04 листопада 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/16367/20
Провадження № 22-ц/4815/1340/25
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Ковальов І.М.
Рішення суду першої інстанції
(скорочений текст) проголошено:
о 10 год. 35 хв. 07 липня 2025 року
у м. Рівне Рівненської області
Повний текст рішення складено: дату не зазначено
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
за участі: сторін та їх представників - адвокатів Полюхович Альони Василівни і Сулковського Богдана Павловича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сулковського Богдана Павловича на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 липня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
У жовтні 2020 року в суд звернувся ОСОБА_3 із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 21 м2 по АДРЕСА_1 , яка передана у постійне користування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , шляхом знесення сходів і заборони ОСОБА_1 залишати будь-які предмети на земельній ділянці площею 21 м2 по АДРЕСА_1 .
Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що він є власником квартири АДРЕСА_2 , про що свідчить свідоцтво про право власності на житло від 31.03.1997.
Рішенням Рівненської міської Ради народних депутатів №241 від 13.11.1997 йому передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0262 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 . На виконання цього рішення було розроблено технічну документацію та видано державний акт на право приватної власності на землю серії РВ 00432 Рівненською міською Радою народних депутатів.
З метою використання земельної ділянки за цільовим призначенням органом міського самоврядування було передано у спільне постійне користування позивачу та суміжному володільцю земельних ділянок площею 78 м2 та 181 м2 власнику квартири АДРЕСА_3 - ОСОБА_4 земельну ділянку площею 21 м2, яка розташована у АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням Рівненської міської ради №241 від 13.11.1997 та Технічною документацією по складанню державного акту на право приватної власності на землю позивача 11 лютого 1998 року для обслуговування житлового будинку і споруд по АДРЕСА_1 .
Вважав, що потрапити на його земельну ділянку площею 0,0262 га по АДРЕСА_1 можна лише шляхом проходу через земельну ділянку площею 21 м2, яка розташована за цією ж адресою.
В подальшому належні ОСОБА_4 земельні ділянки та квартира було продано на користь ОСОБА_1 , яка створила позивачу перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що перебувала у постійному спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також земельною ділянкою, яка перебуває у власності позивача. Зокрема відповідачем на спірній земельній ділянці було споруджено муровані сходи до входу у квартиру АДРЕСА_3 . У місці їх розташування прохід до двору позивача становить лише 0,75 м, хоча відповідно до технічної документації ширина земельної ділянки складає від 1 м до 1,2 м. ОСОБА_1 облаштувала на ділянці стоянку для автомобіля, періодично залишає різні предмети, внаслідок чого позивач позбавляється можливості взагалі проходу (проїзду) до будинку.
Отже, внаслідок дій відповідача створено перешкоди для користування двома земельними ділянками, зокрема - це земельною ділянкою, яка перебуває у спільному користуванні, та земельною ділянкою площею 0, 0262 га, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_3 .
Заперечуючи проти позову, 08 лютого 2022 року ОСОБА_1 пред'явлено зустрічний позов до ОСОБА_3 про про усунення перешкод в користуванні належною їй земельною ділянкою площею 0,0181 га з кадастровим номером: 5610100000:01:042:0166 шляхом зобов'язання ОСОБА_3 знести огорожу, хвіртку та забороні в залишати будь-які предмети на земельній ділянці
Зверталася увага, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 , що встановлено договором купівлі-продажу та витягом з Державного реєстру правочинів від 05 жовтня 2005 року.
Так, 22 жовтня 2005 року вона придбала у власність дві земельні ділянки площею 0,0078 га та 0,0181 га для будівництва та обслуговування зазначеної квартири, господарських будівель і споруд. З моменту придбання даного об'єкта нерухомості між її сім'єю та сім'єю ОСОБА_3 добросусідські відносини не склалися. Позивач постійно створював для неї перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою площею 0,0181 га з кадастровим номером: 5610100000:01:042:0166. ОСОБА_3 споруджено на земельній ділянці відповідача огорожу та встановлено хвіртку із замком, позбавивши її можливості доступу до частини свого будинку, а саме до вікна та частини фасаду будинку.
Крім того, розмістивши вдома ювелірну майстерню та лазню, позивач обслуговує своїх клієнтів таким чином, що вони проходять понад вікнами ОСОБА_1 , що завдає їй значних незручностей. Вважає, що ОСОБА_3 протизаконно забудував прохід до своєї частини будинку, добудувавши свою частину будинку по межі інших сусідів. Тому вона вважає, що ефективним способом захисту порушеного права є усунення перешкод у користуванні належним їй майном.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 29 червня 2022 року зустрічний позов ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_3 та об'єднано їх в одне провадження.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 24 травня 2022 року до участі у справі залучено ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 липня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 21 м2 по АДРЕСА_1 , яка передана у спільне користування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , шляхом знесення сходів та заборони ОСОБА_1 залишати будь-які предмети на земельній ділянці площею 21 м2 по АДРЕСА_1 .
Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 840, 80 гривень судового збору.
Судовий збір у розмірі 908 гривень, що понесений ОСОБА_1 при пред'явленні зустрічного позову, віднесено на її ж рахунок.
У поданій через свого представника - адвоката Сулковського Б.П. апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у неповноті з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати, відмовивши ОСОБА_2 у задоволенні первісного позову та задовольнивши зустрічний позов повністю.
Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом того, що спорудження ОСОБА_1 сходів до її житлового будинку було вимушеним та технічно обґрунтованим заходом, зумовленим значним перепадом висот між рівнем вулиці та відміткою підлоги в будинку. Їх наявність передбачена будівельними нормами і є необхідною для забезпечення безпечного доступу до об'єкта житлової нерухомості. Натомість відсутність сходів фактично унеможливлює реалізацію права користування житловим будинком, що порушує положення ст.ст. 319, 391 ЦК України, ст. 103 ЗК України.
Знесення сходів не є єдиним і необхідним способом захисту права і має розглядатися як винятковий захід, допустимий лише за відсутності технічно та юридично можливих альтернатив, яких у справі було щонайменше три.
Вважає, що судом помилково взято до уваги висновок судової земельно-технічної експертизи №70/23 від 26.09.2024, де експертом запропоновано три технічно можливі альтернативні варіанти організації доступу до земельної ділянки з кадастровим номером: 561010000:01:042:0928 загальною площею 0, 0262 га.
При цьому судом не було розглянуто можливості усунення перешкод іншим способом з урахуванням наведеного висновку експерта і принципу пропорційності інтересів сторін. Отже, будь-яких прав позивача порушено не було, а тому його позов є безпідставним.
Звертає увагу, що відповідно до рішення Рівненської міської ради №241 від 13 листопада 1997 року та Технічної документації по складанню державного акту на право приватної власності на землю земельна ділянка площею 21 м2 перебуває у комунальній власності м. Рівне і знаходиться у спільному користуванні власників квартири АДРЕСА_4 - ОСОБА_1 та квартири АДРЕСА_5 - ОСОБА_2 . Тому будь-які обмеження у користуванні спільною земельною ділянкою повинні здійснюватися з урахуванням рівності прав співвласників/співкористувачів та у спосіб, передбачений Цивільним кодексом України. В зв'язку із цим судом фактично встановлено перевагу одного із співкористувачів над іншим без належної правової підстави, що суперечить ст. 13 Конституції України, ч.ч. 2, 3 ст. 13, ст. 375 ЦК України.
Заявник покликається на те, що ОСОБА_3 було незаконно споруджено на земельній ділянці ОСОБА_1 огорожу та встановлено хвіртку із замком, що унеможливило користування ОСОБА_1 частиною її земельної ділянки площею 0, 0181 га, доступ до вікна та частини фасаду свого будинку. Отже, власниками квартири АДРЕСА_5 фактично захоплено земельну ділянку площею 0, 0002 га.
У поданому відзиві представник ОСОБА_2 - адвокат Полюхович А.В., вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як з'ясовано судом, ОСОБА_3 на праві власності на день звернення до суду, 08 жовтня 2020 року, належала квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності на житло від 31.03.1997.
Рішенням Рівненської міської Ради народних депутатів №241 від 13.11.1997 йому було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0262 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на території будинку АДРЕСА_1 .
На виконання рішення органу міського самоврядування була розроблена Технічна документація по складанню державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_3 11 лютого 1998 року та видано 16 лютого 1998 року державний акт на право приватної власності на землю серії РВ 00432 Рівненською міською Радою народних депутатів.
На підставі рішення Рівненської міської Ради народних депутатів №241 від 13.11.1997 з метою використання земельної ділянки площею 0,0262 га, належної ОСОБА_3 , за цільовим призначенням йому та суміжному володільцю земельних ділянок площею 78 м2 та 181 м2 і власнику квартири АДРЕСА_3 - ОСОБА_4 було передано у спільне постійне користування земельну ділянку площею 21 м2, яка розташована за по АДРЕСА_1 . Ця обставина встановлена рішенням Рівненської міської ради №241 від 13.11.1997 та Технічною документацією по складанню державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_3 11 лютого 1998 року для обслуговування житлового будинку і споруд по АДРЕСА_1 .
В подальшому належні ОСОБА_4 земельні ділянки та квартира було відчужено на користь ОСОБА_1 , що вбачається із інформаційної довідки №227216660 від 07.10.2020 та інформації із Державного земельного кадастру про право власності і речові права на земельні ділянки із кадастровими номерами 5610100000:01:042:0166 та 5610100000:01:042:0167 від 07 жовтня 2020 року.
ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2005 року з урахуванням договору від 22 жовтня 2005 року про внесення змін до договору купівлі-продажу від 15.10.2005 є власником квартири АДРЕСА_3 .
Відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №339505 від 03.06.2008, що видані на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 жовтня 2005 року, відповідач є власником земельної ділянки площею 0,0181 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 5610100000:01:042:0166 та земельної ділянки площею 0,0078 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 5610100000:01:042:0167, які розташована по АДРЕСА_1 .
Право власності ОСОБА_1 на вказані земельні ділянки зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Отже, ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 є суміжними землевласниками земельних ділянок для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . Земельна ділянка площею 21,0 м2 належить до комунальної власності і відповідно до рішення Рівненської міської ради №241 від 13 листопада 1997 року передана у спільне користування співвласникам житлового будинку АДРЕСА_1 - власнику квартири АДРЕСА_4 та власнику квартири АДРЕСА_5 , забезпечувала прохід позивачу як власнику квартири АДРЕСА_5 до належної йому на праві приватної власності земельної ділянки площею 0,0262 га, яка розташована за цією ж адресою.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу спорудження ОСОБА_1 на земельній ділянці, яка знаходиться у постійному спільному користуванні сторін, мурованих сходів до входу у квартиру АДРЕСА_3 та постійне залишання нею ж на спірній земельній ділянці різних предметів та речей, що позбавляє позивача можливості проходу та користування спільною земельною ділянкою і земельною ділянкою, яка належить йому на праві приватної власності.
Сторонами не заперечується, що спадкоємцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дочка - ОСОБА_2 . Ці обставини також стверджуються довідкою Другої Рівненської державної нотаріальної контори №101/02-14 від 09.02.2022, свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченим Костюковою О.О., державним нотаріусом Першої Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області 10.05.2022 №2-91, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.05.2022, свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченим Костюковою О.О., державним нотаріусом Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області 24.07.2024 року №1-517 та витягом з Державного реєстру речових прав про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0262 га кадастровий номер: 5610100000:01:042:0928 від 24.07.2024.
Також встановлено, що до придбання у 2005 році ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 вхідні сходи до цієї квартири були розміщені з правого боку веранди, тобто таким чином, що залишався прохід до двору позивача. Разом з тим через таке розміщення входу до квартири ОСОБА_1 доводилося заносити меблі через вікно, а тому вона перемістила вхід до квартири з центральної частини веранди, спорудивши муровані сходи до входу.
З показань свідка ОСОБА_5 вбачається, що вона є матір'ю ОСОБА_2 та була дружиною ОСОБА_3 . Вона постійно з 1997 року проживає разом зі своєю сім'єю у квартирі АДРЕСА_2 . Власником суміжної квартири АДРЕСА_4 та земельних ділянок спочатку була ОСОБА_4 , яка продала належну їй квартиру та земельні діляки ОСОБА_6 , у якого у 2005 році відповідач і придбала квартиру АДРЕСА_4 та земельні ділянки для її обслуговування. Попередній власник квартири АДРЕСА_4 - ОСОБА_6 добудував до належної йому квартири веранду на земельній ділянці, яка була передана у спільне користування власників квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 , розташувавши вхід до квартири з правої частини веранди, що не заважало її сім'ї у проході до власного двору.
З придбанням у 2005 році ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_4 у них почалися непорозуміння щодо розташування проходу, що нерідко закінчувалися викликами працівників поліції. Зрештою відповідач змурувала сходи з центральної частини добудованої веранди, змістивши таким чином вхід до своєї квартири так, що повністю стало перешкоджати у проході та доступі до двору квартири АДРЕСА_5 .
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи №70/23 від 26 вересня 2024 року частина прибудови "а1" до квартири АДРЕСА_4 площею 0,0005 га (5 м2) розміщена на земельній ділянці площею 0,0021 га (21 м2), яка передана у спільне користування власникам квартир АДРЕСА_6 .
Прохід до квартири АДРЕСА_5 через земельну ділянку площею 21 м АДРЕСА_2 , яка передана у спільне постійне користування власникам квартири АДРЕСА_4 та квартири АДРЕСА_5 на підставі рішення Рівненської міської ради №241 від 13.11.1997 відповідно до технічної документації, державного акту на право власності на землю серії РВ 00432 від 16.02.1998 неможливий.
Разом з тим вхідні сходи "а3" розміщені на земельній ділянці площею 0,0181 га, яка належить ОСОБА_1 .
Експертом запропоновано три варіанти можливого влаштування проходу на земельну ділянку площею 0,0262 га, що належить позивачу, із застереженням, що у всіх трьох варіантах на шляху проходу повз прибудову "а1" та ганок "а3" знаходяться незамощена частина земельної ділянки (квітник), а навпроти вхідних дверей до квартири АДРЕСА_4 - люк септика.
В засіданні суду першої інстанції експерт пояснила, що у запропонованих нею варіантах прохід на земельну ділянку площею 0,0262 га (262 м2), яка належить ОСОБА_2 , технічно можливо облаштувати лише через земельну ділянку, яка належить відповідачу. У можливих варіантах облаштування проходу перешкодою є люк септика, який для повноцінного проходу потребує додаткового облаштування.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягала позивач, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив первісний позов і відмовив у задоволенні зустрічного позову.
Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною першою ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності складають права особи щодо володіння, розпорядження та користування своїм майном ( ч.1 ст. 317 ЦК України).
Згідно зі ст.ст. 319, 321, 391 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст.ст. 91, 103, 152 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані, серед іншого: не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, повязаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
За правилом добросусідства власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них.
Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
З висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18), вбачається, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобовязати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.
Захист речового права шляхом пред'явлення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (негаторного позову) є можливим носієм речового права і передбачає доведення позивачем наступних обставин: 1) належність позивачу речового права, з приводу захисту якого він звертається до суду; 2) порушення цього права, його невизнання чи оспорювання; 3) вчинення цих дій саме відповідачем.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Приходячи до переконання про залишення апеляційної скарги без задоволення, колегія суддів бере до уваги, що здобуті судом докази у їх сукупності переконливо і об'єктивно свідчать про факт порушення суб'єктивного права ОСОБА_2 на землю, яке підлягає судовому захисту.
Натомість подані ОСОБА_1 документи не спростовують фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, та не вказують про обставини, які б мали значення для правильного вирішення справи.
Щодо доводів апеляційної скарги про неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, то з ними не можна погодитися.
Судом попередньої інстанції встановлено, що до перепланування власником квартири АДРЕСА_3 - ОСОБА_1 входу до своєї квартири та розміщенням сходів "а3" з центральної частини прибудови "а1" прохід до земельної ділянки площею 0,0262 га, належної ОСОБА_2 , забезпечувався попри прибудову "а1" по земельній ділянці площею 0,0181 га, належній відповідачу.
З пояснень позивача у судовому засіданні встановлено, що добудова до квартири АДРЕСА_4 здійснена попереднім власником даної квартири, була погоджена з власником квартири АДРЕСА_5 .
З пояснень відповідача вбачається, що на момент придбання нею у 2005 році квартири АДРЕСА_4 прибудова "а1" до належної їй квартири вже існувала, вона ж перенесла лише вхід до квартири, який був розміщений з правої частини цієї прибудови.
Тобто своїми діями по перенесенню входу до квартири АДРЕСА_4 і забудовою сходів з центральної частини добудови "а1" до квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_1 позбавила позивача як власника квартири АДРЕСА_5 права користування земельною ділянкою комунальної власності площею 21 м2, що передана у спільне користування обох землевласників, та права користування земельною ділянкою площею 0,0262 га, яка належить на праві власності ОСОБА_2 .
Отже, судом за з'ясованих обставин зроблено правильний висновок про захист порушеного права позивача в обраний ним спосіб.
Цим обставинам суд першої інстанції дав детальну і вичерпну оцінку.
З приводу зустрічного позову про усунення перешкод в користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,0181 га з кадастровим номером: 5610100000:01:042:0166 шляхом зобов'язання ОСОБА_2 знести огорожу, хвіртку та забороні в залишати будь-які предмети на земельній ділянці, то судом також правильно встановлено відсутність фактичних і правових підстав для його задоволення.
Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи №70/23 від 26 вересня 2024 року встановлена власником квартири АДРЕСА_5 - ОСОБА_2 огорожа з хвірткою займає 0,004 га (4 м2) земельної ділянки, належної відповідачу, та 0,0002 га (2 м2) земельної ділянки, яка виділена у спільне користування власників квартир АДРЕСА_6 .
При цьому ОСОБА_2 пояснила, що таке зайняття 0,0004 га (4 м2) частини земельної ділянки відповідача пов'язане з тим, що вікно квартири АДРЕСА_4 , належної ОСОБА_1 , виходить на земельну ділянку площею 0,0262 га, що належить їй, у іншому випадку огорожа з хвірткою розміщувалися б посередині вікна.
Ці пояснення узгоджуються з доданими ОСОБА_1 до позовної заяви фотознімками із зображенням №2 та продовженням додатку №3 до висновку судової земельно-технічної експертизи №70/23 від 26 вересня 2024 року.
Разом з тим суд правильно не погодився з аргументами відповідача про те, що ОСОБА_2 добудувала свою частину квартири АДРЕСА_5 по межі інших сусідів.
Як зазначено у висновку судової земельно-технічної експертизи №70/23 від 26 вересня 2024 року, зведення житлового будинку АДРЕСА_1 розпочалося у 1914 році, а тому до такого будівництва не можуть бути застосовані вимоги сучасних будівельних норм.
Крім того, 20 червня 2025 року судом оглянуто докази за їх місцезходженням з виїздом до будинку АДРЕСА_1 . Під час огляду земельних ділянок встановлено, що обставини, на які покликаються сторони, повністю відповідають висновку судової земельно-технічної експертизи №70/23 від 26 вересня 2024 року.
Не заслуговують на увагу покликання автора апеляційної скарги на недодержання судом нор процесуального права.
Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би помилкове розв'язання земельного спору, заявник не надав, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом здобуто не було.
При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов'язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Також хибними є і твердження про неправильне застосування норм матеріального права, адже вони спростовуються правильністю висновків суду попередньої інстанції.
Решта покликань заявника також на увагу не заслуговують як необгрунтовані.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сулковського Богдана Павловича залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 липня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: 04.11.2025
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М.Ковальчук
С.С.Шимків