головуючий суддя у першій інстанції: Чепенюк О.В.
04 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 500/2365/25 пров. № А/857/32328/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі № 500/2365/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,-
25.04.2025р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якому просила суд:
-визнати протиправними дії та скасувати рішення №024950010898 від 24.10.2024р. щодо відмови в призначенні пенсії відповідно до п.8 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
-зобов'язати призначити та виплатити пенсію відповідно до п.8 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 17.01.2025р..
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.06.2025р. позов задоволено частково.
Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №024950010898 від 24.10.2024р..
Одночасно, суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 з 08.12.2024р. пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.“з» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. №213-VIII.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.06.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.01.2025р. у віці 50 років звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. До заяви додала необхідні документи, перелік яких наведений у розписці-повідомленні.
24.10.2024р. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №024950010898 розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 17.01.2025р. та відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Із змісту оскаржуваного рішення видно, що відповідно до п.8 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» видно, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайняті у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Зокрема, вік ОСОБА_1 становить 50 років 01 місяць, страховий стаж особи складає 30 років 10 місяців 07 днів. Пільговий стаж роботи складає 27 років 10 місяців 21 день. За результатами розгляду документів, до страхового стажу не враховано період навчання в професійно-технічному училищі №18 м. Вінниці з 01.09.1994р. - 04.07.1994р., відповідно до диплому НОМЕР_1 , оскільки невірно вказано початок навчання.
У зв'язку з відсутністю встановленого законодавством пенсійного віку 55 років, право на призначення пенсії відповідно до п.8 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на даний час відсутнє (а.с.14 зворот).
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно ч.3 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Відповідно до п.2 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди призначення пільгових пенсій провадиться за нормами зазначеного закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом «Про пенсійне забезпечення».
В п.3 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» видно, що правом пільгового пенсійного забезпечення користуються трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
п.2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди призначення пільгових пенсій провадиться за нормами зазначеного закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом "Про пенсійне забезпечення".
Із змісту п.“з» ч.1 ст. 13 Закону "Про пенсійне забезпечення" (у редакції Закону України від 02.03.2015р. № 213-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», далі - Закон № 213-VIII) видно, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
До внесення змін Законом № 213-VIII у ст.13 Закону "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Тобто, Законом №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015р., віковий ценз для жінок у 50 років збільшено до 55 років.
У свою чергу Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017р. № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017р. (далі - Закон №2148-VIII), Закон №1058-IV доповнено розділом XIV-1 “Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».
В п.8 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону №2148-VIII) видно, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Таким чином, правила призначення пільгової пенсії, почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: п.“з» ч.1 ст.13 Закону № 1788-ХІІ у редакції Закону № 213-VIII та п.8 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII. Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 р.№1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, п.2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
Конституційний Суд України у вказаному рішенні, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ст.13, ч.2 ст.14, п.“б»-п.“г» ст.54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать ч.1 ст.8 Конституції України. Тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
За змістом п.1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020р. №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст.13, ч.2 ст.14, п.“б» - п.“г» ст.54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.
Згідно п.2 резолютивної частини вказаного рішення ст.13, ч.2 ст.14, п.“б» - п.“г» ст.54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до п.3 резолютивної частини рішення застосуванню підлягають ст.13, ч.2 ст.14, п.“б» - п.“г» ст.54 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: “ водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років».
Отже, з 23.01.2020р. правила призначення пільгової пенсії регламентуються одночасно п.“з» ч.1 ст.13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та п.8 ч.2 ст.114 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що як видно із змісту оскаржуваного рішення страховий стаж ОСОБА_1 становить 30 років 10 місяців 07 днів, пільговий стаж роботи складає 27 років 10 місяців 21 день (а.с.14 зворот). При цьому, позивач працювала водієм трамваю з 05.07.1994р. - 12.02.2018р. безперервно, тобто станом на 01.04.2015р. має стаж роботи загальний більше 20 років, у тому числі пільговий більше 10 років.
Відмовляючи у призначенні пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області покликається на те, що позивач на час звернення за пенсією не досягла пенсійного віку (55 років).
Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
В ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV видно, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, суд враховує рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. у справі “Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06), у якому вказано, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своєму рішенні від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20, яке підтримане постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021р., вказав, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020р. у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу “належного урядування». Так, в рішенні від 20.05.2010р. у справі “Лелас проти Хорватії» (заява № 55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу» (пункт 74).
Отже, принцип “належного урядування» без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з'явитись лише як наслідок порушення принципу “належного урядування».
Колегія судів вважає вірними висновки суду першої інстанції, про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію. Проте відповідач застосував закон, який позбавляє позивача зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.
Враховуючи висновки Верховного Суду, наведені у рішенні від 21.04.2021р. у зразковій справі №360/3611/20, зазначив, що у даному випадку за обставин, коли є діючими одночасно дві правових норми, які містять різні правила призначення пільгової пенсії, найбільш сприятливими для позивача є нормативне регулювання, закріплене у п.“з» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», у редакції до внесення змін Законом Україна від 02.03.2015р. № 213-VIII, який передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
При цьому, за висновками Верховного Суду, які наведені у рішенні від 21.04.2021р. у зразковій справі №360/3611/20, до категорії осіб, на яких поширюється дія рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 і які відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020р. (набрання чинності рішенням № 1-р/2020), належать особи, які працювали до 01.04.2015р., були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений ст.13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка діяла до 01.04.2015р., та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до ПФУ за призначенням пенсії.
У цій справі, позивач на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії досягла віку 50 років, її пільговий стаж роботи становить 27 років 10 місяців 21 день (при необхідному 10 років, у тому числі набутого до 01.04.2015р.), загальний страховий стаж складає 30 років 10 місяців 07 днів (при необхідному 20 років) (а.с.14 зворот), що відповідачем не заперечується та, на переконання суду, є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
З огляду на вказане, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №024950010898 від 24.10.2024р. щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправним та яке слід скасувати.
При цьому, вирішуючи питання щодо відповідача, якого слід зобов'язати призначити пенсію за віком, колегія суддів наголошує на такому.
В п.4.1, п.4.2, абз.3 п.4.3, п.4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 (надалі, також - Порядок №22-1), видно, що заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області є повноважним територіальним органом Пенсійного фонду України, визначеним за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії, який повинен вчинити дії зобов'язального характеру за наслідками скасування судом прийнятого протиправного рішення.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постановах від 08.02.2024р. в справі №500/1216/23, від 07.05.2024р. в справі №460/38580/22.
Стосовно зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити пенсію за віком на пільгових умовах з 17.01.2025р., апеляційний суд зауважує, що з огляду на вказане вище та враховуючи надану правову оцінку територіальним органом Пенсійного фонду України щодо наявності усіх умов для призначення пільгової пенсії за віком (крім тієї, яка спростована судом при розгляді цієї справи) є всі підстави для висновку про наявність у позивача права на призначення вказаної пільгової пенсії.
В п.1 ч.1 ст.45 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» видно, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Матеріалами справи підтверджено, що 50-річного віку, який є достатнім для призначення даного виду пенсії, позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) набула 07.12.2024р. Із заявою про призначення пенсії звернулася 17.01.2025р., тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку.
Отже, позивач має право на призначення пенсії з 08.12.2024р. - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
ОСОБА_1 просить призначити пенсію з дати звернення за призначенням пенсії з 17.01.2025р. У даному випадку з метою належного захисту прав позивача, суд першої інстанції обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог та з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. “з» ч.1 ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. № 213-VIII, починаючи з 08.12.2024р. (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі № 500/2365/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель