Справа № 155/1981/24 Провадження №11-кп/802/606/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
30 жовтня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
потерпілого - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022030600000197 від 05 грудня 2022 року, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Горохівського районного суду Волинської області від 03 липня 2025 року стосовно ОСОБА_7 ,
Вироком Горохівського районного суду Волинської області від 03.07.2025 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Мирків Горохівського району Волинської області, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, з вищою освітою, одружений, на утриманні якого перебуває двоє неповнолітніх дітей, офіційно працевлаштованого, раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
На підставі ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку, тривалістю 3 (три) роки, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки, а саме:
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;
- періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Вироком суду вирішено долю речових доказів, арештованого майна та процесуальних витрат.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
04.12.2022 ОСОБА_7 , відповідно до наказу №44 від 11.09.2013, будучи прийнятий на посаду водія автобуса в ПрАТ «Горохівське АТП 10764», виконував перевезення пасажирів за маршрутом №218 Нововолинськ-Луцьк (через Павлівку, Білопіль, Горохів).
Приблизно о 18 годині 20 хвилин ОСОБА_7 , керуючи технічно справним пасажирським автобусом марки «БАЗ», моделі «А079.24», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », номер шасі № НОМЕР_2 , належний ПрАТ «Горохівське АТП-10764», перевозив пасажирів за маршрутом, який пролягає автодорогою Н-17, сполученням «Луцьк-Радехів-Львів». Прямуючи в напрямку міста Горохів з міста Луцьк Луцького району Волинської області, поза межами населеного пункту село Ярівка Луцького району, а саме проїхавши відстань 900 метрів від дорожнього знаку 5.45 (5.46) ПДР (початок/закінчення населеного пункту село Ярівка), з моменту об'єктивного виявлення перешкоди на своїй смузі руху, в попутному йому напрямку, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, допустив зіткнення з причіпом марки «VAN HOOL», моделі «R- 314», державний номерний знак « НОМЕР_3 », який був розміщений на смузі по ходу руху рейсового автобуса, у зв'язку з механічною несправністю вантажного самоскиду марки «MAN», моделі «TGA 26.480 BLS», яка унеможливила здійснення подальшого руху транспортним засобом.
В результаті зіткнення пасажир рейсового автобуса, який перебував на пасажирському сидінні №24, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому 10, 11, 12 ребер справа, які відповідно до п. 2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров'я.
Пасажирка ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка перебувала на передньому, безномерному, пасажирському сидінні, справа від водія, отримала тілесні ушкодження у вигляді множинних забійно-рваних ран тіла, множинних зламів кісток обличчя та нижніх кінцівок, множинних забоїв внутрішніх органів, які відповідно до п. 2.1.3 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», у своїй сукупності належать до тяжких, як небезпечних для життя в момент їх спричинення, і в даному конкретному випадку являються причиною смерті потерпілої, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди та наслідками що настали, у виді спричинення тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості ОСОБА_9 та смерті ОСОБА_10 стало грубе порушення водієм пасажирського рейсового міжміського автобуса марки «БАЗ», моделі «А079.24», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », ОСОБА_7 , п. 1.3, 1.5, 2.3 б, 12.2, 12.3, Правил дорожнього руху України (Постанова КМУ №1306 від 10.10.2001), які регламентують:
- учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими;
- дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
- бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
- у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги.
- у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
Таким чином, ОСОБА_7 своїми умисними діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження та спричинило смерть потерпілої, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України
У поданій апеляційній скарзі обвинувачений, не оспорюючи доведеності винуватості та юридичної кваліфікації його дій, вважає вирок суду необґрунтованим внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що полягає у невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Зазначає, що місцевий суд безпідставно дійшов висновку щодо обрання йому додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами. Вважає, що судом не повністю враховано ряд пом'якшуючих покарання обставин, щире каяття, позицію потерпілих, які будь-яких претензій до обвинуваченого не мають, погашення всіх судових витрат і витрат закладу охорони здоров'я на лікування потерпілої, наявність міцних соціальних зв'язків, перебування на його утриманні батьків, які проживають окремо, а також те, що робота водієм є основним джерелом його доходу.
Просить оскаржуваний вирок змінити та виключити з вироку посилання на призначення йому додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. В іншій частині залишити без зміни.
В судове засідання не з'явився потерпілий ОСОБА_11 , який належним чином був повідомлений про час, дату та місце розгляду вказаного кримінального провадження, клопотань про перенесення розгляду справи на адресу суду від нього не надходило. Учасники кримінального провадження, які з'явилися в судове засідання, не заперечували щодо продовження розгляду справи, а тому апеляційний суд вважає за можливе продовжити судовий розгляд за відсутності потерпілого відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого, його захисника, потерпілого ОСОБА_9 , які, кожен зокрема, підтримали подану обвинуваченим апеляційну скаргу, просили її задовольнити; думку прокурора, яка вважала вирок суду законним та обґрунтованим, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286КК України є правильними та такими, що ґрунтуються на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, і оцінці сукупності доказів з точки зору належності, допустимості та достовірності, ніким з учасників кримінального провадження не оспорюються, а тому наведені обставини апеляційним судом не перевіряються. Судовий розгляд судом першої інстанції проведений на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України.
Згідно ст. 65 КК України суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи ОСОБА_7 основне та додаткове покарання, суд першої інстанції у повній мірі врахував вимоги ст. 65 КК України.
До обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , відповідно до ст. 66 КК України, суд правильно відніс щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Також при призначенні покарання та звільненні обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням, встановлення іспитового строку з покладенням на ОСОБА_7 ряду обов'язків у відповідності до вимог ст.ст. 75, 76 КК України, було враховано, що обвинувачений до кримінальної відповідальності притягується вперше, не судимий, свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, в скоєному щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, добровільно відшкодував завдані збитки лікувальному закладу, потерпілі претензій майнового та морального характеру до обвинуваченого не мають та не наполягали на призначенні суворого покарання. Обвинувачений має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, одружений, на його утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей, офіційно працевлаштований, а також фактичні обставини та характер вчиненого обвинуваченим злочинного діяння, яке вчинене під час виконання службових обов'язків з необережності, відношення останнього до скоєного, зокрема те, що під час судового розгляду не оспорював фактичних обставин справи, інформацію про стан здоров'я обвинуваченого, який не перебуває на обліку у лікарів нарколога і психіатра та за допомогою до них не звертався.
З доводами апелянта про зміну вироку в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік, колегія суддів не погоджується, з таких підстав.
Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Згідно з ч. 1 ст. 55 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
У п.п. 20, 21 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
У кожному випадку призначення покарання за частинами 1, 2 ст. 286 і ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
Судом взято до уваги, що ОСОБА_7 упродовж усього періоду керування транспортним засобом (більше десяти років) до жодного із видів відповідальності (адміністративної, кримінальної) не притягувався, робота водія, яка є основним та єдиним джерелом його доходу, засобом для існування його сім'ї, пов'язана із керуванням транспортними засобами.
Водночас, на противагу встановленим обставинам судом першої інстанції, при призначенні додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом, правильно враховано тяжкі наслідки, що настали, у вигляді загибелі людини. При цьому, позбавлення права керування транспортними засобами не позбавляє обвинуваченого права на працю у ПрАТ «Горохівське АТП 10764» з можливістю отримання доходів або зайняття іншою діяльністю.
Таким чином, на переконання колегії суддів, зазначені вище обставини не можуть служити достатньою підставою для незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки автомобіль це не тільки засіб для пересування, а перш за все джерело підвищеної небезпеки, яке може становити небезпеку не лише для особи, яка керує транспортним засобом, а й для інших учасників дорожнього руху, зокрема пішоходів.
З огляду на характер допущених ОСОБА_7 порушень правил дорожнього руху, обставини дорожньо-транспортної пригоди та її наслідки, що спричинили потерпілому ОСОБА_9 середньої тяжкості тілесне ушкодження та спричинило смерть потерпілоїОСОБА_10 , не дозволяють зробити висновок про наявність достатньої сукупності даних, які б могли гарантувати неможливість повторення подібних правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту або вказували б про недоцільність у цьому випадку застосування такого обмеження стосовно обвинуваченого.
На переконання колегії суддів, основне покарання із застосуванням положень ст.ст. 75, 76 КК України та додаткове покарання на мінімальний термін, передбачений ч. 1 ст. 55 КК України, призначене судом першої інстанції, відповідають принципам законності, справедливості, індивідуалізації та є співмірним вчиненому і необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Отже, переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність вироку суду першої інстанції та вмотивованість його висновків щодо справедливості обраного ОСОБА_7 заходу примусу за ч. 2 ст. 286 КК України, зокрема, щодо призначення обвинуваченому додаткового покарання апелянт не навів, а усі наведені доводи фактично були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.
Підстав для зміни оскаржуваного вироку з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, апеляційний суд не знаходить.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Горохівського районного суду Волинської області від 03 липня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: