Справа № 640/2819/22 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.
29 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кузьмишиної О.М., секретар судового засідання Заліська Є.Я., за участі представників позивача Антощук Л.П. та Ебукірова Є.Я., представника відповідача Корнейчука О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РОЗЕТКА. УА" до Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Рух справи.
21.01.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «РОЗЕТКА.УА» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків, в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 9403100070201, № 9413100070201, № 9423100070201, № 9453100070201, № 93831-00-07-02-01, № 93731-00-07-02-01 від 29.12.2021 Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті безпідставно з огляду на те, що посадовими особами контролюючого органу не були взяті до уваги всі обставини перевірки, а висновки відповідача спростовуються первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, які були надані позивачем.
Також позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки контролюючим органом було допущено порушення процедури проведення планової документальної виїзної перевірки.
Вказана справа внаслідок ліквідації Окружного адміністративного суду м. Києва була направлена на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2025 позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 29.12.2021 №9403100070201, № 9413100070201, 9423100070201, 9453100070201, 93831-00-07-02-01 та № 93731-00-07-02-01.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо скасування спірних ППР та підтвердженість їх належними, достатніми та допустимими доказами.
Крім того, суд першої інстанції визнав обґрунтованими доводи позивача про те, що на планові перевірки було запроваджено «карантинний мораторій», який діяв також в період призначення та проведення планової перевірки, на підставі якої було оформлено акт перевірки.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального права.
Апелянт у скарзі навів аналогічні доводи висловлені в суді першої інстанції.
Зокрема, зазначено, що перевіркою позивача було встановлено нереальність здійснення господарських операцій ТОВ «РОЗЕТКА.УА» з контрагентами-постачальниками ТОВ «УКРКЕЙС», ТОВ «АЛЬФА СИСТЕМЗ УКРАЇНА» та ТОВ «КІТЕК УКРАЇНА», у зв'язку з відсутністю законних джерел походження товару та неможливість (нереальність) здійснення господарських операцій із його подальшого постачання по ланцюгу проходження товару; відсутністю трудових ресурсів та матеріально-технічних можливостей для придбання в задекларованих обсягах для подальшої її реалізації по ланцюгу постачання; неможливістю встановити фактичне перевезення зазначеної продукції у зв'язку з не наданням ТОВ «РОЗЕТКА.УА» в ході проведення перевірки товарно-транспортних накладних щодо перевезення ТМЦ підприємством; неможливістю встановити фактичне походження товару у зв'язку з не наданням ТОВ «РОЗЕТКА.УА» в ході проведення перевірки сертифікатів якості, інформацію про виробників та інформацію щодо країни походження товару реалізованих товарів.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2025 відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції.
Після надходження справи до апеляційного суду, ухвалою від 07.07.2025 слухання справи призначено у відкрите судове засідання.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про правильність висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів зауважує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України було введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений та діє на час розгляду даної справи.
Відповідно до рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану опублікованих Радою Суддів України 02.03.2022 процесуальні строки за можливістю продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.
Отже, враховуючи зазначене та умови сьогодення, колегія суддів продовжує строк розгляду даної справи на розумний термін.
У судовому засідання представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, представника позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Обставини встановлені судом.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків, на підставі направлень, наказу від 06.09.2021 № 592 була проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «РОЗЕТКА.УА», з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2017 по 30.06.2021, валютного законодавства за період з 01.10.2017 по 30.06.2021, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 30.06.2021, іншого законодавства за період з 01.10.2017 по 30.06.2021 відповідно до затвердженого плану документальної перевірки та за результатами якої було складено акт від 22.11.2021 № 1187/31-00-07-02-01/37193071 (т.1 а.с. 38).
Згідно висновків акту позивачем порушено:
-Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, вимог розділу 4 Концептуальної основи фінансової звітності, п. 7, 10 МСБО 18 «Дохід», п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. п. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 ПУ України, ст. ст. 1, 3, 9, 11, 12 Закону № 996-ХІV, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 115083399 грн;
-п. 185.1 ст. 185, п.п. 14.1.185 п. 189.1 ст. 189, п. 198.1 п. 198.3, п.п. 198.5 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 43 924 145 грн та завищено від'ємне значення з ПДВ на загальну суму 3 699 596 грн;
-п. 198.5 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, а саме, відсутність реєстрації податкових накладних протягом граничного терміну реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних;
-п. 201.10 ст. 201 ПК України, а саме, несвоєчасна реєстрація платником податків податкових накладних в Єдиного реєстрі податкових накладних;
-п.п. 119.2 ст. 119 ПК України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями та з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків, суми утриманого з них податку, які призвели до зміни платників податків;
-п.п. 164.1.1 п. 164.1, п.п. 168.1.1 п. 168.1, п.п. 164.2.17 «е» п. 164.2 ст. 164 ПК України, у частині не утримання (не нарахування та не сплати) до бюджету податку на доходи фізичних осіб при безоплатно наданні товарів, як додаткового блага (інших доходів) на користь фізичних осіб від ТОВ «РОЗЕТКА УА», що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб у сумі 848 243,64 грн;
-п.п. 1.2 п. 16 прим.1 підрозділу 10 розд. ХХ ПК України, що призвело до заниження військового збору у сумі 70 686,97 грн.
13.12.2021 позивач подав заперечення на акт перевірки за результатами розгляду яких листом № 1128/31-00-07-02-01, повідомлено про те, що висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення (т.1 а.с.101).
На підставі висновків вказаного акту перевірки були прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.12.2021: № 9403100070201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у сумі 11083399 грн та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у сумі 13 361 567,25 грн; № 9413100070201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 43924145 грн та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у сумі 10 981 036,25 грн; № 9423100070201, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 3 699 596 грн; № 9453100070201, яким застосовано штрафну санкцію у сумі 95 200 грн за відсутність реєстрації податкових накладних протягом граничного терміну реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних; № 93831-00-07-02-01, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору за основним платежем у сумі 70 686,97 грн та застосовано штрафну (фінансову санкцію) у сумі 17671,74 грн та застосовано пеню у сумі 21 835,88 грн; № 93731-00-07-02-01, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у сумі 848 243,64 грн та застосовано штрафну (фінансову санкцію) у сумі 212060,91 грн та застосовано пеню у сумі 29 114,51 грн. (т.1 а.с.106-117).
Вказані обставини підтверджені належним, достатніми та допустимими доказами, та не є спірними.
Нормативно-правове обґрунтування.
Відповідно до положень ч.1-4 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно вимог ч.1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно норм п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України, визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-ІХ, було внесено зміни до Податкового кодексу України, зокрема підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено пунктом 52-2, яким було установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), крім: документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків; документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу.
Згідно Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб - підприємців» від 14.07.2020 №786-IX, який набрав чинності з 08.08.2020, внесено зміни до п. 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, а саме: після абзацу першого доповнено новим абзацом такого змісту: «документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків»; у зв'язку з цим абзаци другий - одинадцятий вважати відповідно абзацами третім - дванадцятим; в абзаці третьому слово і цифри «підпунктом 78.1.8» замінено словами і цифрами «підпунктами 78.1.7 та 78.1.8»; в абзаці п'ятому слова «зберігання та транспортування» замінено словами «зберігання, транспортування та обігу».
04.10.2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 17.09.2020 № 909-ІХ, пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцевих положень" якого встановлено, що у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.
Відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 17.09.2020 № 909-IX, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 03.02.2021 № 89 "Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок", якою постановив скоротити строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення перевірок юридичних осіб, зокрема: документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 ПК України.
Постановою Кабінет Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24:00 год. 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення (пункт 187.8 статті 187 Податкового кодексу України).
Так, відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.
Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України;
г) вивезення товарів за межі митної території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
За приписами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.
Згідно з частиною другою статті 9 Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України № 88 від 24.05.1995 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал, з урахуванням таких особливостей, зокрема: якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця (п.п. «а» п. 202.1 ст. 202 Податкового кодексу України).
Податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (пункт 203.1 статті 203 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з п. п. 164.2.17 "д" п. 164.2 ст. 164 ПК України дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку (крім суми прощеного (анульованого) основного боргу платника податку за іпотечним кредитом в іноземній валюті, забезпеченим іпотекою житлової нерухомості), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
Висновки суду.
Отже, законодавець шляхом внесення змін до ПК України, запровадив мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупинив на цей період проведення документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18.03.2020 та не були завершеними.
Матеріалами справи підтверджено, що наказ на перевірку, перевірка позивача та спірні податкові повідомлення-рішення приймались у період дії мораторію.
Вказана обставина апелянтом не спростована.
Враховуючи вказані норми закону та встановлені обставини, суд першої інстанції враховуючи правову позицію Верховного Суду висловлену у справі № 420/12859/21 зазначив про протиправність проведення податковим органом документальних перевірок у період дії карантину, оскільки заборона проведення податкових перевірок на період карантину прямо закріплена у пункті 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України.
Такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим і зроблений з урахування правових позицій Верховного Суду.
Крім того, також враховуючи правові позиції Верховного Суду висловлені у справах № 640/6363/22, № 520/23110/21 та інших, суд першої інстанції наголосив, що оскільки вид призначеної відносно позивача перевірки підпадає під дію мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, то допущене контролюючим органом порушення процедури призначення перевірки є істотним порушенням і тягне за собою скасування податкових повідомлень-рішень (прийнятих за наслідками такої незаконної перевірки) без надання правової оцінки висновкам по суті виявлених порушень.
І цей висновок суду першої інстанції є правильним і обґрунтованим, висловленим з урахуванням правових позицій Верховного Суду, які є стали і обов'язковими для судів першої та апеляційної інстанцій.
Проте, судом першої інстанції, для перевірки інших висновків податкового органу, були проаналізовані первинні документи надані позивачем на спростування висновків відповідача щодо нереальності (безтоварності) здійснення господарської операції позивача з трьома контрагентами (т.1 а.с.122- т.30 а.с.33).
Так, з вищенаведених норм, а саме з положень Закону № 996-ХІV та Положення № 88, вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників. Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.
Так згідно висновків акту перевірки взаємовідносини позивача з контрагентами ТОВ "УКРКЕЙС", ТОВ "АЛЬФА СИСТЕМЗ Україна" та ТОВ "КІТЕК Україна" не мали реального характеру.
На підставі таких висновків відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 29.12.2021 № 9403100070201 (в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у сумі 6 249 734 грн та штрафної (фінансової) санкції у сумі 1 247 308,85 грн; № 9413100070201 (в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 2 794 643 грн та штрафної (фінансової) санкції у сумі 698 660,75 грн; № 9423100070201, яким зменшено розмір від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 3 699 596 грн.
Отже, свої висновки щодо нереальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентами-постачальниками ТОВ "УКРКЕЙС", ТОВ "АЛЬФА СИСТЕМЗ Україна" та ТОВ «КІТЕК Україна", відповідач у акті перевірки обґрунтовує відсутністю товарно-транспортних накладних, що унеможливлює, на думку відповідача, встановити фактичне перевезення продукції; відсутність у контрагентів-постачальників за ланцюгом постачання (тобто, у контрагентів контрагента позивача) трудових ресурсів та матеріально-технічних можливостей необхідних для здійснення господарської діяльності, зокрема, для придбання в задекларованих обсягах товарів та подальшої їх реалізації по ланцюгу постачання; висновки про неможливість підтвердження операцій за ланцюгом постачальників контрагентів позивача (відсутність придбання, імпорту чи обрив ланцюга постачання у контрагентів позивача по ланцюгу постачання; неможливості встановити фактичне походження товару та факту поставки товару у зв'язку з не наданням в ході проведення перевірки сертифікатів якості товару; поставка товарів на адресу позивача здійснювалася на підставі договорів поставки, укладених з ТОВ "УКРКЕЙС" № 2016/97 від 17.05.2016, ТОВ "АЛЬФА СИСТЕМЗ Україна" № 2018/143 від 15.05.2018 та ТОВ "КІТЕК Україна" № 2019/19 від 14.01.2019.
Проте, позивач на підтвердження реальності вказаних господарських операцій (руху активів, належної правосуб'єктності та зв'язку з господарською діяльністю, наявністю ділової мети) надав до перевірки та суду первинні документи, які відповідають вимогам чинного законодавства в частині оформлення: договори з додатками; видаткові накладні; документи, що підтверджують оплату за товар (виписки банку); картки складського обліку товарів; дані бухгалтерського обліку тощо.
Як зазначив суд першої інстанції, і колегія суддів погоджується з цим, в акті перевірки відповідач не зазначає, що будь які надані позивачем первинні документи оформленні з порушенням, чи є будь які розбіжності, тобто висновки відповідача про нереальність господарських операцій ґрунтуються на припущеннях.
Так, суд першої інстанції правильно зазначив, що ТТН підтверджують лише факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення послуг з перевезення товарів, проте сама по собі відсутність ТТН, не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом.
Саме видаткова накладна є основним первинним документом, який виданий постачальником та підтверджує передачу товарно-матеріальних цінностей від нього до покупця і цей документ містить усю необхідну інформацію для обліку операції, включаючи назву та кількість поставленого товару, ціну, місце постачання та дату операції.
З огляду на вищевказане, і надані відповідачем пояснення і докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень в частині нарахувань зобов'язань через такі висновки.
Щодо інших висновків податкового органу про заниження фінансового результату до оподаткування на суму витрат по нарахуванню рояльті на адресу Rozetka LIMITED слід зазначити наступне.
Позивач впродовж 2017-2021 років сплатив 604 631 466,70 грн роялті компанії-нерезиденту. В акті перевірки зазначено, що торгівельні марки (знаки), за якими сплачувалися роялті, подібні до торгівельних марок (знаків), першим власником яких був громадянин України ОСОБА_1 , через що позивач був зобов'язаний здійснити коригування фінансового результату до оподаткування, що передбачено п. п. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 ПК України на суму роялті, виплачену нерезиденту.
Отже, на підставі такого висновку відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.12.2021 № 9403100070201 (в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у сумі 108 833 664 грн та штрафної (фінансової) санкції у сумі 12 114 258 грн.
Так, суд першої інстанції акцентував, що відповідач в акті перевірки з посиланням на дані Державного реєстру свідоцтва України на торговельні марки та лист Укрпатенту від 28.10.2021 зазначив, що громадянином ОСОБА_1 було зареєстровано торговельні марки за свідоцтвом № 68711 від 16.10.2006, № 89446 від 25.03.2008, № 151067 від 25.01.2012 та № 165425 від 10.01.2003. При цьому, станом на 11.10.2021, власником вищезазначених торговельних марок є нерезидент.
Проте, суд першої інстанції зазначає, що відповідач з метою забезпечення правильного застосування положень п.п. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 ПК України, не встановив наявності статусу резидента України у ОСОБА_1 , навіть за умови, якщо позивач сплачував роялті на користь нерезидента Rozetka Limited (Республіка Кіпр) за користування торговельними марками, право інтелектуальної власності на які було б першопочатково зареєстровано на ОСОБА_2 , його статус резидента для податкових цілей в момент реєстрації торговельних марок не був з'ясований.
Тобто, відповідач помилково ототожнює визначення громадянин та податковий резидент для податкових цілей, згідно з п. п. 14.1.213 ст. 14 ПК України.
З огляду на надані суб'єктом владних повноважень документи, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, що відповідач не надав належних доказів на підтвердження правомірності такого свого висновку.
З приводу наданого проведеного графічного та словесного дослідження елементів торговельних марок, суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідач не є спеціалістом в цій галузі, і цей документ не може визнаватися як належним та допустимим.
Таким чином, відповідач не підтвердив правомірність спірних рішень в цій частині.
Позивачем було подано висновок комплексної експертизи у сфері інтелектуальної власності №001-ПІЮ/22 від 14.02.2022
Цей документ судом першої інстанції прийнято до уваги як належний доказ, що є правильним на думку колегії суддів.
Отже, аналізуючи висновки цього експертного дослідження, можна дійти висновку, що кожна торговельна марка є окремим об'єктом права інтелектуальної власності, а тому, висновок про обов'язок застосування позивачем положень п. п. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 ПК України щодо сум сплачених на користь нерезидента сум роялті, є недоведеним.
Щодо придбання послуг з популяризації знаків для товарів та послуг, відповідач в акті перевірки зазначає, що встановив, що оплачені позивачем послуги з просування (популяризації) торговельних марок (що використовуються на підставі ліцензійного договору з компанією-нерезидентом) придбавалися в інтересах Rozetka LIMITED (Республіка Кіпр), а відтак, позивач був зобов'язаний нарахувати компенсуючі податкові зобов'язання з ПДВ відповідно до п. 198.5 ст. 198 ПК України на суму послуг з популяризації торговельних марок.
На підставі наведеного порушення прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 29.12.2021: № 9413100070201 (в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 41 129 502 грн та штрафної (фінансової) санкції у сумі 10 282 375,5 грн).
Встановлено, що позивач придбавав послуги у контрагентів: ТОВ "СТАРЛАЙТ БРЕНД КОНТЕНТ" (ЄДРПОУ 35380148) - за договорами № ДС-122/14 від 30.12.2014 та № ДС-36/20 від 08.04.2020; ТОВ "ХАЙЛАЙН МЕДІА" (ЄДРПОУ 33834937) - за договором № 529-СР/2016 від 25.01.2016; ТОВ "ТРК "СТУДІЯ 1+1" (ЄДРПОУ 23729809) - за договорами № СП-508/17 від 11.01.2017 та № СП-566/18 від 29.12.2017; ТОВ «ГРАВІС-КІНО" (ЄДРПОУ 362576692) - за договорами № 108р/17 від 11.01.2017 та № 124р/18 від 29.12.2017; ПрАТ "Телерадіокомпанія "ТЕТ" (ЄДРПОУ 16391959)-за договорами № ТС-131/17 від 11.01.2017 та № ТС-144/18 від 29.12.2017; ТОВ "РЄАЛ 1ЄТЕЙТ - ТВ" (ЄДРПОУ 35405350) - за договорами № БД-19/17 від 11.01.2017 та № БД-27/18 від 29.12.2017; ТОВ "Уніан ТБ" (ЄДРПОУ 35676692)- за договорами № УД-17/17 від 11.01.2017 та № УД-34/20 від 29.12.2017.
Предметами цих договорів були послуги з популяризації імені, найменування, знаку для товарів та послуг або іншого об'єкта інтелектуальної власності позивача, шляхом розміщення матеріалів в ефірах телеканалів.
Реальність придбання зазначених послуг підтверджується позивачем та не заперечується відповідачем.
Проте, відповідачем в акті перевірки зазначається, що проведеною перевіркою встановлено використання результатів популяризації знаку Rozetka у господарській діяльності нерезидента, що свідчить про безоплатне надання таких рекламних з боку ТОВ «РОЗЕТКА УА» на користь власника інтелектуальних прав - Rozetka Limited (Кіпр), що призвело до порушення п. 198.5 ст. 198 ПК України щодо не нарахування податкових зобов'язань та відсутності складення зведених податкових накладних за послугами із популяризації знаків для товарів і послуг, які призначені для використання в операціях, місце постачання яких розташоване за межами митної території України.
Так, суд першої інстанції звернув увагу, що висновків в частині застосування при розрахунку різницю за експортними операціями, згідно ст. 199 ПК України, акт перевірки не містить.
Послуги з популяризації торговельної марки були використані позивачем для власних цілей в межах господарської діяльності, економічна мета їх використання полягала у збільшенні майбутніх доходів від реалізації товару за рахунок збільшення обізнаності потенційних покупців та суб'єктів господарювання, які бажають здійснювати роздрібний продаж товарів через сайт rozetka.ua. Придбані позивачем послуги з популяризації полягали, зокрема, в розміщенні в ефірі телеканалів відеоматеріалів, що були спрямовані на підтримання обізнаності споживачів про можливість придбання окремих товарів або категорій товарів, що реалізуються позивачем через веб-сайт, що підтверджується, зокрема, довідкою з переліком та прикладом відеоматеріалів, що розміщувались в ефірі телеканалів. Довідка підтверджує, що відеоматеріали були спрямовані на поширення інформації серед споживачів про різноманітні товари, що реалізуються через інтернет магазин, а саме: електроніка, побутова техніка, інструменти, косметика, парфумерія, одяг тощо. Відеоматеріали спрямовані на донесення до кінцевих споживачів інформації про можливість придбання цих товарів саме через інтернет-магазин rozetka.ua; листами телеканалів, у яких підтверджується, що сюжети розміщених відеоматеріалів передбачали підвищення обізнаності телеглядачів про можливості купівлі у позивача товарів певних категорій (смартфони, побутова техніка, одяг тощо) через веб-сайт rozetka.ua.
Крім того, позивач подав висновок експерта № 17/02-2022 від 17.02.2022 за результатами проведення економічної експертизи в адміністративній справі № 640/2819/22.
Таким чином, враховуючи подані документи суд першої інстанції робить висновок, з яким погоджується апеляційна інстанції, що матеріалами справи підтверджується придбання послуг з популяризації з метою стимулювання збуту товарів позивача через веб-сайт rozetka.ua.
Висновки відповідача про порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. п. 14.1.185, п. 189.1 ст. 189, п. п. 198.5 ст. 198 ПК України не знайшли свого підтвердженні при розгляді справи.
Щодо списання дебіторської заборгованості фізичних осіб, досліджено, що згідно з бухгалтерською довідкою від 25.11.2019, позивач здійснив списання дебіторської заборгованості, щодо якої минув строк позовної давності (за рахунок попередньо сформованого резерву сумнівних боргів) на загальну суму 6 077 774,43 грн, у тому числі по кінцевому споживачу (фізичні особи) на суму 4 712 464,66 грн. Відповідач вважає, що позивач є податковим агентом для таких фізичних осіб, у зв'язку з чим зобов'язаний був нарахувати і сплатити податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з доходу списаної заборгованості.
Відповідач у акті перевірки вказав на те, що позивач, на виконання вимог п. п. 164.2.17 "е" п. 164.2 ст. 164, п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п. 171.2 ст. 171 ПК України був зобов'язаний, як податковий агент, нарахувати та сплатити зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 848243,64 грн та військового збору у розмірі 70686,97 грн у зв'язку з виплатою фізичним особам додаткового блага. При цьому, таким додатковим благом відповідач вказує суму списаної дебіторської заборгованості, а також вартість товарів, безоплатно отриманих фізичними особами від позивача, тим самим, кваліфікуючи два різні об'єкти, як додаткове благо фізичних осіб.
На підставі наведеного порушення прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 29.12.2021: № 93731-00-07-02-01, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у сумі 848243,64 грн та застосовано штрафну (фінансову санкцію) у сумі 212 060,91 грн та нараховано пеню у сумі 29 114,51 грн; № 93831-00-07-02-01, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору за основним платежем у сумі 70 686,97 грн та застосовано штрафну (фінансову санкцію) у сумі 17 671,74 грн та нараховано пеню у сумі 21 835,88 грн.
Так, позивач наголошує на тому, що товари передавалися фізичним особам саме на підставі договорів купівлі-продажу (публічна оферта на сайті позивача). Основним видом діяльності позивача є діяльність за КВЕД 47.19 "Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах", у межах якої здійснюється продаж товарів фізичним (особам) кінцевим споживачам для їх особистого споживання.
Позиція відповідача зводиться до того, що позивач не відобразив суми списаної дебіторської заборгованості у формі № 1-ДФ, чим позбавив фізичних осіб можливості самостійно сплатити податок, а тому, позивач зобов'язаний був виконати функцію податкового агента та сплатити ПДФО та військовий збір.
Проте, такий висновок суд першої інстанції визнав необґрунтованим, оскільки згідно з приписами п. 119.1 ст. 119 ПК України визначено відповідальність за неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не в повному обсязі, з не достовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку у вигляді штрафу у розмірі 1020 гривень.
Встановлена цією нормою санкція є єдиною, передбаченою чинним податковим законодавством України мірою відповідальності за допущення помилок або подання не в повному обсязі податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку.
При цьому, неподання або подання не в повному обсязі податкової звітності не тягне за собою виникнення обов'язку нарахування та сплати будь-яких додаткових податкових зобов'язань, до того ж, на переконання суду, норми податкового законодавства не ставлять обов'язок фізичних осіб щодо декларування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору від подання звітності суб'єктами господарювання за формою 1-ДФ.
Згідно з положеннями п. п. 164.2.7 п. 164.2 ст. 164 ПК України, сума заборгованості фізичної особи, за якою минув строк позовної давності, є її оподатковуваним доходом, з якого вона зобов'язана самостійно сплачувати податок.
До того ж, відповідачем було залишено поза увагою й те, що при придбанні товарів у позивача фізичні особи-кінцеві споживачі не надають позивачеві дані щодо РНОКПП. Форма № 1-ДФ передбачає обов'язкове зазначення в РНОКПП фізичної особи - отримувача доходу.
Таким чином, не маючи реєстраційних номерів облікової картки платника податку своїх покупців, позивач об'єктивно не мав змоги відобразити у формі № 1ДФ суми списаної дебіторської заборгованості, що не призводить до виникнення у позивача обов'язку нарахування та сплати податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Тобто, з урахуванням наведеного, суд першої інстанції вважає, з чим і погоджується суд апеляційної інстанції, що висновки акту перевірки є необґрунтованими та недоведеними, а наведені у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях доводи є загальними, відображають зміст акту перевірки, проте не містять належно обґрунтованої правової позиції податкового органу, з чітким посиланням на докази, що мають бути прийнятими до уваги судом, а тому, не можуть спростовувати доводи позивача та надані суду на їх підтвердження докази.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів належними, достатніми та допустимими доказами правомірність спірних рішень, оскільки висновки податкового органу про нереальність господарських операцій та інші, ґрунтуються виключно на припущенням без глибокого аналізу первинної документації у сукупності з іншими документами, наданої позивачем.
Колегія суддів наголошує, що перелік наданих первинних документів у їх сукупності, підтверджують реальність здійснення господарських операцій, оскільки позивач укладав з контрагентами угоди, первинні документи підтверджують здійснення цієї операції і доцільність її укладення через подальшу реалізацію товару.
Крім того, посилання апелянта на податкову інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними тому, що така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону.
Належними та допустимими доказами є первинна документація підприємства, яка повинна відповідачем перевірятися під час перевірки і аналізуватися з використанням додаткової інформації лише у сукупності.
Аналогічна правова позиція щодо можливості використання податкової інформації була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема в постановах від 24 вересня 2020 року у справі № 820/329/17, від 17 вересня 2020 року у справі № 826/16705/17 та інших.
Відповідно до ч.1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Проте, в адміністративних справах про протиправність рішення обов'язок доказування правомірності свого рішення покладено на відповідача.
Тому, надаючи оцінку всім іншим доводам апелянта, судова колегія наголошує що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Колегія суддів вважає, що всі доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Повний текст виготовлено 03.11.2025.
Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 р. - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РОЗЕТКА. УА" до Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
О.М. Кузьмишина