Справа № 120/1048/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало П.І.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
04 листопада 2025 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги 11 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 11 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до 11 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України та Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.04.2025 позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову 11 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства Оборони України, оформлену протоколом засідання № 3048 від 06.11.2024, про причинний зв'язок захворювань та причину смерті ОСОБА_2 з формулюванням: "Захворювання, яке призвело до смерті, НІ не пов'язане з проходженням військової служби".
Визнано протиправною та скасовано постанову Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, оформлену протоколом засідання № 9021 від 22.12.2024, про причинний зв'язок захворювань та причину смерті ОСОБА_2 з формулюванням: "Захворювання, яке призвело до смерті, НІ не пов'язані з проходженням військової служби".
Зобов'язано 11 Регіональну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України повторно розглянути питання щодо встановлення причинного зв'язку захворювання та смерті військовослужбовця ОСОБА_2 та прийняти з цього питання рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 4211,20 грн (чотири тисячі двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань 11 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 4211,20 грн (чотири тисячі двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачі оскаржили його в апеляційному порядку, які, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просять суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка є дружиною ОСОБА_2 , який проходив військову службу у складі Збройних Сил України після мобілізації у липні 2022 року.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 у період з 24.08.2022 по 21.11.2022 та з 23.11.2022 по 28.12.2022 ОСОБА_2 брав участь у заходах із забезпечення оборони України в районі проведення бойових дій.
28.12.2022, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, спричиненим переохолодженням під час виконання бойового завдання, ОСОБА_2 був госпіталізований до КНП "БЛІЛ КМП" м. Костянтинівка, де йому було встановлено діагноз - двобічна полісегментарна пневмонія. Надалі він проходив лікування у КНП "МКЛ № 6" м. Дніпро, а з 16.01.2023 - у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону (далі - ВЛК ВМКЦ ЦР), де виявлено фіброзні зміни в легенях та інші ускладнення.
Відповідно до довідки ВЛК ВМКЦ ЦР від 23.01.2023, за результатами медичного огляду встановлено, що захворювання (стан після перенесеної двобічної пневмонії) ОСОБА_2 пов'язане з проходженням військової служби.
03.06.2023 ОСОБА_2 видано посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_2 .
З 05.01.2024 по 24.01.2024 ОСОБА_2 проходив лікування у Кіровоградському обласному госпіталі ветеранів війни та Кіровоградській обласній лікарні.
08.04.2024 госпітальна військово-лікарська комісія ВМКЦ ЦР за результатами медичного огляду встановила, що ОСОБА_2 непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку. Серед діагнозів - пневмофіброз, плевро-діафрагмальні шварти, без порушення функції зовнішнього дихання. Причинний зв'язок захворювання з проходженням військової служби був підтверджений.
07.06.2024, відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 , ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу частини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
06.11.2024 11 РВЛК (протокол № 3048) дійшла висновку, що захворювання та причина смерті ОСОБА_2 не пов'язані з проходженням військової служби.
Позивачка оскаржила вказане рішення до ЦВЛК, яка 22.12.2024 (протокол № 9021) також дійшла висновку про відсутність причинного зв'язку захворювання та смерті ОСОБА_2 з проходженням військової служби.
Позивачка вважає, що зазначені рішення є протиправними, не відповідають фактичним обставинам та порушують її права та законні інтереси, а тому звернулася до суду з цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що спірні постанови не відповідають критеріям правомірності, передбаченим у ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому визнаються протиправними і такі, що підлягають скасуванню.
Визначаючись щодо способу захисту порушених прав та інтересів позивачки у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що у зобов'язальній частині позовні вимоги можуть бути задоволені лише у спосбі зобов'язання 11 РВЛК повторно розглянути питання щодо встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв щодо військовослужбовця ОСОБА_2 .
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Положеннями ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно із ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Соціальні гарантії військовослужбовців та членів їх сімей в особливий період передбачає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Згідно із ст. 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється також на членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Статтею 15 Закону № 2011-XII врегульовано порядок пенсійного забезпечення і допомоги, у тому числі і членам сімей військовослужбовців, які померли під час військової служби, а статтею 16 передбачено одноразову грошову допомогу у разі, зокрема, загибелі (смерті), військовослужбовців.
Розмір одноразової грошової допомоги встановлено ст. 16-2 Закону № 2011-XII.
Механізм призначення і виплати зазначеної одноразової грошової допомоги визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975).
Аналіз змісту статей 16 та 16-2 Закону № 2011-XII, норм Порядку № 975 дає підстави для висновку, що розмір одноразової грошової допомоги, яка підлягає виплаті членам сімей загиблих (померлих) осіб, залежить від причини та обставин загибелі (смерті) військовослужбовця.
Придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям визначає військово-лікарська експертиза (ст. 70 Закону України від 19.11.1992 № 2801-XII "Основи законодавства України про охорону здоров'я" (далі - Закон № 2801-XII)).
Цією ж статтею передбачено, що військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при військових комісаріатах і закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Служби безпеки України та інших військових формувань, а також Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Порядок проведення військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України визначено Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (далі - Положення № 402, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п. 1.1 гл. 1 розд. І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Відповідно до п. 1.3 гл. 1 розд. І Положення № 402 основним завданнями військово-лікарської експертизи є, серед іншого: визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.
За змістом п. 2.1 гл. 2 розд. І Положення № 402, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Згідно з п. 20.7 гл. 20 розд. ІІ Положення № 402 постанови, які приймає ВЛК із встановлення причинного зв'язку захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва), наведені у главі 21 розділу II цього Положення.
Причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19. У випадку відсутності підстав для зміни або визначення причинного зв'язку захворювань, поранень (контузій, травм або каліцтв) у формулюваннях, передбачених пунктами 21.5, 21.6 цієї глави, протокол не складається, а заявнику надається письмове роз'яснення. (п. 21.3 гл. 21 розд. І Положення № 402).
Пунктом 21.9 глави 21 розділу ІІ Положення № 402 передбачено, що визначення причинного зв'язку захворювання (поранення, контузії, каліцтва, травми), що призвело до смерті військовослужбовця, колишнього військовослужбовця, проводиться штатними ВЛК.
Згідно з п. 21.30 гл. 20 розд. ІІ Положення № 402 постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), яке призвело до смерті військовослужбовця, і причину смерті приймається в одному з формулювань, вказаних у пунктах 21.4, 21.5 розділу II Положення.
За приписами п. 21.5 розд. ІІ Положення № 402, постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема:
д) "Захворювання, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини" - якщо воно виникло під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції (операції об'єднаних сил), забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією проти України, або коли захворювання, яке виникло до цього, у зазначені періоди служби досягло такого розвитку, що призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби".
Відповідно до п. 21.7 гл. 21 розд. І Положення № 402 постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06.02.2001 № 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.02.2001 за № 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва). На військовослужбовців довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) оформляється у 2 примірниках, перший подається у госпітальну (гарнізонну) ВЛК, а другий зберігається постійно в особовій справі військовослужбовця. У виняткових випадках допускається розгляд ВЛК копії вказаної довідки, засвідченої відповідною посадовою особою та скріпленої гербовою печаткою військової частини (закладу охорони здоров'я Збройних Сил України).
Згідно з абз. 3 п. 21.8 гл. ІІ Положення № 402 прийняття ВЛК постанов про встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва) без наявності документів, передбачених пунктом 21.7 та абзацом першим пункту 21.8 цієї глави, забороняється.
Пунктом 21.25 глави ІІ Положення № 402 передбачено, що при вирішенні питання про причинний зв'язок поранення (контузії, травми, каліцтва) штатна ВЛК може брати до уваги такі документи про причини та обставини поранення: службову та медичну характеристики, витяг з книги обліку хворих в амбулаторії при первинному зверненні по медичну допомогу, матеріали службового розслідування, дізнання або досудового слідства, атестації, довідку військового (цивільного) лікувально-профілактичного закладу, історію хвороби або витяг з неї, свідоцтво про хворобу, запис лікаря військової частини, лікаря військового (цивільного) лікувально-профілактичного закладу у медичній книжці військовослужбовця про первинне звернення по медичну допомогу, довідку архівної установи. У воєнний час постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення приймається на підставі картки передового району, а також документів, указаних у цьому пункті.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що для визначення причинного зв'язку захворювання, яке призвело до смерті військовослужбовця ОСОБА_2 військово-лікарській комісії належало встановити час його виникнення: чи виникло захворювання в період служби у військовій частині, що входить до складу діючої армії, або ж виникло до цього та розвинулося у період військової служби.
Як слідує з матеріалів справи, смерть ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок хронічної серцево-легеневої недостатності, що розвинулась після перенесеної двобічної полісегментарної пневмонії, отриманої під час проходження військової служби у складі військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з довідками військової частини за місцем проходження служби, у період з 24.08.2022 по 28.12.2022 ОСОБА_2 брав участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії РФ у Донецькій області. Під час виконання бойового завдання у грудні 2022 року він отримав переохолодження, що призвело до двобічної полісегментарної пневмонії, діагностованої при госпіталізації 28.12.2022 до КНП "БЛІЛ КМП" м. Костянтинівка. Надалі він проходив лікування у військових шпиталях, зокрема у ВМКЦ ЦР, де 23.01.2023 ВЛК встановила причинний зв'язок захворювання з проходженням військової служби. Таке формулювання підтверджене й наступними рішеннями ВЛК, зокрема довідкою від 08.04.2024, яка визначала захворювання як пов'язане з проходженням служби, що призвело до непридатності до подальшого несення служби.
З огляду на перебіг захворювання, що ускладнилось фіброзними змінами в легенях, плевродіафрагмальними швартами, порушенням функції дихання та серцевою недостатністю, а також наявні висновки лікарів і ВЛК, встановлено, що перебіг хвороби був безперервним від моменту її виникнення у зоні бойових дій до моменту смерті.
Аналізуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про підтвердження захворювання, яке призвело до смерті ОСОБА_2 , виникло у період проходження ним військової служби у складі військової частини, що брала безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України, і досягло такого розвитку, що призвело до його смерті вже після звільнення, але як унаслідок хвороби, яка мала первинну етіологію саме у зв'язку з військовою службою.
Натомість, ані у вказаних постановах, які є предметом оскарження в цій справі, ані під час розгляду справи відповідачі належним чином не обґрунтували свого висновку про те, що захворювання, яке призвело до смерті ОСОБА_2 , не пов'язане з проходженням військової служби, зокрема, враховуючи, що протягом усього періоду лікування у військових медичних закладах надавалися неодноразові медичні висновки, які підтверджували причинно-наслідковий зв'язок його захворювання з проходженням військової служби.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність постанови 11 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства Оборони України, оформлену протоколом засідання № 3048 від 06.11.2024, про причинний зв'язок захворювань та причину смерті ОСОБА_2 з формулюванням: "Захворювання, яке призвело до смерті, НІ не пов'язане з проходженням військової служби" та постанови Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, оформлену протоколом засідання № 9021 від 22.12.2024, про причинний зв'язок захворювань та причину смерті ОСОБА_2 з формулюванням: "Захворювання, яке призвело до смерті, НІ не пов'язані з проходженням військової служби", які підлягають скасуванню.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачами жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було.
Колегія суддів також вважає вірним висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача буде зобов'язати 11 РВЛК повторно розглянути питання щодо встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв щодо військовослужбовця ОСОБА_2 , оскільки питання визначення причинного зв'язку між захворюванням та смертю є дискреційним повноваженням відповідача, і суд не вправі підміняти цей орган своїм рішення.
Водночас, посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №802/468/17-а є необґрунтованою, оскільки в межах розгляду даної справи суд не надавав оцінки встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв з військовою службою так як такі є компетенцією військово-лікарської комісії.
Посилання апелянтів на те, що визначення причинного зв'язку захворювання, поранень, контузій, травм, каліцтв та вибір формулювань, в яких приймаються постанови ВЛК, визначені пунктами 21.5 та 21.6 глави 21 розділу II Положення №402, відноситься до дискреційних повноважень відповідної ВЛК, колегія суддів вважає такими, що не впливають на спірні правовідносини, оскільки суд першої інстанції зобов'язав 11 РВЛК повторно розглянути питання щодо встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв щодо військовослужбовця ОСОБА_2 .
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг відповідачів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній апелянтами частині.
Наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Крім того, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги 11 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.