04 листопада 2025 року
м. Київ
справа №200/6217/24
адміністративне провадження № К/990/42347/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі №200/6217/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса), Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , Військової частини НОМЕР_4 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Військової академії, Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , яка полягала у ненарахуванні та невиплаті їй індексації-різниці відповідно до абзацу 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, (далі - Порядок № 1078), за періоди з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно та з 01 січня 2024 року по 21 травня 2024 року включно;
- зобов'язати Військову академію нарахувати та виплатити їй індексацію-різницю відповідно до абзацу 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 в сумі 4 463,15 грн щомісячно за період з 01 березня 2018 року по 21 червня 2019 року включно, з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб, з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, (далі - Порядок № 44);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити їй індексацію-різницю відповідно до абзацу 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 в сумі 4 463,15 грн щомісячно за період з 22 червня 2019 року по 27 грудня 2019 року включно, з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити їй індексацію-різницю відповідно до абзацу 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 в сумі 4 463,15 грн щомісячно, за період з 28 грудня 2019 року по 31 грудня 2022 року включно, з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити їй індексацію-різницю відповідно до абзацу 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 в сумі 4 463,15 грн щомісячно за період з 01 січня 2024 року по 21 травня 2024 року включно, на загальну суму 20 876,02 грн, з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової академії, яка полягала у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації-різниці відповідно до абзацу 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, за період з 01 березня 2018 року по 21 липня 2019 включно.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації-різниці відповідно до абзацу 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, за період з 22 липня 2019 року по 26 грудня 2019 року включно.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягала у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації-різниці відповідно до абзацу 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, за періоди з 28 грудня 2019 року по червень 2022 року включно та з листопада 2022 року по 31 грудня 2022 року включно.
Зобов'язано Військову академію нарахувати ОСОБА_1 індексацію-різницю відповідно до абзацу 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, виходячи з її щомісячного розміру - 4 108,77 грн, за період з 01 березня 2018 року по 21 липня 2019 року включно та провести її виплату з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію-різницю відповідно до абзацу 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, виходячи з її щомісячного розміру - 4 108,77 грн, за період з 22 липня 2019 року по 26 грудня 2019 року включно та провести її виплату з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати ОСОБА_1 індексацію-різницю відповідно до абзацу 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, виходячи з її щомісячного розміру - 4 108,77 грн, за періоди з 28 грудня 2019 року по червень 2022 року включно та з листопада 2022 року по 31 грудня 2022 року включно та провести її виплату з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 задоволено частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання нарахувати індексацію-різницю відповідно до абзацу 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, виходячи з її щомісячного розміру - 4108,77 грн, за період з 22 липня 2019 року по 26 грудня 2019 року, з 28 грудня 2019 року по червень 2022 року, з листопада 2022 року по 31 грудня 2022 року та провести її виплату з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання нарахувати індексацію-різницю відповідно до абзацу 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, виходячи з її щомісячного розміру - 4108,77 грн, за період з 22 липня 2019 року по 26 грудня 2019 року, з 28 грудня 2019 року по червень 2022 року, з листопада 2022 року по 31 грудня 2022 року та провести її виплату з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 - відмовлено.
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року залишено без змін.
Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про можливість її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти "а", "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Тому, Судом не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Суд відхиляє твердження скаржника, що справа має виняткове значення для нього, оскільки вони не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Також скаржник вказує на те, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені у оскаржуваному рішенні суду.
Суд відхиляє такі доводи скаржника з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження він не навів та не обґрунтував, при розгляді яких саме справ позивач позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, та яким чином ці обставини впливають на вирішення спору у конкретній іншій справі. Суд зазначає, що лише загальні посилання на такі обставини, за відсутності вмотивованих аргументів, не дають підстав для висновку, що є підстави для відкриття касаційного провадження, з посиланням на підпункт "б" частини п'ятої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки викладені Верховним Судом у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 10 квітня 2024 року у справі №200/564/23, від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, від 18 квітня 2025 року у справі №260/1955/24, від 23 квітня 2025 року у справі №260/131/24, від 25 квітня 2025 року у справі №500/48/24, від 30 квітня 2025 року у справі №580/9085/24.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржниці, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що для вирішення питання чи має позивач право на нарахування та виплату індексації-різниці з березня 2018 року відповідно до абзаців 3,4,5 пункту 5 Порядку № 1078, необхідно встановити розмір грошового забезпечення позивача за попередній місяць (лютий 2018 року), розмір індексації, що мав бути нарахований в цьому місяці, а також суму нарахованого грошового забезпечення без врахування складових разового характеру, за місяць, в якому відбулося підвищення посадових окладів (березень 2018 року).
Як свідчать матеріали справи розмір грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року склав 275,62 грн.
В березні 2018 року грошове забезпечення позивача склало 630,00 грн.
Розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А) становить:
630,00 грн - 275,62 грн = 354,38 грн.
Прожитковий мінімум у березні 2018 року складав 1762,00 грн., а величина приросту індексу споживчих цін - 253,30%.
Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 у такому разі склала: 1762,00 грн. х 253,30% / 100% = 4463,15 грн.
Відтак, розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року в даному разі є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
На підставі абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума належної позивачу індексації-різниці складає: 4463,15 грн. - 354,38 грн = 4 108,77 грн.
