21 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/15255/25 пров. № А/857/38960/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Носа С.П.;
суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.;
за участю секретаря судового засідання - Головка О.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року про залишення позову без розгляду у справі № 380/15255/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування наказу,-
суддя(і) у І інстанції Чаплик І.Д.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення не зазначено,
25 липня 2025 року представник позивача ОСОБА_2 через «Електронний суд» звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ), у якому просив скасувати пункти п. 1 Наказу в.о. начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_3 про притягнення начальника третьої мінометної прикордонної застави четвертого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки полковника ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Ухвалою від 04.08.2025 позовну заяву залишено без руху з підстав пропуску позивачем строку на звернення до суду та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
15.08.2024 представник позивача Козак В.В. подав заяву про поновлення строку на звернення до суду, яка була обґрунтована тим, що із січня 2025 року ОСОБА_1 перебував у зоні бойових дій та безпосередньо виконував завдання із захисту держави України, тому встановлений законом місячний строк пропустив з поважних причин, у зв'язку з безпосередньою участю позивача у бойових діях для захисту України.
Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 15.08.2025 відкрив провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішив розглянути таку справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами. При цьому суд зазначив, що заява про поновлення строків звернення до суду буде розглядатись з урахуванням позиції відповідача у вказаній справі.
29.08.2025 НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) подав відзив на позовну заяву позивача, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. У відзиві відповідач також зазначає, що позивач пропустив строк на звернення до суду, оскільки відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Строк на реалізацію права щодо оскарження наказу №1451-АГ починається з 26.04.2025, оскільки наказ був виданий 25.04.2025, тобто з наступного дня. Позивач обґрунтовує своє клопотання про поновлення строку на звернення до суду тим, що позивач перебував в районі ведення бойових дій, та не завжди мав можливість поспілкуватись зі своїм представником. Однак, відповідач звертає увагу на те, що позивач у період з травня 2025 року неодноразово звертався до Львівського окружного адміністративного суду із позовами про оскарження дій та наказів відповідача, а тому останній вважає, що позивач не мав перешкод для звернення до суду у встановлений законом строк.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу та відмовлено у задоволенні клопотання про його поновлення. Позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу залишено без розгляду у зв'язку з тим, що позовна заява підписана особою, повноваження якої не є належним чином підтвердженими (позовна заява подана від імені позивача адвокатом Козаком Володимиром Івановичем. Водночас, як вбачається із тексту позовної заяви, така подана від імені ОСОБА_4 , на чиє ім'я також виписано ордер на надання правової допомоги серії ВС №1387131) та порушено позивачем строк звернення до суду спричинений виключно пасивною поведінкою ОСОБА_1 .
Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційні скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Таким чином, військова служба як державна служба особливого характеру є публічною службою, а для спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець встановив місячний строк звернення до адміністративного суду.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.05.2021 в справі №380/2355/20.
З матеріалів справи вбачається, що позивач оскаржує наказ в.о. командира НОМЕР_1 прикордонного загону від 25.04.2025 №1451-АГ в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Частина 5 статті 122 КАС України, передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Оскільки спірні правовідносини виникли з питань проходження позивачем військової служби, а тому строк звернення до адміністративного суду з даним позовом становить один місяць, який слід обчислювати з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав та інтересів.
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з даним позовом 25 липня 2025 року через підсистему «Електронний суд» системи ЄСІТС.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №160/18326/21.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 2 грудня 2021 року у справі № 640/20314/20 досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22.
Позивач обґрунтовує поважність пропуску строку на звернення до суду тим, що із січня 2025 року перебував у зоні бойових дій та безпосередньо виконував завдання із захисту держави України, тому вважає, що встановлений законом місячний строк пропущено з поважних причин, у зв'язку з безпосередньою участю позивача у бойових діях для захисту України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач у період із січня 2025 року звертався до суду із позовами до НОМЕР_1 прикордонного загону, зокрема, в період завершення місячного строку на подання даного позову. Так, 02.06.2025 позивач звернувся до суду із позовом про оскарження пункту 8 наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 30.04.2025 № 494-ОС «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та зменшення преміювання» (справа №380/11046/25); 10.06.2025 позивач звернувся до суду із позовом про оскарження наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону №1660-АГ від 08.05.2025 «Про результати службового розслідування» (справа №380/11595/25); 24.06.2025 позивач звернувся до суду із позовом про оскарження пунктів 2, 3, 4, 5, 6, 15, 19 наказу начальника 11 прикордонного від 24.05.2025 № 1993-АГ «Про результати службового розслідування» (справа №380/12860/25); 26.06.2025 позивач звернувся до суду із позовом про оскарження дій відповідача, які полягають у відмові здійснити перерахунок та виплату полковнику ОСОБА_1 за період з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 усього грошового забезпечення, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших), що виплачувались в цей період, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44. Усі вказані позови подавались представником позивача за допомогою підсистеми «Електронний суд» із долученням доказів на підтвердження доводів, що зумовлює в суду наявність обґрунтованих сумнівів щодо неможливості позивача звернутись до суду у встановлений законом строк. При цьому, лише перебування позивача у зоні бойових дій, на переконання суду, не може свідчити про поважність пропуску строку на звернення до суду, оскільки ні до позовної заяви, ні до заяви про поновлення строку на звернення до суду не долучено доказів того, що позивач виконував бойові завдання у зоні бойових дій та про те, що особисто не перебуває у зоні постійної дислокації, а знаходився у зоні бойових дій.
