Справа № 620/1320/25 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Виноградова Д.О.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
21 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Оксененка О.М.,
при секретарі Литвин С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу Комунального медичного закладу «Чернігівській обласний центр медико-соціальної експертизи» Чернігівської обласної ради в особі голови ліквідаційної комісії на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року по справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до Комунального медичного закладу «Чернігівській обласний центр медико-соціальної експертизи» про стягнення сум платежів, що підлягають капіталізації, -
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі по тексту - позивач, ГУ ПФУ в Чернігівській області) звернулося до суду з адміністративним позовом до Комунального медичного закладу «Чернігівській обласний центр медико-соціальної експертизи» (далі по тексту - відповідач, КМЗ «Чернігівській обласний центр медико-соціальної експертизи») в якому просило стягнути на рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області суму платежів, що підлягають капіталізації, у розмірі 3 257 026,95 грн
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року значений позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в закрити провадження у справі (за текстом апеляційної скарги).
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з'явилися у призначене судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18.12.2024 внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації (внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ним органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації) щодо КМЗ «Чернігівській обласний центр медико-соціальної експертизи», що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань сформованого 14.01.2025 (а.с.28-33).
З наявних у справі доказів вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які отримали виробничу травму під час роботи у КМЗ «Чернігівський обласний Центр медико-соціальної експертизи», призначені щомісячні страхові виплати.
Факт здійснення ОСОБА_1 страхових виплат підтверджується Актом №1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом форми Н-1 від 29 жовтня 2014 року, випискою з акту огляду медико-соціальною експертної комісії про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги № 0013149 від 07.12.2016 та постановою № 1047680214/553704 (20437.0) від 29.03.2024 (а.с.10-18).
Факт здійснення ОСОБА_2 страхових виплат підтверджується Актом №1 про нещасний випадок на виробництві Н-1 від 22 грудня 1992 року, довідкою серії ЧНВ № 465392 від 28.10.1996 та постановою № 1092520720/556036 (00270.0) від 29.03.2024 (а.с.34-39).
Факт здійснення ОСОБА_3 страхових виплат підтверджується Актом №1 про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 11 жовтня 1985 року, випискою з акту огляду медико-соціальною експертної комісії про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії ЧНВ № 465235 від 10.09.1996 та постановою № 1089617740/556038 (00272.0) від 29.03.2024 (а.с.40-47).
Факт здійснення ОСОБА_4 страхових виплат підтверджується Актом №1 про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 06 жовтня 1992 року, що стався 09.09.1992, випискою з акту огляду медико-соціальною експертної комісії про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги № 000131 від 08.01.2009 та постановою № 1148018180/555190 (01850.0) від 29.03.2024 (а.с.48-53).
Факт здійснення ОСОБА_5 страхових виплат підтверджується Актом №1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом форми Н-1 від 25 жовтня 1992 року, випискою № 606/9 від 01.07.1997 та постановою № 1167815906/556035 (00268.0) від 29.03.2024 (а.с.54-60).
Факт здійснення ОСОБА_6 страхових виплат підтверджується Актом №1 про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 22 січня 2004 року ,що стався (сталась) 21 січня 2004 року, випискою з акту огляду медико-соціальною експертної комісії про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії АБ № 050341 від 26.03.2020 та постановою № 1115048256/554965 (01633.0) від 29.03.2024 (а.с.61-68).
Факт здійснення ОСОБА_7 страхових виплат підтверджується Актом розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 01 листопада 2006 року, випискою з акту огляду медико-соціальною експертної комісії про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги № 000144 від 11.11.2009 та постановою № 1148543241/555269 (01927.0) від 29.03.2024.
Із розрахунку потреби в капіталізації коштів для розрахунку з потерпілими на виробництві станом на 07.01.2025 вбачається, що загальна сума капіталізованих платежів становить 3 257 026,95 грн (а.с.75).
З метою задоволення вимог, що виникли із зобов'язань Фонду перед застрахованою особою, яка стала потерпілою внаслідок заподіяння їй шкоди життю та здоров'ю від нещасного випадку на виробництві, ГУ ПФУ в Чернігівській області звернулось до суду з даним позовом в інтересах Держави.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, судом першої інстанції дійшов висновку, що оскільки капіталізовані платежі відповідачем в добровільному порядку не сплачені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Комунального медичного закладу «Чернігівській обласний центр медико-соціальної експертизи» суми платежів, що підлягають капіталізації у розмірі 3 257 026,95 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1105-XIV з 01.01.2023 уповноваженим органом управління у системі загальнообов'язкового державного страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1105-XIV припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
Відповідно до частини першої, другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначає Закон України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV).
Згідно зі статтею 3 Закону №1105-XIV соціальне страхування здійснюється за принципами:
1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування;
2) обов'язковості страхування осіб відповідно до видів соціального страхування та можливості добровільності страхування у випадках, передбачених законом;
3) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;
4) обов'язковості фінансування витрат, пов'язаних із наданням страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом;
5) формування та використання коштів соціального страхування на засадах солідарності та субсидування;
6) диференціації розміру виплати допомоги залежно від страхового стажу;
7) економічної заінтересованості суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;
8) цільового використання коштів соціального страхування;
9) відповідальності роботодавців та страховика за реалізацію права застрахованої особи на страхові виплати та соціальні послуги згідно з цим Законом.
Як вже вище зазначалося, приписами ч.1 статті 4 Закону №1105-XIV унормовано, що уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України. Правовий статус, порядок утворення та діяльності уповноваженого органу управління визначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 11 Закону № 1105-XIV передбачено, що страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) (крім домашніх працівників, які не беруть добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.
Своєю чергою, згідно ч.2 статті 15 Закону № 1105-XIV допомога по тимчасовій непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої цієї статті, виплачується уповноваженим органом управління застрахованим особам з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) відповідно до законодавства, незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 22 Закону №1105-XIV страхова виплата у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначається та здійснюється за основним місцем роботи (діяльності).
У період проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця або зняття з обліку після припинення діяльності особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, страхові виплати за страховими випадками застрахованим особам призначаються та здійснюються територіальним органом уповноваженого органу управління за місцем здійснення обліку такої діяльності чи реєстрації місця проживання таких осіб у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абз.4 ч.1 статті 22 Закону №1105-XIV).
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 986 затверджено Порядок капіталізації платежів до Фонду соціального страхування України у випадках ліквідації страхувальників (далі - Порядок № 986), відповідно до якого здійснюється капіталізація платежів до Фонду соціального страхування України у випадках ліквідації (зокрема у зв'язку з банкрутством) страхувальника (далі - платежі) для задоволення вимог, що виникли із його зобов'язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю застрахованим особам.
У Порядку № 986 термін «капіталізація платежів» означає визначення суми грошових зобов'язань страхувальника у випадку його ліквідації (зокрема у зв'язку з банкрутством), що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю застрахованим особам, які належить сплатити до Фонду соціального страхування України для забезпечення страхових виплат і витрат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (пункт 2 Порядку №986).
Згідно з пунктом 3 Порядку №986 капіталізація платежів проводиться щодо кожної застрахованої особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідних подальших платежів для забезпечення страхових виплат і витрат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Під час капіталізації платежів враховуються заробітна плата потерпілого, відсоток втрати професійної працездатності, витрати на догляд за потерпілим, на реабілітацію, протезування, придбання транспортних засобів, види соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого, а також інші виплати, передбачені законодавством.
Відповідно до пунктів 7-8 Порядку №986 капіталізація платежів включає заборгованість страхувальника з виплат, пов'язаних із його зобов'язаннями відшкодувати шкоду, заподіяну життю або здоров'ю застрахованої особи, а саме суми одноразової допомоги, щомісячних виплат втраченого заробітку, витрат на догляд за потерпілим і виплат за листками непрацездатності.
У кредиторських вимогах Фонду соціального страхування України до страхувальника, щодо якого розпочато ліквідацію, зазначається сума грошових зобов'язань, обчислена з урахуванням кожного платежу, що підлягає капіталізації.
Суми капіталізованих платежів відповідно до зазначених кредиторських вимог у випадках ліквідації страхувальника перераховуються робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, у якому страхувальник перебуває на обліку.
Отже, встановлений Кабінетом Міністрів України порядок надходження до Фонду капіталізованих платежів у випадках ліквідації страхувальників (суб'єктів підприємницької діяльності) означає, що у разі припинення страхувальник, який у процесі своєї діяльності заподіяв шкоду життю чи здоров'ю працівників, зобов'язаний внести до Фонду належну таким працівникам грошову суму з урахуванням заборгованості за попередні роки та потреби у майбутніх виплатах. Визначення механізму надходження таких платежів дає змогу Фонду забезпечити створення резерву коштів для покриття витрат на страхові виплати та надання медико-соціальних послуг потерпілим, які отримали виробничі травми чи професійні захворювання на підприємствах, які ліквідовані без правонаступника.
Як встановлено частиною другою статті 1205 Цивільного кодексу України, у разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом. У разі відсутності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для капіталізації платежів, які підлягають сплаті, обов'язок щодо їх капіталізації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого.
Аналіз наведених вище норм чинного законодавства дає підстави вважати, що вимоги частини 2 статті 1205 ЦК України та положення Порядку № 986 щодо капіталізації платежів поширюються на всі випадки ліквідації юридичних осіб та припинення діяльності фізичних осіб-підприємців.
Аналогічна правова позиція наведена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.05.2020 у справі № 809/1738/17 та Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 820/2837/17.
Таким чином, зі змісту наведених норм права вбачається, що підприємці у разі їх припинення, незалежно від підстав, не звільняються від фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків шляхом внесення капіталізованих платежів.
У відносинах капіталізації платежів завжди беруть участь три учасники, а саме:
1) Фонд та його робочі органи;
2) застрахована особа, тобто фізична особа, яка підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
3) страхувальник, тобто роботодавець, який зобов'язаний сплачувати єдиний внесок.
Водночас, метою капіталізації платежів є задоволення вимог, що виникли із зобов'язань Фонду перед застрахованою особою, яка стала потерпілою внаслідок заподіяння їй шкоди життю та здоров'ю від нещасного випадку на виробництві.
Отже, капіталізація платежів полягає у визначенні суми коштів, яку Фонд повинен сплатити застрахованій особі за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності застрахованої особи, у зв'язку з ліквідацією страхувальника.
У даному випадку, ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснено розрахунок платежів, що підлягають капіталізації, для забезпечення щомісячних страхових виплат потерпілим, згідно з яким загальна сума відповідного платежу, що підлягає капіталізації, складає 3 257 026,95 грн.(а.с.75).
Станом на час розгляду справи, КМЗ «Чернігівський обласний Центр медико-соціальної експертизи» не надано суду відомостей про сплату зазначеної суми капіталізованих платежів.
Щодо доводів апелянта про закриття провадження у справі, з підстав, що в даному випадку належним позивачем у справі є потерпілий - застрахована особа, а справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступе.
Так, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №925/1005/18 викладено висновок про те, що подібні правовідносини, а саме: спори, пов'язані із стягненням з особи, що ліквідується, страхових платежів, капіталізованих на майбутні періоди, підлягають розгляду відповідно до правил Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на зазначене, вказані твердження апелянта не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.
Щодо припинення/ліквідації юридичної особи та відсутності коштів для капіталізації платежів, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що норми законодавства не містять підстав звільнення юридичної особи від обов'язку сплати капіталізованих платежів, у зв'язку із припиненням діяльності.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.11.2023 у справі №280/4921/19.
Також, колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що покладення на відповідача зобов'язань зі сплати капіталізованих платежів не є втручанням або посяганням на його майно, а спрямоване на забезпечення виплат майбутніх платежів для осіб, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та відбувається на підставі закону з урахування ступеня та строку втрати працездатності.
Отже, зважаючи на передбачений діючим законодавством України обов'язок сплати відповідачем, у зв'язку з його припиненням, капіталізованих платежів за розрахунком позивача, здійсненим у відповідності до Порядку № 986, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача капіталізованих платежів в розмірі 3 257 026,95 грн.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 17.07.2024 року по справі № 360/1674/22.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскільки капіталізовані платежі КМЗ «Чернігівській обласний центр медико-соціальної експертизи» самостійно не сплачені, позовні вимоги про стягнення суми платежів, що підлягають капіталізації у розмірі 3 257 026, 95 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Комунального медичного закладу «Чернігівській обласний центр медико-соціальної експертизи» Чернігівської обласної ради в особі голови ліквідаційної комісії - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
О.М. Оксененко
Повний текст виготовлено 03.11.2025 року