04 листопада 2025 року
м. Рівне
Справа № 565/449/25
Провадження № 22-ц/4815/1164/25
Головуючий у Вараському міському суді
Рівненської області: суддя Бренчук Г.В.
Рішення суду першої інстанції проголошено
об 11 год. 40 хв. 09 червня 2025 року в м. Вараш
Вараського району Рівненської області
Повний текст рішення складено: 10 червня 2025 року
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Редзеля Миколи Миколайовича на рішення Вараського міського суду Рівненської області від 09 червня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) матеріальної шкоди у розмірі 9 605 гривень та моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень, а всього 59 605 гривень.
Мотивуючи вимоги, позивач покликався на те, що 17 серпня 2024 року о 21 год. 00 хв. у м. Вараш Вараського району Рівненської області відбулася ДТП під час руху транспортного засобу Opel Insignia Sports Tourer, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та мотоцикла марки Кові, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 із пасажиром ОСОБА_1 .
Так, ОСОБА_2 не вибрала безпечної швидкості руху, не врахувала дорожньої обстановки, у результаті чого допустила зіткнення із мотоциклом марки Кові та мотоциклом марки Водже. Внаслідок порушення ОСОБА_2 п. 13.1 Правил дорожнього руху України сталася ДТП, через що транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 листопада 2024 року у справі №565/2256/24 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
За наслідками ДТП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 спричинено ушкодження здоров'я та вони були госпіталізовані до Комунального некомерційного підприємства Вараської міської ради "Вараська багатопрофільна лікарня" (далі - КНП ВМР "ВБЛ"). За отриманими тілесними ушкодженнями середньої тяжкості позивач проходив лікування в медичному закладі з 17 серпня 2024 року до 26 серпня 2024 року та реабілітацію за місцем проживання упродовж двох місяців після події, вживаючи необхідні для відновлення здоров'я медичні препарати.
Потерпілому ОСОБА_1 діями ОСОБА_2 завдано матеріальну шкоду, яку відповідач не намагалася відшкодувати чи вжити заходів для такого відшкодування. Було пошкоджено його майно, а саме телефон Iphone 8 Plus 64 GB, футболку Staff, кросівки, шорти та мотошолом, що разом склало 9 605 гривень. Крім того, ОСОБА_1 була завдана і моральна шкода, яка полягала в душевних та фізичних стражданнях, розмір якої визначив у 50 000 гривень.
Рішенням Вараського міського суду Рівненської області від 09 червня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 000 гривень у відшкодування моральної шкоди, 48,77 гривень судового збору та 503,31 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Дійшовши такого висновку, суд першої інстанції урахував те, що позивач не надав належних та допустимих доказів наявності заподіяної матеріальної шкоди у заявленому розмірі. Так, суд вказав, що ОСОБА_1 надана інформація в електронній (цифровій) формі з веб-сайтів продажу відповідних речей, проте не доведено факту їхнього придбання та використання, а показання свідків у цих обставинах є суперечливими. Натомість правом на призначення експертизи для встановлення дійсного розміру завданої шкоди позивач не скористався.
При відшкодуванні моральної шкоди суд взяв до уваги, що ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, які згідно з висновком судово-медичного експерта відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я. Врахувавши глибину фізичних та душевних страждань позивача, характер тілесних ушкоджень, тривалість лікування, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, вимоги розумності і справедливості, суд зробив висновок про її часткове відшкодування у 3 000 гривень.
Додатковим рішенням Вараського міського суду Рівненської області від 21 липня 2025 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Редзель М.М. покликається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, що полягало у невідповідності висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначалося про те, що всупереч твердженням суду попередньої інстанції факт понесення позивачем матеріальної шкоди підтверджується сукупністю належних доказів, а саме показаннями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які вказували про факт наявності цих речей у позивача на момент ДТП та їх пошкодження, пояснення самого ОСОБА_1 , а також викопіювання із веб-сайтів, які підтверджують ринкову вартість аналогічних речей.
При цьому ОСОБА_2 не спростувала факту наявності та пошкодження цих речей, а лише поставила під сумнів відповідні обставини, що не може бути достатньою підставою для відмови в позові. Також суд безпідставно зменшив розмір моральної шкоди. Між тим, виходячи з тривалості лікування після ДТП, а саме госпіталізації тривалістю у десять днів, амбулаторного лікування понад два місяці, характеру отриманих тілесних ушкоджень - закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, численні забої, стресового стану, що настали внаслідок події, та який підтверджено показаннями свідків, заявлений розмір відшкодування був доведеним і обґрунтованим.
З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану внаслідок ДТП матеріальну шкоду у розмірі 9 605 гривень та моральну шкоду у розмірі 50 000 гривень, а всього - у розмірі 59 605 гривень.
У поданому відзиві представник відповідача - адвокат Мороченець Я.І. просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу представника позивача - адвоката Редзеля М.М. без задоволення. Вважав, що позивачем не доведено, що пошкоджені речі належали йому, а на момент ДТП були пошкоджені саме внаслідок цієї події та взагалі зазнали будь-яких пошкоджень. Натомість надані зображення з веб-сайтів щодо вартості речей без підтвердження їх фактичної наявності й пошкодження не можуть бути підставою для відшкодування. Інших доказів на підтвердження цих обставин матеріали справи не містять.
Крім того, по закінченню огляду у кримінальному провадженні за фактом ДТП вилучалися транспортні засоби, однак не вилучалися речі ОСОБА_1 . Тому неможливо встановити, що вони були об'єктом пошкодженого внаслідок ДТП майна. Виходячи із принципу справедливості та розумності, вважав, що судом в частині відшкодування моральної шкоди також ухвалене законне та обґрунтоване судове рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що 17 серпня 2024 року о 21 год. 00 хв. ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки Opel Insignia Sports Tourer, номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Соборна у м. Вараш Вараського району Рівненської області, не вибрала безпечної швидкості руху, не врахувала дорожньої обстановки, чим порушила п. 13.1 Правил дорожнього руху України. В результаті ДТП допустила зіткнення із мотоциклом марки Кові, номерний знак НОМЕР_2 , та мотоциклом марки Водже, номерний знак НОМЕР_3 , а транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 листопада 2024 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, і накладено адміністративне стягнення у виді 850 гривень штрафу.
Згідно із ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Спірні правовідносини виникли з приводу завдання внаслідок ДТП матеріальної шкоди пасажиру мотоцикла ОСОБА_5 , що полягало в пошкодженні речей загальною вартістю 9 605 гривень, і моральної шкоди, яку зазнав потерпілий внаслідок душевних та фізичних страждань, що ним оцінено у 50 000 гривень.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються в повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст.ст. 1187, 1188 ЦК України школа, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст. 1192 ЦК України).
При вирішенні спірних правовідносин судом попередньої інстанції допитано свідків, які підтвердили знаходження у ОСОБА_1 спірних речей до настання ДТП та факт їхнього пошкодження після події. Також враховано, що для оцінки матеріальної шкоди ОСОБА_1 надано лише інформацію з веб-сайтів продажу відповідних речей.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування не підлягали норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано залишив вимогу про відшкодування матеріальної шкоди без задоволення.
Так, частина перша ст. 2 ЦПК України вказує, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частинами першою-другою ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.ст. 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Нормами ст.ст. 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив висновок, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Тому доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
У ході розгляду справи ОСОБА_1 не довів належності пошкодженого майна саме йому, наявності речей у нього на момент ДТП, факт, ступінь і характер їх пошкодження, стан речей до та після пригоди, а також причинно-наслідкового зв'язку між пошкодженнями і ДТП тощо.
Очевидно, що винятково показаннями свідків факт завдання шкоди майну доказуватися не може.
Як покликається ОСОБА_2 , фактичних даних з того приводу, що вказані речі були об'єктом матеріальної шкоди в кримінальному провадженні, зареєстрованому за фактом ДТП, матеріали справи не містять, а судом їх не було здобуто.
Після закриття кримінального провадження органами Національної поліції були надіслані до суду матеріали про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, проте за результатами розгляду справи факту заподіяння відповідної шкоди також не встановлено.
Приходячи до переконання про помилковість оскаржуваного рішення в частині розміру присудженої моральної шкоди, колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
З роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", видно, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Як правильно покликається позивач, у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2024 року у справі № 208/8463/19 зазначено, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні трансформують шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування обчислює шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Обґрунтовуючи наявність і розмір моральної шкоди, ОСОБА_1 покликається на те, що унаслідок ДТП він зазнав значного емоційного потрясіння та страху за власне життя і здоров'я, а також за свого друга - ОСОБА_3 , який отримав тілесні ушкодження. Безпорадність і неможливість допомогти близькій людині залишили глибокий психоемоційний слід. Усвідомлення несправедливості, потреба відновлення втраченого та постійне повернення до пережитого викликали безсоння, тривожність і пригнічення. Моральна шкода є істотною та має тривалі наслідки.
З висновку судово-медичного експерта №142 від 30 вересня 2024 року вбачається, що у ОСОБА_1 виявлені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забою грудної клітки, осаднених ран обличчя, передпліч, кистей, колінних суглобів, лівого суглоба. Вказані тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я.
Епікризом виписним №4911 встановлено, що ОСОБА_1 госпіталізований до КНП ВМР "ВБЛ" 17 серпня 2024 року, а виписаний був 26 серпня 2024 року. В епікризі вказується про такі діагнози: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій грудної клітки, рани обличчя, обох передпліч, кистей, колінних суглобів, лівого гомілковостопного суглоба. Лікувальні рекомендації та режим хворого: подальше лікування в невропатолога, обмеження фізичних навантажень, перев'язки з бетадином.
Беручи до уваги наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями ОСОБА_2 та завданою позивачу моральною шкодою, яка полягала в душевних та фізичних стражданнях, той факт, що він був вимушений лікуватися понад тиждень амбулаторно та виписаний з медичного закладу лише з поліпшенням здоров'я і з рекомендаціями подальшого лікування, кількість ушкоджень, які спонукали до погіршення здібностей на певний час, переживання болю, зміну звичайного укладу життя, визначення судом розміру моральної шкоди у 3 000 гривень суперечить обставинам справи і засадам розумності, виваженості та справедливості.
Отже, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , слід визначити у 40 000 гривень. Цю суму апеляційний суд вважає обґрунтованою з огляду на характер правопорушення, а також глибину фізичних та душевних страждань відповідача.
Підставою для часткового скасування оскаржуваного рішення відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
При цьому додаткове рішення Вараського міського суду Рівненської області від 21 липня 2025 року, яким стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, втрачає свою чинність з прийняттям апеляційним судом цієї постанови.
Так, з висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21, вбачається, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Разом з тим додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у cправі № 922/3289/21.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Редзеля Миколи Миколайовича задовольнити частково.
Рішення Вараського міського суду Рівненської області від 09 червня 2025 року частково скасувати.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 40 000 (сорок тисяч) гривень моральної шкоди.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_5 .
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М. Ковальчук
С.С. Шимків