04 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 442/7274/25 пров. № А/857/40080/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
Носа С. П.
за участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю.
перекладача Месропян А.У.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 вересня 2025 року у справі № 442/7274/25 за адміністративним позовом Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України до ОСОБА_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними,
місце ухвалення судового рішення м. Дрогобич
Розгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях термінових справ
суддя у І інстанціїКурус Р.І.
дата складання повного тексту рішення24 вересня 2025 року
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби звернулось до суду з позовом до громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
В обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 23.09.2025 року о 11 год. 35 хв. згідно протоколу №МЛВ 000114 про адміністративне затримання за ч. 2 ст. 203 КУпАП працівниками Дрогобицького відділу Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби було затримано громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для забезпечення своєчасного розгляду справи про адміністративне правопорушення.
В ході перевірки та опитування іноземця, встановлено, що громадянин Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув на територію України 17.03.2021 року та до цього часу її межі не залишав, чим перевищив встановлений строк перебування на території нашої держави. Інформація про перетин державного кордону в ЦП ДСК «Аркан» відсутня. Під час перебування на території України скоїв злочин за ч. 2 ст. 186 КК України, за що був засуджений і відбував покарання в ДУ Дрогобицька ВК №40. Діючий паспортний документ у громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутній, що не дає змоги самостійно залишити територію України. Подальше перебування відповідача на території України містить загрози національній безпеці держави, охороні громадського порядку, а також захисту прав і законних інтересів громадян України. Відповідач перебуваючи на території України з 17.03.2021 року не має постійного місця проживання та місця праці, не має стабільного джерела доходів для свого існування. Відтак, існує ризик втечі відповідача та уникнення ним подальшого примусового видворення за межі території України.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 вересня 2025 року у справі № 442/7274/25 затримано громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 , 18.12.1990, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційної скарги вказує, що паспорт громадянина Вірменії був вилучений у відповідача при його затриманні і на даний час, незважаючи на всі вжиті заходи, такий не відшуканий. Крім цього, відповідач неодноразово звертався із заявою про надання йому статусу біженця, однак така розглянута не була, з приводу чого ними подано адміністративний позов. Зазначає, що відповідач є ідентифікованим по копії паспорта та довідці по звільненні, ризики втечі не доведені, а перебування відповідача на території Україні не становить загрози національній безпеці, громадському порядку, постанова про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП відсутня, що виключає утримання позивача в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені у відповідності до вимог ст. 268 КАС України, а зокрема відповідач повідомлений через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Про дату, час та місце розгляду справи позивач повідомлений, шляхом надіслання та вручення повістки до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.
В судовому засіданні представник відповідача Богуш І.М. та відповідач ОСОБА_1 надали пояснення та підтримали доводи апеляційної скарги. Представник позивача Стебко І.Ю. в судовому засіданні надала пояснення та заперечила проти доводів апеляційної скарги.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач був притягнутий до кримінальної відповідальності на території України та ураховуючи обставини з приводу відсутності у відповідача діючого паспортного документа, який дає право на виїзд з України та існуванням ризику втечі іноземця, який тривалий період перебуває нелегально на території України та ризиком уникнення ним подальшого примусового видворення, суд дійшов висновку про наявність підстав для затримання громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 , 18.12.1990, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 23.09.2025 року о 11 год. 35 хв. згідно протоколу №МЛВ 000114 працівниками Дрогобицького відділу Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби був виявлений та затриманий громадянин Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування іноземців на території України, а саме ухилявся від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, у зв'язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, для встановлення особи порушника та забезпечення своєчасного розгляду справи.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення №МЛВ 000114 від 23.09.2025 встановлено проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так, під час перебування на території України скоїв злочин за ч. 2 ст. 186 КК України, за що був засуджений і відбував покарання в ДУ Дрогобицька ВК №40. Діючий паспортний документ у громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутній, що не дає змоги самостійно залишити територію України. Подальше перебування відповідача на території України містить загрози національній безпеці держави, охороні громадського порядку, а також захисту прав і законних інтересів громадян України. Відповідач, перебуваючи на території України з 17.03.2021, не має постійного місця проживання та місця праці, не має стабільного джерела доходів для свого існування. Відтак, існує ризик втечі відповідача та уникнення ним подальшого примусового видворення за межі території України.
З довідки про звільнення серія ЛЬВ 24027 вбачається, що громадянин Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбував покарання в ДУ «Дрогобицька виправна колонія (№40)» на підставі вироку Галицького районного суду м. Львова від 22.12.2021 за ч. 2 ст. 186 КК України та вироку Галицького районного суду м. Львова від 28.07.2022 за ч. 1 ст. 186, ч. 4 ст. 70 КК Україниу виді 4 років позбавлення волі. Термін відбування покарання з 23.09.2021 по 23.09.2025, звідки звільнений по закінченню терміну відбування покарання.
23.09.2025 співробітником УСБУ у Львівській області ОСОБА_2 , прийнято рішення, яке погоджене заступником начальника Управління СБУ у Львівській області В.Рішко, про видворення громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 , 18.12.1990, згідно з ч. 1 ст. 30 Закону № 3773- I.
Підставою для прийняття зазначеного рішення слугувало те, що громадянин Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув на територію України 17.03.2021 та до цього часу її межі не залишав, чим перевищив встановлений строк перебування на території нашої держави. Інформація про перетин державного кордону в ЦІ ДСК «Аркан» відсутня. Під час перебування на території України вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 186 КК України, за що був засуджений. Діючий паспортний документ у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутній, що не дає йому змоги залишити територію України. Подальше перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України містить загрози національній безпеці держави, охороні громадського порядку, а також захисту прав і законних інтересів громадян України.
Таким чином, на момент затримання громадянин Республіки Молдови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває в Україні у статусі нелегального мігранта.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закону №3773-VI; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, а також встановлює порядок в'їзду в Україну та виїзду з України таких осіб.
За визначеннями, що містять у пунктах 6-8, 17, 22, 27 частини першої статті 1 Закону №3773-VI іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;
іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;
іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;
посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні;
реадмісія - передача з території України або приймання на територію України іноземців та осіб без громадянства на підставах та в порядку, встановлених міжнародними договорами України;
пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, - державна установа, призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством України; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства;
Засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства визначено в статті 3 Закону №3773-VI, відповідно до якої іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили кримінальні, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону (частина перша статті 23 Закону №3773-VI).
Відповідно до абзацу 1 частини восьмої статті 26 Закону №3773-VI примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).
Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Згідно з частиною п'ятою статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Частиною третьою статті 29 Закону №3773-VI визначено, що іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію або якщо такий договір не має механізму реалізації чи не виконується.
Питання примусового видворення встановлені статтею 30 Закону №3773-VI, відповідно до абзацу 1 частини першої якої центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Частиною четвертою статті 30 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Згідно з частиною восьмою статті 30 Закону № 3773-VI положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Пунктом 1 Типового положення визначено, що пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - пункт тимчасового перебування), є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.
Згідно з пунктом 5 Типового положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України або передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію. Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, цей строк може бути продовжений, але не більш як до вісімнадцяти місяців. Про продовження строку тримання не пізніше ніж за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.
Порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів (далі - органи ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі - СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземці), їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання визначає Інструкція № 353/271/150.
Пунктом 4 Розділу І Інструкції № 353/271/150 передбачено, що іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу IIІ Інструкції № 353/271/150 у разі виявлення підстав, передбачених частиною першої статті 30 Закону № 3773-VI, органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду. За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАС України.
Вимоги щодо взяття на поруки та внесення застави не можуть бути заявлені стосовно іноземців, до яких раніше застосовувалися такі заходи, а також стосовно яких є достатні дані про їх причетність до готування та (або) вчинення терористичної діяльності. У разі якщо особа, стосовно якої подається позов, є батьком, матір'ю, супроводжуючою особою або опікуном для неповнолітніх осіб, які слідували спільно з нею, відомості про таких дітей зазначаються у позовній заяві.
Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства встановленні статтею 289 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої цієї норми за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.
Строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців (частина одинадцята статті 289 КАС України).
Частиною тринадцятою статті 289 КАС України передбачено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Відповідно до частин чотирнадцятої, п'ятнадцятої статті 289 КАС України розгляд питань, визначених цією статтею, здійснюється судом за обов'язкової участі сторін, у тому числі може проводитися у режимі відеоконференції та з трансляцією з іншого приміщення, розташованого поза межами приміщення суду, в порядку, визначеному цим Кодексом. Адміністративні справи, передбачені цією статтею, розглядаються судом у день подання відповідної позовної заяви.
Надаючи оцінку застосуванню частини першої статті 30 Закону №3773-VI, Верховний Суд у постановах від 24.05.2023 у справі №296/8455/22, від 25.04.2024 у справі №461/2622/23 підтримав раніше висловлену касаційним судом правову позицію про те, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду та ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Водночас суд зазначає, що захід у вигляді затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України не застосовується автоматично, а реалізується шляхом подання позову та за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 289 КАС України, а саме:
1) обґрунтованих підстав уважати, що іноземець (стосовно якого прийнято рішення про примусове видворення) ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
2) або якщо існує ризик його (її) втечі;
3) у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.
Повертаючись до матеріалів справи, підставами для звернення позивача до суду із цим позовом з вимогами про затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні відповідача були:
- відсутність у відповідача паспортного документу, що дає право на виїзд з України;
- наявність рішення Управлінням СБУ у Львівській області від 23.09.2025 про примусове видворення відповідача згідно з частиною 1 статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства";
- існування ризику втечі відповідача з метою уникнення подальшого примусового видворення за межі території України, позаяк не має постійного місця проживання та місця праці, не має стабільного джерела доходів для свого існування;
- перебування відповідача на території України містить загрозу національній безпеці держави, охороні громадського порядку, а також захисту прав і законних інтересів громадян України, позаяк відповідач перебуваючи на території України вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 186 КК України, за що був засуджений.
В ході розгляду апеляційної скарги, з представлених суду документів та пояснень учасників справи, встановлено, що 23.09.2025 Управлінням СБУ у Львівській області в порядку частини 1 статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" прийнято рішення про примусове видворення відповідача з України. Відомостей оскарження такого рішення в порядку статті 288 КАСУ та/або скасування такого рішення суду - не представлено. При цьому, відповідач не має документу, що дає право на виїзд з України, немає постійного місця проживання, не має місця праці та стабільного джерела доходів для свого існування відповідач, що вказує на існування ризику втечі відповідача з метою уникнення подальшого примусового видворення за межі території України. Також з урахуванням того, що відповідач перебуваючи на території України вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 186 КК України, за що був засуджений, то вказане в свою чергу може свідчити про схильність відповідача до порушення прав і законних інтересів громадян України. Крім того відповідач в ході апеляційного розгляду справи проявив різку емоційність, наслідком чого було залишення ним перебування на відеоконференцзв'язку зі слухання його апеляційної скарги, що у свою чергу вказує на нестабільний емоційний стан та характер відповідача. Як наслідок суд відхиляє доводи відповідача та його представника з приводу застосування до спірних правовідносин заходів застави з визначенням місця проживання відповідача за орендованою адресою.
Наведена сукупність обставин, з урахуванням вищенаведених положень частини 1 статті 289 КАСУ, вказує на наявність правових підстав для застосування до відповідача передбаченого вказаною нормою процесуального права заходу у виді затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Вищевказані доводи відповідача та його представника, якими вони обґрунтовували свої доводи апеляційної скарги у цій справі не вказують про відсутність підстав для задоволення позову у поточній справі, оскільки не спростовують фактів того, що наразі Управлінням СБУ у Львівській області прийнято рішення про примусове видворення Відповідача з України і таке рішення не скасовано у встановленому законом порядку, а також того, що Відповідач не має будь-якого оригіналу документу, що дає право на виїзд з України, тобто визначеної частиною 1 статті 289 КАСУ сукупності обставин, що передбачають застосування відповідних заходів.
Крім того, колегія суддів відхиляє доводи скаржника з приводу процесуальних порушень допущених судом першої інстанції як підставу для скасування оскаржуваного судового рішення, позаяк як встановлено судом апеляційної інстанції відповідач в достатній мірі володіє мовою, якою здійснюється судочинство, про що неодноразово повідомляв суд, а як наслідок допущені процесуальні порушення не призвели до ухвалення невірного судового рішення.
Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 вересня 2025 року у справі № 442/7274/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос
Повний текст постанови складено 04 листопада 2025 року