04 листопада 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/4790/25
Провадження № 22-ц/4815/1281/25
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Панас О.В.
Ухвалу суду першої інстанції
(повним текстом) постановлено:
22 липня 2025 року у м. Рівне Рівненської області
Фіксування судового засідання технічними засобами
не здійснювалося
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області;
за участі: сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 22 липня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області; про визнання протиправною і скасування реєстраційної дії щодо зняття з реєстрації місця проживання,
У березні 2025 року в суд звернувся ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області; про визнання протиправною і скасування реєстраційної дії щодо зняття з реєстрації місця проживання.
У липні 2025 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області; про визнання протиправною і скасування реєстраційної дії щодо зняття з реєстрації місця проживання.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 липня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області; про визнання протиправною і скасування реєстраційної дії щодо зняття з реєстрації місця проживання.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржувану ухвалу незаконною і необґрунтованою, що полягало у порушенні норм процесуального права, просить її скасувати та прийняти постанову про задоволення заяви.
Обґрунтовуючи її, зазначалося про невідповідність судового рішення вимогам ст. 260 ЦПК України, оскільки метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання рішення суду, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в т.ч. задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Вважає, що суд попередньої інстанції належним чином не оцінив документи, копії яких було додано до заяви, якими обґрунтував припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити та унеможливити ефективний захист, поновлення порушених прав, за захистом яких звернувся позивач, та має намір звернутися до суду. Невмотивованість оскаржуваної ухвали в частині відмови у забезпеченні позову в немайновому спорі залишає нез'ясованим факт існування обставин щодо того, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, адже позивач не може їх захистити в межах судового провадження без нових звернень до суду. При цьому невжиття цих заходів може призвести до відчуження відповідачем житлового будинку АДРЕСА_1 , що унеможливить виконання можливого рішення суду щодо поновлення реєстрації місця проживання.
Покликався на висновок Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18, де зазначено про те, що при забезпеченні позову у немайновому спорі повинна застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що їх невжиття може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивач, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У поданому відзиві представник ОСОБА_2 - адвокат Данілова К.Ю., вважаючи оскаржувану ухвалу законною і обґрунтованою, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як з'ясовано судом, сторони перебували у шлюбі із 04 листопада 2007 року по 30 вересня 2022 року.
ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , що становить 47/100 частки від загальної площі житлового будинку АДРЕСА_2 власності на решту будинку, а саме на 53/100 частки, зареєстровано за ОСОБА_3
23 січня 2025 року відповідач звернулася до Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області із заявою про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування).
Того ж дня заяву задоволено і знято ОСОБА_1 із зареєстрованого місця проживання у житловому будинку АДРЕСА_1 .
Вважаючи, що його суб'єктивні цивільні права порушено відповідачем, у березні 2025 року в суд звернувся ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області; про визнання протиправною та скасування реєстраційної дії щодо зняття з реєстрації місця проживання.
У липні 2025 року ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення його позову до ОСОБА_2 шляхом накладення арешту на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться у АДРЕСА_1 .
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із відсутності правових і фактичних підстав для задоволення заяви позивача, оскільки забезпечення позову повинно застосовуватися із урахуванням принципу рівноправності сторін у спорі та не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача.
Встановлено, що спір між сторонами є спором немайнового характеру, а правовідносини із приводу державної реєстрації житлового будинку АДРЕСА_1 за відповідачем не входять до предмета спору.
При цьому у заяві не наведено ґрунтовних підстав для застосування заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на житловий будинок, не надано належних і допустимих доказів про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду щодо відновлення реєстрації місця проживання.
З огляду на ці обставини судом відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.
З такими висновками колегія суддів погоджується.
Згідно зі ст.ст. 149-150 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Позов забезпечується, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Отже, інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Тому умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
З висновку Верховного Суду, що зроблений у постанові від 10 листопада 2020 року у справі №910/1200/20, вбачається, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Цей висновок повністю відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повно і правильно з'ясувавши обставини процесуального питання та встановивши, що при його вирішенні до застосування не підлягають норми права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом того, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, то з ними погодитися не можна.
Так, забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду (ч. 1 ст. 150 ЦПК України). Між тим, позивачем не наведено жодних доказів, що свідчили би про намір ОСОБА_2 відчужити майно або іншим способом унеможливити виконання судового рішення. При цьому судом звернуто увагу, що житловий будинок, накладання арешту на який вимагає позивач, є об'єктом права особистої приватної власності саме відповідача.
Правильно враховано, що арешт майна як захід забезпечення позову має бути співмірним із заявленими вимогами. Якщо ж позов не стосується права власності на житловий будинок або не передбачає звернення стягнення на нього, застосування арешту очевидно є надмірним і необґрунтованим.
Також судом дотримано принципу пропорційності, адже арешт житлового будинку - це надмірне обмеження прав відповідача, яке суперечить заявленим вимогам позову. Арешт будинку може порушити конституційне право ОСОБА_2 на володіння, користування та розпорядження власним майном.
Тому не заслуговують на увагу як необґрунтовані і аргументи заявника про неналежну оцінку наявних доказів та можливе відчуження відповідачем житлового будинку АДРЕСА_1 .
З приводу висновку Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, що висловлений у постанові від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18, то обставини, які були предметом перегляду касаційним судом, і обставини процесуального питання відрізняються між собою, не є подібними, а тому є нерелевантними і застосуванню зазначений висновок не підлягає.
В решті покликання ОСОБА_1 про помилковість оскаржуваної ухвали також є необґрунтованими і тому апеляційним судом відхиляються.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 22 липня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: 04.11.2025
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В.Боймиструк
С.С.Шимків