Таким чином, в період з 01 березня 2018 року по 21 липня 2019 року позивач мала право на отримання індексації-різниці в щомісячному розмірі 4 108,77 грн.
Суди дійшли висновку, що позивач, відповідно до абзаців 4 та 6 пункту 5 Порядку № 1078, має право на нарахування і виплату індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 4108,77 грн. на місяць за період з 01 березня 2018 року по 21 липня 2019 року включно, а дії відповідача - Військової академії щодо невиплати позивачу в повному розмірі індексації грошового забезпечення за цей період є протиправною.
Щодо нарахування та виплати позивачу індексацію-різницю, виходячи з її щомісячного розміру - 4 108,77 грн, за період з 22 липня 2019 року по 26 грудня 2019 року та з 28 грудня 2019 року по червень 2022 року, з листопада 2022 року по 31 грудня 2022 року суд апеляційної інстанції зазначив наступне.
Відповідно до матеріалів справи позивач була курсантом Військової академії у період з 29 липня 2015 року по 21 червня 2019 року.
Наказом Військової академії від 21 червня 2019 року № 135 позивача з 21 червня 2019 року знято з усіх видів забезпечення, виключено з 21 липня 2019 року зі списків особового складу Військової академії (м. Одеса).
ОСОБА_1 , призначеній на посаду начальника речової служби тилу НОМЕР_5 окремого аеромобільного батальйону НОМЕР_6 окремої аеромобільної бригади (військова частина НОМЕР_1 ), встановлено тарифний розряд та оклад по займаній посаді.
Суд вказав, що до цього у Військовій академії (м. Одеса) позивач була забезпечений посадовим окладом за посадою курсанта, який відрізняється від окладу позивача за посадою у військовій частині НОМЕР_1 .
При цьому з 21 червня 2019 року позивачу обчислювалось грошове забезпечення саме за посадовим окладом на посаді начальника речової служби тилу, про що свідчить довідка військової частини НОМЕР_1 щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Як вже було зазначено вище, у березні 2018 року відбулося підвищення посадових окладів у військовослужбовців відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Водночас, на момент підвищення тарифних ставок в березні 2018 року позивач не проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за посадою начальника речової служби тилу НОМЕР_5 окремого аеромобільного батальйону НОМЕР_6 окремої аеромобільної бригади та не отримувала доходу, а отже в спірних правовідносинах не можливо розрахувати розмір підвищення доходу позивача за такою посадою в березні 2018 року (А) та дослідити перевищення розміру підвищення доходу (А) суми можливої індексації (Б), оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року має обчислюватись виходячи з суми його грошового забезпечення (включно зі всіма складовими грошового забезпечення, які не мають разового характеру), яке в лютому та березні 2018 року йому не нараховувалось і не виплачувалось.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що за Порядком № 1078 індексація-різниця обчислюється за однією і тією самою посадою у зв'язку з підвищенням посадового окладу саме за такою посадою. У випадку увільнення з цієї посади обрахувати індексацію-різницю за новою посадою за формулою (алгоритмом), визначеним Порядком № 1078 не можливо.
Суд дійшов висновку, що застосування положень абзацу 4-6 пункту 5 Порядку № 1078 можливе тільки у разі якщо підвищення тарифних ставок (посадових окладів) відбулось під час проходження служби військовослужбовцем за тією самою посадою, якщо розмір підвищення його доходу дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги можуть бути задоволені лише по 21 липня 2019 року. Після цієї дати відсутні підстави для зобов'язання відповідачів: військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю, обчислену за посадою курсанта, до грошового забезпечення за іншою посадою. Тому позовні вимоги до військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 задоволенню не підлягають.
Також суд зазначив, що не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо нарахування індексації-різниці грошового забезпечення у період з 01 січня 2024 року по 21 травня 2024 року, оскільки, як вказано вище, в березні 2018 року позивач не проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_3 за посадою офіцера відділу планування логістичного забезпечення логістики штабу та не отримувала доходу, а отже в спірних правовідносинах не можливо розрахувати розмір підвищення доходу позивача за такою посадою в березні 2018 року (А) та дослідити перевищення розміру підвищення доходу (А) суми можливої індексації (Б), оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року має обчислюватись виходячи з суми його грошового забезпечення (включно зі всіма складовими грошового забезпечення, які не мають разового характеру), яке в лютому та березні 2018 року йому не нараховувалось і не виплачувалось. Оскільки застосування положень абз. 4-6 п. 5 Порядку № 1078 можливе тільки у разі якщо підвищення тарифних ставок (посадових окладів) відбулось під час проходження служби військовослужбовцем за тією самою посадою, якщо розмір підвищення його доходу дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Суд апеляційної інстанції застосував висновки Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21.
Отже, висновки суду апеляційної інстанції грунтувалися на досліджених у цій справі доказах та встановлених фактичних обставинах.
За доводами касаційної скарги скаржник не наводить конкретних висновків Верховного Суду за аналогічними обставинами, які б суперечили висновкам суду апеляційної інстанції у цій справі.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі №200/6217/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса), Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , Військової частини НОМЕР_4 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді А. Г. Загороднюк
Л. О. Єресько