04 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 140/6835/25 пров. № А/857/38905/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Ксензюк А.Я.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
20 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просив: визнати протиправними дії щодо здійснення індексації (перерахунку) пенсії з 01.01.2025 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 з обмеженням її максимального розміру та нарахування в сумі 27 598,37 грн; зобов'язати здійснити з 01.01.2025 перерахунок та виплату пенсії у розмірі 33 756,58 грн (станом до 01.01.2025) без обмеження її максимальним розміром та без застосування коефіцієнта, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1, відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду від 27.05.2016 у розмірі 90% від суми щомісячної заробітної плати.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області з 10.07.2002 як одержувач пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Вказує, що на виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.05.2016 №161/5412/16-а проведено перерахунок пенсії, виходячи з розрахунку 90% суми місячної заробітної плати, зазначеної в довідці прокуратури Волинської області №18-125 від 03.02.2016 без обмеження її граничного розміру десятьма прожитковими мінімумами встановленими для осіб, які втратили працездатність. Однак, при проведенні перерахунку пенсії на виконання умов Постанови №1 від 03.01.2025 «Про визнання порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» у зв'язку із застосуванням коефіцієнтів ГУ ПФУ у Волинській області обмежено максимальний розмір пенсії сумою 27 598,37 грн. У зв'язку з наведеним, 25.02.2025 він звернувся до відповідача із листом про поновлення виплати пенсії у розмірі до проведення перерахунку з 01.01.2025, однак ГУ ПФУ у Волинській області листом від 20.03.2025 було відмовлено у зв'язку з відсутністю правових підстав. Вважає дії відповідача протиправними, такими, що порушують його право на належний розмір пенсійного забезпечення.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо здійснення ОСОБА_1 індексації пенсії з 01.01.2025 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» з обмеженням її максимального розміру та нарахування в сумі 27 598,37 грн. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 01.01.2025 перерахунок та виплату пенсії у розмірі 33 756,58 грн. без обмеження її максимальним розміром та без застосування коефіцієнта, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.05.2016 у справі №161/5412/16-а у розмірі 90% від суми щомісячної заробітної плати.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом. Враховуючи численні позиції Конституційного Суду України, суд першої інстанції вважав, що обмеження пенсії позивача шляхом застосування положень постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 є протиправним, відповідно право позивача на перерахунок пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань. В даному випадку, право позивача на перерахунок пенсії та її виплату без обмеження її граничного розміру десятьма прожитковими мінімумами встановленими для осіб, які втратили працездатність (тобто у розмірі 33 756,58 грн. на момент виникнення спірних правовідносин) було встановлено рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.05.2016 №161/5412/16-а. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до висновку про зобов'язання відповідача здійснити з 01.01.2025 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 33 756,58 грн. без обмеження її максимальним розміром та без застосування коефіцієнта, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.05.2016 у розмірі 90% від суми щомісячної заробітної плати.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що до 31.12.2024 пенсія позивачу виплачувалася в розмірі 33 756,58 грн. з урахуванням рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.05.2016 у справі №161/5412/16-а з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати, зазначеної у довідці Волинської обласної прокуратури від 03.02.2016 №18-70 у т.ч.: 23 610,00 грн. - максимальний розмір пенсії відповідно до статті 86 Закону України №1697-VII (10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність - 2 361,00 грн.). Однак, з 01.01.2025 позивачу здійснено перерахунок пенсії згідно положень постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025 №1. Вказує, що розмір пенсії позивача до 01.01.2025 становив 33 756,58 грн., та з урахуванням статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» перевищував максимальний розмір пенсії (23 610,00 грн.) на 10 146,58 грн. Таким чином, для визначення розміру пенсії відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» застосовано коефіцієнти пониження до відповідної суми перевищення - 0,5; 0,4, 0,3 та в результаті перерахунку розмір пенсії позивача, який підлягає виплаті з 01.01.2025 становить 27 598,37 грн (23 610,00 грн + 3 988,37 грн). У зв'язку з вищевикладеним, вважає, що ГУ ПФУ у Волинській області під час проведення перерахунку пенсії діяло на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та з 10.07.2002 отримує пенсію за вислугу років відповідно до норм Закону України «Про прокуратуру», що підтверджується протоколом призначення пенсії №90148 від 19.07.2002.
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.05.2016 у справі №161/5412/16-а позов ОСОБА_1 до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задоволено, зокрема: визнано протиправними дії Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо відмови у перерахунку ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі довідки прокуратури Волинської області № 18-125 вих. від 03.02.2016 відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90 % від суми місячної заробітної плати та зобов'язано Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести з 01.01.2016 перерахунок та виплату пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 90 % від суми його місячної заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Волинської області № 18-125 вих. від 03.02.2016 без обмеження пенсії максимальним розміром (а.с.12-14). Вказане рішення набрало законної сили 22.08.2016.
У зв'язку з проведенням перерахунку пенсії позивача з 01.01.2025 на виконання постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 та зменшенням розміру пенсії на відповідні понижуючі коефіцієнти, позивач 25.02.2025 звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії у розмірі до 01.01.2025.
Листом від 20.03.2025 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило ОСОБА_1 про те, що після перерахунку розміру пенсії на виконання Постанови №1 від 03.01.2025 із застосуванням понижуючих коефіцієнтів, розмір пенсійної виплати з 33 756,58 грн. (розмір пенсії до 01.01.2025) зменшився на суму 10 146,58 грн. (сума, що перевищує максимальний розмір пенсійної виплати) і становить 27 598,37 грн. у зв'язку з урахуванням максимального розміру пенсії відповідно до статті 7 Закону №4059 та понижуючих коефіцієнтів 0,5, 0,4, 0,3.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури та набув право на пенсійне забезпечення у липні 2002 року на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції, чинній на час набуття такого права).
14.10.2014 прийнято новий Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII, який набрав чинності з 15.07.2015. Таким чином, з 15.07.2015 втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.
Питання пенсійного забезпечення почали регулюватись статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо, (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення №5-рп/2002).
22 травня 2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005, згідно з яким «...конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Визнання законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянин Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Виходячи з викладеного у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
Колегія суддів зауважує, що оскільки пенсія позивачу була призначена ще в липні 2002 року за нормами Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991, якими не було встановлено жодного обмеження щодо її граничного розміру, тому відповідно до цього, поширення на позивача відповідних норм Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014, в частині обмеження граничного розміру пенсії буде прямо суперечити статті 22 Конституції України, яка прямо забороняє звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, в тому числі і гарантованого статтею 46 Конституції України права на соціальний захист, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Застосовуючи наведені рішення Конституційного Суду України на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської областві від 27.05.2016 у справі №161/5412/16-а, ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії за нормами Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90% від суми місячної заробітної плати без обмеження її максимальним розміром.
В той же час, статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Окрім того, стаття 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» наділяє Кабінет Міністрів України правом визначати розміри і порядок застосування до суми перевищення коефіцієнтів.
Відповідно до статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», яка застосовується з 01.01.2025.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Із матеріалів справи слідує, що з 01.01.2025 розмір пенсії позивача визначений саме з урахуванням коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 (становить 27 598,37 грн).
Так, вказана постанова дійсно містить посилання на Закон України «Про прокуратуру» про те, що пенсії розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.
Однак, суд апеляційної інстанції наголошує, що питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури врегулювано насамперед Законом України «Про прокуратуру».
Частиною двадцятою статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII визначено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIIІ внесені зміни до частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014, зокрема частину 20 було викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2019 було визнано неконституційним положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України та встановлено, що частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції.
Таким чином, з 13 грудня 2019 року частина 20 статті 86 Закону, відповідно до якої Кабінет Міністрів України мав встановити певний порядок перерахунку пенсії, не діє, а діє її первинна редакція, яка автоматично надає пенсіонерам право на перерахунок пенсії.
У вказаному Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що в Основному Законі України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6).
Згідно з приписами Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України; до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, прийняття законів (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85).
Відповідно до частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; судоустрій, судочинство, статус суддів; організація і діяльність прокуратури (пункти 6, 14).
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади; до його повноважень належить, зокрема, вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення проведення фінансової політики та політики у сфері соціального захисту; розроблення і здійснення загальнодержавних програм економічного, соціального розвитку України (частина перша статті 113, пункти 2, 3, 4 статті 116 Конституції України).
Конституційний Суд України зазначав, що метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є, зокрема, розмежування повноважень між різними органами державної влади, що означає самостійне виконання кожним із них своїх функцій та здійснення повноважень відповідно до Конституції та законів України (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2016 року №5-рп/2016).
Працівник прокуратури, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, набуває право на отримання пенсії. Пенсійне забезпечення таких працівників здійснюється відповідно до статті 86 Закону.
Частина двадцята статті 86 Закону в первинній редакції передбачала низку підстав для перерахунку призначених пенсій. Проте, згідно з чинною редакцією оспорюваного положення Закону, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури вже не врегульовуються Законом, а повноваження щодо їх визначення делеговано Кабінету Міністрів України. З огляду на це Конституційний Суд України, перевіряючи на відповідність Конституції України положення частини двадцятої статті 86 Закону, вийшов із такого.
У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, ухваленій на її 724-му засіданні 6 жовтня 2000 року, №Rес (2000)19 зазначено, що «у країнах, у яких прокуратура є незалежною від уряду, держава має вжити ефективних заходів для того, щоб гарантувати закріплення в законі суті й обсягу незалежності прокуратури» (пункт 14).
Конституційний Суд України у Рішенні від 3 жовтня 2001 року №12-рп/2001 зазначив, що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування та діяльності суддів, а також, зокрема, органів прокуратури, робота яких тісно пов'язана з діяльністю судів, є однією з конституційних гарантій реалізації прав і свобод громадян, їх судового захисту (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Відповідно до частини другої статті 92 Закону України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України вважав за доцільне конкретизувати свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 3 жовтня 2001 року №12-рп/2001, вказавши, що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування потребує також сталого фінансування органів прокуратури, зокрема, належного соціального захисту їх працівників та осіб, які вийшли на пенсію. Потреба у належному соціальному захисті працівників органів прокуратури випливає з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними функцій держави, є гарантією незалежності їх діяльності у ефективному судовому захисті прав громадян.
Враховуючи міжнародні стандарти діяльності органів прокуратури та юридичні позиції Конституційного Суду України, метою нормативного регулювання, зокрема питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури з метою додержання принципу поділу влади та закріплення виключно на рівні закону питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
До повноважень Кабінету Міністрів України законодавець відніс право визначати умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури без закріплення на законодавчому рівні відповідних критеріїв, чим поставив у залежність фінансування пенсійного забезпечення прокурорів від виконавчої влади. Таке нормативне регулювання призводить до втручання виконавчої влади в діяльність органів прокуратури, а також до недотримання конституційної вимоги щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що «права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Основним Законом України не передбачено. Таке делегування порушує вимоги Конституції України, згідно з якими органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Основного Закону України). До аналогічних висновків Конституційний Суд України дійшов у рішеннях від 9 жовтня 2008 року №22- рп/2008, від 23 червня 2009 року №15-рп/2009» (абзац другий підпункту 3.2 пункту З мотивувальної частини Рішення від 20 травня 2010 року №14-рп/2010).
Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюване положення Закону порушує конституційні засади поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу і судову, призводить до порушення регулювання основ соціального захисту прокурорів, оскільки за його змістом регулювання порядку перерахунку призначеної пенсії працівникам прокуратури має здійснюватися актом Кабінету Міністрів України, а не законом України. Отже, положення частини двадцятої статті 86 Закону суперечить статті 6, пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України.
Аналіз вищенаведеного дає підстави стверджувати, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.
Більше того, Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).
Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Отже, питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури врегулювано насамперед Законом України «Про прокуратуру», який є спеціальним у спірних правовідносинах.
З наведених у частині п'ятій статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII положень (щодо наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пенсійного віку, установленого статтею 26 цього Закону) слідує, що законодавство про пенсійне забезпечення працівників прокуратури, які мають право на пенсію за цим Законом, складається зокрема і з Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється, серед іншого, за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу).
Так, принцип законодавчого визначення умов і порядку його здійснення, полягає у забезпеченні чітких, рівних та прозорих правил для всіх суб'єктів, що беруть участь у цій системі. Умови, права та обов'язки щодо пенсійного страхування встановлюються виключно законами України. Це забезпечує правову визначеність і недопущення свавільного регулювання. При цьому, цей принцип також передбачає рівність прав і гарантій, адже законодавство повинно гарантувати однакові умови участі в системі для всіх осіб, незалежно від їхнього соціального чи економічного статусу. Крім того, зазначений принцип загальнообов'язкового державного пенсійного страхування полягає у прозорості умов нарахування пенсій, обчислення страхового стажу, розмір внесків і виплат, що дає змогу громадянам чітко розуміти свої права та обов'язки. Цей принцип правового регулювання також втілює принцип соціальної справедливості, адже законодавчо врегульовані умови покликані забезпечити справедливий розподіл пенсійних коштів між усіма учасниками системи, враховуючи сплачені внески та тривалість страхового стажу.
Принцип диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) спрямований на забезпечення соціальної справедливості та мотивації до участі в системі страхування. Оскільки розмір пенсії прямо залежить від тривалості страхового стажу - чим довший стаж, тим вищий розмір пенсії. Це стимулює громадян працювати довше та сплачувати страхові внески протягом більшого періоду. Крім того, пенсійні виплати обчислюються з урахуванням заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески. Більший розмір заробітної плати означає більший внесок до Пенсійного фонду, що впливає на кінцевий розмір пенсії. Отже, вказаний принцип стимулює громадян працювати офіційно, отримуючи легальну заробітну плату, з якої сплачуються страхові внески, адже це безпосередньо впливає на майбутні пенсійні виплати. Отже, принцип диференціації розмірів пенсії залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати спрямований на створення прозорої, справедливої та економічно обґрунтованої пенсійної системи. Він забезпечує зв'язок між внесками, зробленими до Пенсійного фонду, і рівнем соціального забезпечення у пенсійному віці.
Таким чином, законодавче визначення умов і порядку загальнообов'язкового державного пенсійного страхування забезпечує передбачуваність, стабільність і довіру до пенсійної системи. Це є ключовою складовою соціального захисту населення.
Колегія суддів зазначає, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону України «Про прокуратуру», а положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Враховуючи зазначене, численні позиції Конституційного Суду України, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що обмеження пенсії позивача шляхом застосування положень постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 є протиправним, відповідно право позивача на перерахунок пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Вказана стаття крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Так, перерахунок пенсії позивача було здійснено на виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.05.2016 у справі №161/5412/16-а, яким зобов'язано Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 01.01.2016 перерахунок та виплату пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 90 % від суми його місячної заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Волинської області №18-125 вих. від 03.02.2016 без обмеження пенсії максимальним розміром.
Відповідачем на виконання вказаного рішення суду було здійснено відповідний перерахунок пенсії позивача в результаті якого розмір пенсії позивача становив 33 756,58 грн. Відповідачем у листі від 11.07.2025 підтверджено, що у грудні 2024 року розмір пенсії позивача також складав 33 756,58 грн.
Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
В даному випадку, право позивача на перерахунок пенсії та її виплату без обмеження її граничного розміру десятьма прожитковими мінімумами встановленими для осіб, які втратили працездатність (тобто у розмірі 33 756,58 грн. на момент виникнення спірних правовідносин) було встановлено рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.05.2016 №161/5412/16-а.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення шляхом визнання протиправними дійвідповідача щодо здійснення індексації (перерахунку) пенсії з 01.01.2025 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 з обмеженням її максимального розміру та нарахування в сумі 27 598,37 грн. та зобов'язання відповідача здійснити з 01.01.2025 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 33 756,58 грн. без обмеження її максимальним розміром та без застосування коефіцієнта, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.05.2016 у розмірі 90% від суми щомісячної заробітної плати.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року у справі № 140/6835/25 - без змін.
Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін