Справа № 560/1820/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
04 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
В лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову під час мобілізації в особливий період ОСОБА_1 ; повторно розглянути заяву Додаток 4 ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову під час мобілізації відповідно пункту 4) частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3 543-XII та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є офіцером запасу та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідач). 24 червня 2023 року внаслідок ракетного обстрілу в місті Києві у власному будинку загинула донька позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . За результатом розгляду його заяви про надання відстрочки від призову по мобілізації комісія прийняла протиправне рішення про відмову у наданні відстрочки позивачу, мотивоване тим, що смерть його доньки (загибель) настала не під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України під час воєнного стану.
На думку позивача, неправомірні дії та бездіяльність суб'єктів владних повноважень призвели до суттєвого порушення його прав.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 (позивач) перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідач).
24 червня 2023 року внаслідок ракетного обстрілу в місті Києві у власному будинку загинула донька позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивача було повідомлено про відкриття кримінального провадження № 22023101110000537 за ч.2 ст. 438 КК України, уточнені анкетні дані загиблої.
5 січня 2025 року позивач був затриманий представниками ТЦК та доставлений у місто Старокостянтинів для проходження повторної ВЛК, де знаходився до 15 січня 2025 року.
7 січня 2025 року позивач через представника подав до ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву про надання відстрочки від призову по мобілізації відповідно до пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До заяви були додані копії наступних документів: Свідоцтва про народження ОСОБА_2 , Свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , Довідка про причину смерті ОСОБА_2 , Паспорт ОСОБА_1 , Довідка про код ОСОБА_1 , Військовий квиток офіцера запасу ОСОБА_1
16 січня 2025 року за № 1096 відповідачем прийнято Повідомлення, згідно з яким ІНФОРМАЦІЯ_5 , протоколом від 16.01.2025 за №35 розглянуто заяву позивача та документи, які підтверджують надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та відмовлено у наданні права на відстрочку від призову на військову службу, під час мобілізації в особливий період, згідно ст. 23 Закону України " Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Причини відмови:
Згідно п. 4 ч.3 ст. 23 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку" право на відстрочку мають: жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування; збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській: областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану.
Відповідно до наданих копій документів донька ОСОБА_2 загинула у наслідок ракетного обстрілу, тобто не при захисті Батьківщини, а саме: під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що законодавець надає право на відстрочку у випадках, коли такий близький родич загинув саме під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Відтак, сам собою факт загибелі близького родича під час ракетного обстрілу російської федерації не дає права на відстрочку від призову за мобілізацією його рідним, якщо не дотримано умови, що загибель або зникнення безвісти сталися під час забезпечення цим родичем національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що має право на надання відстрочки від мобілізації, як особа, донька якої загинула на війні тобто "під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії" і при цьому дана конкретна норма не вимагає того, що вона мала сама здійснювати такі заходи (приймати безпосередню участь) у здійсненні таких заходів.
Відповідач не подав відзиву на апеляційну скаргу.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ).
Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби .
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX, введено воєнний стан з 05:30 24 лютого 2022 року. Його дія неодноразово продовжувалася і триває на момент розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 39 Закону № 2232-ХІІ на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон № 3543-XII).
Стаття 23 Закону №3543-XII передбачає перелік підстав для надання відстрочки від призову під час мобілізації.
Зокрема, згідно з пуктом 4 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення) призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Таким чином, для надання відстрочки необхідно встановити, що:
1) існує родинний зв'язок заявника із загиблою (зниклою) особою;
2) факт смерті або зникнення стався саме під час здійснення цією особою заходів із забезпечення національної безпеки і оборони.
Згідно з частинами 7, 8 статті 23 Закону № 3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до абзацу 9 пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Процедуру надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з пунктом 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відповідно до п.60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Додаток 5 Порядку №560 визначає перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Так, відповідно до додатку 5 Порядку № 560 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до пункту 4 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII є:
- документи, що підтверджують родинні зв'язки (у тому числі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни), рішення суду про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин,
- документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях або забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану (у тому числі сповіщення або копія акта службового розслідування, або витяг із наказу про виключення із списків особового складу (із зазначенням підстави).
Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача із заявою щодо надання відстрочки від призову на військову службу на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII.
За результатом розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову по мобілізації комісія прийняла рішення, оформлене протоколом від 16.01.2025 №25, про відмову у наданні відстрочки позивачу, оскільки смерть його доньки (загибель) настала не під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України під час воєнного стану.
Аналізуючи положення абзацу 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що законодавець пов'язує право осіб на відстрочку від мобілізації з тим, що близькі родичі останнього загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Колегія суддів також звертає увагу, що конструкція норми пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України № 3543-ХІІ є чіткою, імперативною та не допускає розширеного тлумачення.
Отже, законодавець чітко пов'язав право на відстрочку не з будь-яким фактом смерті чи загибелі близького родича під час воєнного стану, а з обставиною загибелі родича саме під час виконання заходів із забезпечення оборони держави, тобто у зв'язку з виконанням ним функцій, спрямованих на захист України від збройної агресії, тобто з наявністю причинного зв'язку між загибеллю такої особи та здійсненням нею заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
Якщо ж смерть настала внаслідок збройної агресії російської федерації, але при цьому особа не брала участі у таких заходах - наприклад, перебувала на цивільному об'єкті або не виконувала завдань, пов'язаних із забезпеченням оборони, - то формальні підстави для застосування п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону відсутні.
Сам факт загибелі близького родича під час ракетного удару, хоча й є безумовно трагічною обставиною, не створює юридичної підстави для надання відстрочки його родичам, якщо не виконано умову щодо загибелі під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони.
Колегія суддів також підкреслює, що суд не наділений повноваженнями змінювати зміст закону або розширювати коло осіб, яким може бути надана відстрочка, поза межами прямого нормативного регулювання.
Докази, подані позивачем, беззаперечно підтверджують факт смерті його доньки внаслідок ракетного удару, однак не свідчать про те, що вона загинула під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, що є необхідною умовою для надання військовозобов'язаному відстрочки відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ.
Позивач в суд апеляційної інстанції подав додаткові пояснення, до яких долучив відповідь Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки на звернення свого представника про надання роз'яснення щодо можливості отримання відстрочки від призову особам, родичі яких, будучи цивільними особами, загинули під час повномасштабного вторгнення під час бойових дій. У цій відповіді зокрема зазначено, що пунктом 4 частини 3 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ передбачено право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період у зазначеної категорії осіб виникає у разі, коли їхні близькі родичі загинули або пропали безвісти під час здійснення таких заходів незалежно від їх безпосередньої участі у таких заходах. Водночас положення не містить вказівки чи обмеження щодо того до якої категорії - цивільних чи військових, мають належати близькі родичі жінок та чоловіків, щоб на них поширювалася дія пункту 4 частини третьої вказаної статті. Відповідно до частини 4 статті 23 Закону № 3543-ХІІ такі особи у зазначений період можуть бути прийняті на військову службу за контрактом.
Однак колегія суддів зазначає, що наведена відповідь Комітету Верховної Ради України має лише інформаційний характер, не є нормативно-правовим актом і не створює правових наслідків. До того ж частина 4 статті 23 Закону № 3543-XII, на яку посилається комітет, лише уточнює порядок прийняття таких осіб на контрактну службу, але не розширює коло осіб, які мають право на відстрочку.
Між тим пункт 4 частини третьої статті 23 Закону № 3543-ХІІ є імперативною нормою, яка пов'язує право на відстрочку з фактом загибелі родича саме під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, а не з будь-яким випадком загибелі цивільної особи під час воєнного стану.
Тому наведене роз'яснення не може бути підставою для розширеного тлумачення закону чи підтвердження права позивача на відстрочку.
Крім того, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, позивачем не були надані всі документи, передбачені додатком 5 Порядку № 560 (у тому числі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни); документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях або забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану (у тому числі сповіщення або копія акта службового розслідування, або витяг із наказу про виключення із списків особового складу (із зазначенням підстави).
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов привильного висновку, що підстави для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" відсутні.
Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.