Суд апеляційної інстанції взявши до уваги наведені вище обставини, приходить до висновку, що вказані підстави та подані на їх підтвердження докази не є такими, що відповідають вищезазначеним критеріям поважності, реальності, непереборності і такими, що об'єктивно були нездоланними на час плину строків звернення до суду.
Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким він користується, виходячи із поважності причин пропуску строку. У цьому випадку обставин, які б об'єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на подання позовної заяви протягом законодавчо встановленого строку, не вбачається, а підстави, наведені у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, не є поважними та об'єктивно непереборними і не пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, оскільки залежали від самого позивача та його представника.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі Перетяка та Шереметьєв проти України).
У справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Круз проти Польщі" виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Колегія суддів проаналізувавши матеріали справи погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем був пропущений строк звернення до адміністративного суду для захисту свого права, а клопотання про його поновлення не містить посилань на конкретні обставини, які б могли слугувати причиною його поновлення.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З наведеного випливає, що порушення позивачем строку звернення до суду спричинено виключно пасивною поведінкою позивача, яка не є поважною причиною для поновлення такого строку.
Крім того, слід зазначити, що позовна заява подана від імені позивача адвокатом Козаком Володимиром Івановичем. Водночас, така подана від імені ОСОБА_4 , на чиє ім'я також виписано ордер на надання правової допомоги серії ВС №1387131.
З долучених до справи документів, зокрема, оспорюваного наказу від 25.04.2025 №1451-АГ вбачається, що позивача звати ОСОБА_1 .
З наведеного випливає суперечність та неузгодженість доказів на підтвердження адвокатом Козаком Володимиром Івановичем повноважень на підпис позовної заяви від імені позивача по справі, оскільки наведені докази не дозволяють встановити належним чином факт укладення договору про надання правової допомоги з позивачем, ОСОБА_1 та складенням адвокатського ордера саме на вказану особу.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що звернення до суду передбачає, зокрема, надання суду належних доказів дійсної волі учасника справи, на уповноваження певної особи на представництво. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути надані в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень, делегованих представнику.
Представник повинен демонструвати повагу до суду, доводячи наявність як повноважень на представництво, так і можливість ідентифікації особи представника судом.
Аналогічний висновок міститься в ухвалі Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 826/4872/16.
частиною першою статті 55 КАС України передбачено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев'ятою статті 266 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 57 КАС України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Відповідно до частини четвертої статті 59 КАС України, повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів:
1) довіреністю;
2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Відповідно до п.4 «Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів», затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 №36, зі змінами і доповненнями (далі Положення - №36), яке застосовується до ордерів, виготовлених у паперовій формі, ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням та повинен містити обов'язкові реквізити, передбачені цим Положенням.
Відповідно до пункту 12.4 Положення №36 ордер повинен містити назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо).
Згідно з п.14 Положення №36 ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта. Про обмеження правомочності адвоката, встановлені угодою про надання правової допомоги останній, або керівник адвокатського об'єднання (бюро) зобов'язані вказати на звороті ордера.
Слід зазначити, що представництво в суді - це процесуальна діяльність представника, яка здійснюється в межах наявних у нього повноважень від імені та в інтересах сторін та інших експонованих осіб.
Колегія суддів проаналізувавши позовну заяву та долучений до неї ордер, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна заява підписана особою, повноваження якої не є належним чином підтвердженими, що в розумінні пункту 2 частини першої статті 240 КАС України є самостійною підставою для залишення позову без розгляду.
Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують судове рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 229 ч. 4, 243, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року про залишення позову без розгляду у справі № 380/15255/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 03 листопада 2025 року у зв'язку з перебуванням судді Кухтея Р.В. у відпустці відповідно до наказу №786/к/тм від 29.10.2025.