головуючий суддя у першій інстанції: Зозуля Д.П.
04 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 460/8480/25 пров. № А/857/29669/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року у справі № 460/8480/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити дії-, -
13.05.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 26.03.2025р. №172350006269 щодо відмови в призначені та виплаті пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та в зарахуванні до страхового стажу періодів роботи: 01.02.1990 - 09.04.1990, 10.04.1990 - 16.07.1990, 06.08.1990 14.09.1990, 31.10.1991 - 22.12.1991 та періоду служби з 18.12.1988 -07.12.1989 роки
- зобов'язати здійснити призначення та виплату пенсії із зарахуванням до страхового стажу вказаних періодів.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.06.2025р. позов задоволено частково.
Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 26.03.2025 №172350006269 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.
При цьому, суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: 01.02.1990 - 09.04.1990, 10.04.1990 - 16.07.1990, 06.08.1990 - 14.09.1990, 31.10.1991 - 22.12.1991 та періоду служби 18.12.1988 - 07.12.1989.
Одночасно, суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: 01.02.1990 - 09.04.1990, 10.04.1990 - 16.07.1990, 06.08.1990 - 14.09.1990, 31.10.1991 - 22.12.1991 і період служби 18.12.1988 07.12.1989 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 19.03.2025, з урахуванням вказаних періодів.
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.06.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус громадянина, який постійно працював або працює, або проживає чи проживав у зонах гарантованого добровільного відселення (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , від 19.12.1993р.
19.03.2025р. позивач звернувся до територіального управління Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За правилами екстериторіальності заяву з поданими документами передано на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
26.03.2025р. Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області за результатами розгляду заяви прийняв рішення №172350006269 про відмову у призначенні позивачу пенсії. Повідомлено, що тривалість проживання в зоні гарантованого добровільного відселення становить 35 років 02 місяці 17 днів, станом на 01.01.1993р. становить 03 роки 02 місяці 24 дні, що дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Поряд з цим, зазначено, що страховий стаж особи становить 15 років 08 днів. До загального страхового стажу не враховано: період проходження військової служби, оскільки в даті призову відсутній підпис та звання військового комісара; період роботи: 01.02.1990 - 09.04.1990 роки, оскільки між датою та наказом про звільнення наявна розбіжність 04.04.1992; період роботи: 10.04.1990 - 16.07.1990 роки, оскільки підстава про прийняття без повної дати, номер наказу на звільнення відсутній; період роботи: 06.08.1990 - 14.09.1990 роки, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території Російської Федерації стаж можливо зарахувати за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди (в заяві про призначення пенсії відсутня інформація про неодержання пенсії на території Російської Федерації); період роботи: 22.10.1990 - 09.10.1991 роки, оскільки зрізано рік наказу про прийняття; період роботи: 21.10.1991 - 22.12.1991роки, оскільки між датою та наказом про звільнення наявна розбіжність, 17.02.1992р.
Внаслідок таких дій позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (25 років).
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст.46 Конституції України видно, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004р.
ч.1 ст.9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991р. (далі - Закон №796-XII).
ст.49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
В абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», видно, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
В примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому, відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№796-XII).
Отже, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993р. протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986р. незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986р. - 01.01.1993р.) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005р. (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») (абз.9 пп.5 п.2.1 розділу ІІ)
ст.14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№796-XII).
В ст.15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» видно, що довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Тобто, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018р. у справі №344/9789/17, від 28.03.2018р. у справі №333/2072/17, від 08.05.2018р. у справі №708/1022/17, від 31.10.2019р. у справі №212/12245/13-а та в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи.
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 27.02.2018р. у справі № 344/9789/17, від 24.10.2019р. у справі № 152/651/17, від 25.11.2019р. у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 р.у справі № 212/5780/16-а.
Таким чином, факт видачі позивачу уповноваженим органом держави посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993р. у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, суду надано не було.
Із змісту оскарженого рішення від 26.03.2025р., видно, що пенсійний орган не заперечує право позивача на призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII. Так, в даному рішенні зазначено, що тривалість проживання в зоні гарантованого добровільного відселення становить 35 років 02 місяці 17 днів, станом на 01.01.1993р. становить 03 роки 02 місяці 24 дні.
Водночас, Головне управління ПФУ в Полтавській області, вирішуючи питання про призначення пенсії, не зарахував до страхового стажу позивача ряд періодів його роботи, зокрема:
- період проходження військової служби, оскільки в даті призову відсутній підпис та звання військового комісара;
- період роботи: 01.02.1990 - 09.04.1990р., оскільки між датою та наказом про звільнення наявна розбіжність 04.04.1992р.;
- період роботи: 10.04.1990 - 16.07.1990, оскільки підстава про прийняття без повної дати, номер наказу на звільнення відсутній;
- період роботи: 06.08.1990 - 14.09.1990, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території Російської Федерації стаж можливо зарахувати за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди (в заяві про призначення пенсії відсутня інформація про неодержання пенсії на території Російської Федерації);
- період роботи: 22.10.1990 - 09.10.1991, оскільки зрізано рік наказу про прийняття;
- період роботи: 21.10.1991 - 22.12.1991, оскільки між датою та наказом про звільнення наявна розбіжність, 17.02.1992р.
Однак, із такими висновками пенсійного органу колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
Із змісту записів військового квитка серії НОМЕР_2 видно, що ОСОБА_1 в період: 18.12.1988 - 07.12.1989 року проходив військову службу в лавах радянської армії, що також підтверджується записом №1 трудової книжки серії НОМЕР_3 .
В п. «в» ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» видно, що до стажу роботи зараховується, зокрема, військова служба, незалежно від місця проходження служби.
ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Норми аналогічного змісту щодо зарахування до стажу часу проходження військової служби викладені також в абз.2 п.1 ст.8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Також згідно записами трудової книжки встановлено, що в період: 01.02.1990 - 09.04.1990 року позивач працював електрозварником ручної зварки по 3 розряду в ЦММ Рівненського виробничо-торгівельного лляного об'єднання (записи №2 і №3), 10.04.1990 - 16.07.1990 року - електрозварником в кооперативі «Будівельник» (записи №10 та №11), 06.08.1990 - 14.09.1990року - в Курському ліспромгоспі №1 тресту «Агропромбудматеріали» (записи №12 та №13), 31.10.1991 - 22.12.1991 року - в Дубенському автотранспортному підприємстві (записи №16 та №17).
Відповідно до ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
ч.1 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
В силу вимог ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974р. №162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці та соцполітики № 259/34/5 від 08.06.2001р., видно, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника
п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 (далі - Інструкція №58) встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
На виконання ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637).
Із змісту п.1-п.3 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, прийняття на підтвердження стажу роботи письмових трудових договорів, застосовується тільки в тому випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні записи про роботу особи на підприємстві внаслідок неможливості одержання від підприємства довідки чи відповідних документів про стаж роботи.
Водночас, колегія суддів наголошує, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на його особисті права. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи особи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 28.02.2018р. у справі № 677/277/17 та від 06.02.2018р. у справі №677/277/17, від 11.05.2022р. у справі № 120/1089/19, від 17.09.2024р. у справі № 440/4164/23
Колегія суддів враховує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Покликання на відсутність чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Висновки, аналогічні за своїм змістом, викладені у постанові Верховного Суду від 21.02.2018р. у справі № 687/975/17.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в силу вимог ч.3 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На підставі п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
В п.4.7 Порядку №22-1 видно, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Водночас, матеріали справи не містять доказів здійснення пенсійним органом своїх повноважень щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу. Відповідач, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу відповідного періоду роботи позивача, будь-яких додаткових документів від нього не вимагав, жодних дій по їх самостійному отриманню не вчиняв.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що періоди роботи ОСОБА_1 : 01.02.1990 - 09.04.1990, 10.04.1990 - 16.07.1990, 06.08.1990 -14.09.1990, 31.10.1991 - 22.12.1991 та період служби 18.12.1988 - 07.12.1989 належним чином підтверджені трудовою книжкою і правових підстав для неврахування їх до страхового стажу позивача у відповідача не було, а тому така бездіяльність пенсійного органу є протиправною. Тому, наслідок належним способом захисту та відновлення порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів є зобов'язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу вказані періоди та період служби та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з врахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення.
ст.45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З роз'яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області - залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року у справі № 460/8480/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель