Справа № 761/33892/25
Провадження № 2/761/9759/2025
04 листопада 2025 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Матвєєва Ю.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Мілоан» про визнання недійсним договору позики, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про визнання недійсним окрему частину правочину, а саме: п.п. 1.5.2, 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3, 3.2.4 та 4.2. договору про споживчий кредит №103399597 від 18.10.2021 укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 18.10.2021 р. між ним та відповідачем було укладено кредитний договір № 103399597, відповідно до умов якого позивачу було надано відповідачем кредит у сумі 10000,00 грн строком на 15 днів. Позивач вказує, що оспорювані пункти договору про споживчий кредит, а саме п.п. 1.5.2, 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3, 3.2.4 та 4.2 підлягають визнанню недійсними, оскільки не відповідають вимогами пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та засадам справедливості, добросовісності, розумності, зокрема як наслідок свідчать про непропорційність великої суми компенсації у разі невиконання позичальником зобов'язань за цим договором, вони є несправедливими, такими, що вводять в оману споживача, а також вчиненні із застосуванням нечесної підприємницької діяльності, а тому позивач вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13.08.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.
27.08.2025 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він не визнає позовні вимоги, крім того зазначив, що вони не є стороною кредитного договору №103399597, а тому не можуть бути відповідачами по даній справі.
01.09.2025 року через систему «Електронний суд» від представника позивача на задоволенні позовних вимогах наполягав.
01.09.2025 року від представника позивача до суду надійшло клопотання в якому просив замінити Відповідача по цивільній справі №761/33892/25 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН».
Ухвалою суду від 05.09.2025 року клопотання представника позивача про заміну неналежного відповідача задоволено.
07.10.2025 року від представника відповідача ТОВ «Мілоан» надійшов відзив на позов, в якому він не визнає позовні вимоги та зазначає, зокрема, що на час укладення договорів вони відповідали вимогам діючого законодавства, а тому підстави для визнання окремих пунктів договорів відсутні.
21.10.2025 року через систему «Електроний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому він заперечує проти доводів відповідача щодо позовних вимог. Наполягає на тому, що договори в оскаржуваній частині не відповідають вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів».
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Як встановлено статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом установлено, що 18.10.2021р. між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладений договір про споживчий кредит № 103399597. Сума (загальний розмір) кредиту становить 10 000,00 грн. Кредит надається строком на 15 днів з 18 жовтня 2021 року (строк кредитування) до 02 листопада 2021 року зі сплатою комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (пункти 1.2, 1.3, 1.4 договору).
Відповідно до пункту 2.1 договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Згідно з пунктом 3.3.2 договору позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за користуванням кредитом, а також інші платежі передбачені цим Договором у порядку, строки та терміни, передбачені пунктами 1.1 - 1.6 та пунктом 2.4 цього договору.
Положеннями пункту 2.3.1.1 договору сторони визначили пролонгацію на пільгових умовах: позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства tengo.ua (далі Сайт Товариства) за посиланням https://tengo.ua/s/documents і є невід'ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Встановлено строк продовження кредитування на 3 дні зі сплатою комісії 3 % від суми поточного залишку кредиту, на 7 днів зі сплатою комісії 5,00 % від суми поточного залишку кредиту, на 15 днів зі сплатою комісії 10 % від суми поточного залишку кредиту.
Згідно з пунктом 6.1 договору, цей кредитний договір укладений в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (пункт 6.5. договору).
Згідно з пунктом 7.1 договору цей договір, що складається із Правил та індивідуальної частини (з додатками № 1 та №2 ) набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у пункті 2.1. цього договору, і діє до повного фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Додатком № 1 до договору є графік платежів за договором про споживчий кредит від 18 жовтня 2021 року.
На підтвердження факту отримання грошових коштів ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 103399597, позивачем надано платіжне доручення №33952386 від 18 жовтня 2021 року про перерахування коштів відповідачу на суму 10 000,00 грн, картка № 516874*25.
Таким чином, судом установлено, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому позивач через особистий кабінет на веб-сайті ТОВ «Мілоан» подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого відповідач надіслав позивачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.
Встановивши, що без здійснення вказаних дій позичальником кредитний договір не був би укладений сторонами, суд дійшов висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі ОСОБА_1 .
Такі висновки суду узгоджуються з висновки, викладеними у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Щодо позовних вимог про визнання недійсними пунктів договору про споживче кредитування.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17 (провадження № 61-684св18), вказано, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі)».
Позивач просив визнати недійсними пункти договорів, оскільки встановлена в договорі процентна ставка перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, є явно завищеною, не відповідають вимогам пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і засадам справедливості, добросовісності, розумності, що як наслідок свідчить про непропорційність великої суми компенсації у разі невиконання зобов'язань за договором. Крім того, права та обов'язки сторін, визначені у договорі, порядок внесення змін, доповнень до договору, його розірвання вводять споживача в оману, вчинені із застосуванням нечесної підприємницької діяльності.
ОСОБА_1 не заперечував факт укладення оспорюваного договору та отримання кредитних коштів.
Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється здійснення нечесної підприємницької практики, яка включає в себе, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договорів про сплату процентів за користування кредитом є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов'язків сторін договору, оскільки вказані розміри процентної ставки, автопролонгація строку кредитування погоджено за домовленістю сторін.
Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України у кредитному договорі може бути передбачено сплату процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Такі проценти може бути стягнуто кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.
У пункті 4.2 оспорюваного договору сторони передбачили розмір процентів, нарахування яких можливе після закінчення строку дії договору та визначили їх розмір, що не суперечить положенням статтям 625, 1054 ЦК України, Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів».
Позивач вважає, що вказаний пункт договору передбачає непропорційний розмір компенсації при невиконання зобов'язань - понад 50% вартості продукту. Однак, дана обставина не відповідає дійсності. Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов'язань (пост. ВП ВС від 19.06.2019 №703/2718/16, від 19.06.2019 №646/14523/15).
Оскільки сторони під час укладення оспорюваного договору погодили всі істотні умови, у тому числі щодо процентної ставки, автопролонгація строку кредитування та зміна умов кредитування в односторонньому порядку, які чітко і ясно викладені; позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що під час укладення договору з ТОВ «Мілоан» його введено в оману і не надано інформації про умови договору в повному обсязі.
Отже, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання недійсними пунктів 1.5.2, 2.2.2, 2.2.3, 4.2 (щодо процентної ставки, строку кредитування), 3.2.4 (щодо прав та обов'язків сторін, строку і порядку внесення змін) договору, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан», слід відмовити за недоведеністю.
Окрім того, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частина перша статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит (частина друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п'ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
У постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23 (провадження № 61-17096св23) вказано, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У договорі про споживчий кредит № 103399597, укладений 18 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан», містяться умови про комісію за надання кредиту та за управління та обслуговування кредиту, а саме:
пункт 1.5 «загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 2975,00 грн в грошовому виразі та 56430,00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 12975,00 грн.. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п. 1.4 договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов'язань»;
пункт 1.5.1 «комісія за надання кредиту: 1100,00 грн, яка нараховується за ставкою 11,00 відсотків від суми кредиту одноразово»;
пункт 2.2.1 «позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п. 1.5.1-1.5.2 договору, в термін (дату), вказаний в п. 1.4. У випадку, якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п.1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п. 1.5.2 або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною в п. 1.6 договору, в сумі та на умовах визначених п. 2.3 договору»;
пункт 2.3.1.1 «пролонгація на пільгових умовах:
позичальник має право неодноразово продовжувти строк кредитування за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua за посиланням https://tengo.ua/s/documems і є невід'ємною частиною нього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т. ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі періоди продовження строку кредитування: на 3 дні, максимальний розмір комісії 3 відсотки від поточного залишку кредиту; на 7 днів, максимальний розмір комісії 5 відсотків від поточного залишку кредиту; на 15 днів, максимальний розмір комісії 10 відсотків від поточного залишку кредиту.
пункт 2.4.1 «позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого п. 1.4 договору, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування»;
пункт 2.4.3 «з метою забезпечення належного та своєчасного виконання зобов'язань позичальника по погашенню кредиту, комісії, процентів та пені позичальник відповідно до вимог ст. 26 Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», доручає товариству здійснювати договірне списання грошових коштів з будь-яких рахунків позичальника, відкритих ним у банках, у розмірі, що становить суму кредиту, комісії за надання кредиту, процентів, штрафних санкцій та інших грошових зобов'язань позичальника перед кредитодавцем, за умови настання строків виконання позичальником будь-яких грошових зобов'язань, передбачених цим договором, а також ініціювати переказ та здійснювати договірне списання коштів за правилами відповідної платіжної системи, якщо списання здійснюється у платіжній системі»;
Аналіз змісту оспорюваного договору свідчить, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредитів, що надаються позивачу та за які кредитором установлена щомісячна комісія, а тому відповідач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх кредитором зі споживачем при укладенні оспорюваного договору про споживчий кредит. Отже, положення договору про споживчий кредит щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати комісії за надання кредиту, є нікчемними відповідно до частини першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину (див. постанову Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 582/202/22 (провадження № 61-15120св23)).
З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання недійсними положення п.2.2.1 договору про споживчий кредит від 18 жовтня 2021 року № 10339957, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан», (щодо встановлення комісії) не підлягають задоволенню саме у зв'язку із обранням позивачем неналежного способу захисту порушеного права.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Мілоан» про визнання недійсним договору позики - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
Суддя Ю.О. Матвєєва
04 листопада 2025 року