення прав пенсійним органом, позивач не позбавлений можливості звернутися за захистом своїх права в судовому порядку.
Отже, Суд, проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру і юридичної природи правовідносин, з яких виникли спори у перелічених скаржником справах, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень по суті, зазначає, що постанови Верховного Суду, на які посилається заявник як на підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ухвалені за інших фактичних обставин, які не є подібними до правовідносин у цьому касаційному провадженні, а тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судами норм права при ухваленні судових рішень, щодо яких подано касаційну скаргу в цій справі, у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
На підставі наведеного Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, як підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідач зазначає про необхідність у постановленні висновку Верховного Суду щодо неможливості у порядку адміністративного судочинства оскаржувати інформацію, зокрема з підстав непогодження з нею, яка міститься в пунктах констатуючої частини рішення Рахункової палати за відсутності в них адресного зобов'язання та безпосереднього вплив на охоронюваний законом інтерес, оскільки це суперечить завданню та меті адміністративного судочинства, передбачених у статтях 2 та 5 КАС України.
Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Слід зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Отже, зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявник, стверджуючи про відсутність висновку Верховного Суду, не зазначає конкретну норму права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду, не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду, та як відповідні норми права необхідно застосовувати, а також не обґрунтував необхідність такого висновку (усунення колізії, визначення пріоритету між нормами, тлумачення норми, т.і.) у взаємозв'язку з посиланням на обставини справи.
Крім того, Суд зауважує, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку заявника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Також Суд зауважує, що у постановах від 17 червня 2021 у справі №240/8992/19, від 19 травня 2022 року у справі №560/2004/19, від 02 червня 2022 року у справі №320/7325/19, Верховний Суд, визначаючи правову природу рішення Рахункової палати, яке прийнято на підставі звіту, складеного за результатами здійснення заходів державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту), дійшов висновку, що рішення Рахункової палати є актом індивідуальної дії, який може бути оскаржено в силу приписів законодавства (пункт 4 частини першої статті 33 Закону України «Про Рахункову палату»).
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу Рахункової палати на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року у справі №160/28291/24 за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області до Рахункової палати, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Група компаній «АВТОСТРАДА», Товариство з обмеженою відповідальністю «РОСТДОРСТРОЙ», Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ», про визнання протиправним та скасування рішення повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак