Рівненський апеляційний суд
Іменем України
03 листопада 2025 року м. Рівне
Справа № 569/1769/23
Провадження № 11-кп/4815/695/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретарів судового засідання - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 25 вересня 2025 року в частині продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62021240030000096 від 07.07.2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених за ч.2 ст.255-1, ч.ч.2, 3 ст.27, ч.3 ст.307, ч.ч.2, 3 ст.27, ч.3 ст.15, ч.3 ст.307, ч.2 ст.307, ч.ч.1, 3, 4 ст.354 КК України, -
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 25 вересня 2025 року задоволено клопотання прокурора Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_6 та продовжено, зокрема щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч.2 ст.27, ч.3 ст.307, ч.2 ст.27, ч.3 ст.15, ч.3 ст.307 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 23 листопада 2025 року з визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 120 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 363 360 гривень.
Не погодившись з ухвалою суду захисник ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ризик, викладені в клопотанні прокурора, є необґрунтованими та недостатніми для продовження тримання під вартою обвинуваченого. Вказує, що ОСОБА_7 ніколи не перебував у розшуку, не переховувався від органів досудового розслідування та суду, має міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання, де може перебувати в разі зміни запобіжного заходу на домашній арешт, його мати надавала суду гарантійний лист про зобов'язання та можливість фінансового утримання сина. Зауважує, що запобігти потенційному ризику незаконно впливати на свідків та інших учасників справи може застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю, однак докази існування такого ризику в матеріалах справи відсутні. Наголошує, що обвинувачений перебуває під вартою понад три роки - з 28.06.2022 року, тому на даний час в будь-якому випадку ризики, які існували на початковій стадії розслідування, зменшилися, тому продовження тримання ОСОБА_7 під вартою є недоцільним та суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці ЄСПЛ.
Просить скасувати ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 25 вересня 2025 року та застосувати щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю за адресою: АДРЕСА_1 , або інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду в межах апеляційної скарги. Оскільки апеляційна скарга подана захисником в частині продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то в частині продовження запобіжних заходів щодо інших обвинувачених ухвала місцевого суду не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого та його захисника на підтримання поданої апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечив проти її задоволення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга захисника підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Цією ж нормою на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, що узгоджується з вимогами ч.5 ст.9 КПК України.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
При розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою суд досліджує подані йому матеріали на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу, з'ясовує конкретні причини тривалого строку судового розгляду і тримання особи під вартою, чи не допущено безпідставного тривалого судового розгляду, інші обставини, що вплинули на невиправдано тривале тримання особи під вартою, чи не з'явилися до моменту розгляду подання причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший передбачений законом запобіжний захід.
Стаття 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожному право на свободу та особисту недоторканність.
Цих вимог закону судом першої інстанції дотримано не в повному обсязі, оскільки ані в клопотанні прокурора, ані в ухвалі суду не вмотивовано, на підставі яких наявних у справі фактичних даних можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого.
З матеріалів провадження вбачається, що в провадженні Рівненського районного суду Рівненської області перебуває кримінальне провадження №62021240030000096 від 07.07.2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених за ч.2 ст.255-1, ч.ч.2, 3 ст.27, ч.3 ст.307, ч.ч.2, 3 ст.27, ч.3 ст.15, ч.3 ст.307, ч.2 ст.307, ч.ч.1, 3, 4 ст.354 КК України.
Апеляційним судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 перебуває під вартою у цьому кримінальному провадженні з 28.06.2022 року, при цьому строк дії запобіжного заходу неодноразово продовжувався.
Обґрунтовуючи рішення про продовження даного запобіжного заходу суд першої інстанції в ухвалі зазначив, що оскільки інкриміновані кримінальні правопорушення відносяться до особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна, дії особи являють підвищену суспільну небезпеку, тому жоден з більш м'яких запобіжних заходів окрім тримання під вартою, не здатен запобігти встановленим ризикам.
Вимогами ст.ст.176, 178, 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є виключним запобіжним заходом і застосовується лише, якщо жоден із інших більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. Однак, під час апеляційного перегляду ухвали місцевого суду встановлено, що продовживши обвинуваченому найбільш суворий запобіжний захід судом не з'ясовано та не наведено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити його належної процесуальної поведінки та запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
При цьому, слід звернути увагу на позиції Європейського Суду з прав людини, які згідно ч.2 ст.8, ч.5 ст.9 КПК України є частиною національного законодавства щодо підходу до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою як протягом досудового слідства, так і судового розгляду, яке ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання в право особи на свободу (справа Руденко проти України).
В контексті п.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у п.60 рішення у справі «Єлоєв проти України»), після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду, в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризиків, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 р. зазначено, що «розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи, причини, про які йдеться у рішенні національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення, продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості перевалює над принципом поваги до свободи особистості».
Аналізуючи викладене, а також враховуючи положення ч.4 ст.194 КПК України, апеляційний суд визнає, що хоча матеріали клопотання і містять дані, які вказують на обґрунтованість обвинувачення та наявність ризиків, передбачених п.п.3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, однак прокурором не доведено недостатності застосування більш м'якого запобіжного заходу, у зв'язку з чим продовження відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням викладеного, є невиправданим.
Наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має бути ретельно перевірено, існування ризиків негативної поведінки особи чітко наведені та проаналізовано питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.
Колегія суддів вважає, що подане прокурором до суду клопотання про продовження строків тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 не відповідає вимогам чинного законодавства, містить формальний виклад обставин, мотивоване лише тяжкістю злочину та наявністю ризиків, які були враховані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого.
ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв'язку з тим, що навіть тоді, коли йшлося про тривалі строки тримання під вартою, національні суди посилалися на однакові підстави, якщо вони були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (рішення у справі «Харченко проти України»).
Так, в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, зазначено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бакчиєв проти Молдови»).
Вважаючи за доцільне продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою суд першої інстанції погодився з доводами, викладеними в клопотанні прокурора, посилаючись на раніше встановлені під час обрання та продовження обвинуваченому запобіжного заходу ризики, проте суд не навів обставин, які б переконливо виправдовували подальше тримання останнього під вартою, оскільки їх актуальність на момент продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурором не доведена.
Колегія суддів зазначає, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 перебуває за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення їх належної поведінки на цей період, оскільки до обвинуваченого даний запобіжний захід був застосований ще у червні 2022 року, тобто на день розгляду апеляційної скарги обвинувачений перебуває під вартою понад три роки. У зв'язку з чим продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є неспіврозмірним меті заходу, тому під час вирішення питання продовження строків тримання під вартою не було забезпечено виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур Глави 18 КПК України, внаслідок чого судове рішення не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості.
У даному кримінальному провадженні, зваживши всі обставини у їх сукупності, в тому числі і відомості щодо особи обвинуваченого ОСОБА_7 , який має постійне місце проживання в м. Вараш, де буде проживати разом з матір'ю, яка відповідно до гарантійного листа від 21.10.2025 року, наданого апеляційному суду, зобов'язалася його забезпечувати в повному обсязі, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга захисника підлягає до задоволення.
Крім того, ризикам, наведеним в клопотанні, можна запобігти шляхом зобов'язання носити електронний засіб контролю, а також накладенням заборони спілкування з іншими обвинуваченими та свідками в даному кримінальному провадженні.
Враховуючи вказані обставини і те, що в ухвалах суду про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою протягом понад трьох років містяться посилання фактично на ті самі обставини, які слугували підставами для застосування запобіжного заходу у 2022 році, тобто без належного доведення підстав продовження відносно нього виняткового запобіжного заходу та без урахування зменшення ризиків з плином часу, колегія суддів приходить до висновку, що таку тривалість тримання особи під вартою не можна вважати виправданою.
Відповідно ст.181 КПК України, домашній арешт полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Таким чином, оскільки протягом апеляційного розгляду провадження не було обґрунтовано наявність виняткових обставин, які дають можливість для продовження обмеження права ОСОБА_7 на свободу, то колегія суддів вважає, що забезпечити належну поведінку останнього можливо шляхом застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, який полягає у забороні залишати житло цілодобово з покладанням на нього процесуальних обов'язків.
Однак, в разі недотримання обвинуваченим умов запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, орган, який здійснює розслідування кримінального провадження, не позбавлений права звернутися до місцевого суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу на більш суворий.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 задовольнити.
Ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 25 вересня 2025 року в частині продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62021240030000096 від 07.07.2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених за ч.2 ст.255-1, ч.ч.2, 3 ст.27, ч.3 ст.307, ч.ч.2, 3 ст.27, ч.3 ст.15, ч.3 ст.307, ч.2 ст.307, ч.ч.1, 3, 4 ст.354 КК України, скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити частково.
Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вараш Рівненської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту (окрім випадків оголошення «Повітряна тривога» (чи інше) та необхідності слідування та перебування в пунктах укриття) за адресою: АДРЕСА_1 з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватися від спілкування з іншими обвинуваченими та свідками у даному кримінальному провадженні;
- носити електронний засіб контролю.
Строк дії ухвали встановити до 23 листопада 2025 року.
Звільнити обвинуваченого ОСОБА_7 з-під варти негайно.
Виконання даної ухвали покласти на Вараський районний відділ поліції ГУНП в Рівненській області.
В решті ухвалу суду залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3