Справа № 640/24558/21 Суддя (судді) першої інстанції: Петренко О.С.
22 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Кузьмишина О.М.
за участі:
секретар с/з Кващук Т.А.
пр-к позивача Гайдай О.Д.
пр-к відповідача Дудник В.І.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Державної фіскальної служби України, Полтавської митниці про оскарження рішення, дій та бездіяльності, поновлення на службі, виплату середнього заробітку,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної митної служби України, Державної фіскальної служби України, Полтавської митниці, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 30.07.2021 №1133-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 з 31.07.2021 на посаді начальника Полтавської митниці;
- стягнути з Полтавської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при звільненні відповідачами не виконано обов'язку запропонувати іншу рівнозначну посаду державної служби, або, як виняток нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 25 серпня 2025 року.
Представниками Державної митної служби України та Полтавської митниці подано відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначають про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24 вересня 2025 року.
Протокольною ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року оголошено перерву у розгляді даної справи до 22 жовтня 2025 року та зобов'язано Державну митну службу України надати додаткові докази по справі №640/24558/21, а саме: відповідні штатні розписи та довідку про середню заробітну плату позивача за останні два місяці перед його звільненням.
Наразі, на виконання вимог протокольної ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року представником Державної митної служби України надіслано на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду витребувані документи по справі №640/24558/21.
Ухвалою колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року задоволено клопотання представника Полтавської митниці про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, призначено судове засідання на 22 жовтня 2025 року о 10:20 у справі №640/24558/21 в режимі відеоконференції через систему програмного забезпечення «EasyCon».
У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник відповідача, який брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» повністю заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Інші сторони у судове засідання не з'явилися та явку уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.
Керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив здійснити апеляційний розгляд справи за даною явкою.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив державну службу в митних органах України.
В матеріалах справи наявна копія попередження про наступне вивільнення позивача, з яким він особисто ознайомлений 25.06.2021.
Наказом ДФС України від 30.07.2021 за №1133-0 «Про звільнення ОСОБА_1 », позивачу припинено державну службу та звільнено з посади начальника Полтавської митниці ДФС, в зв'язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців, на підставі п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України та п. 1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».
Як зазначено в позовній заяві позивачем, з вказаним наказом був ознайомився 20.07.2021, коли він надійшов на електрону адресу Полтавської митниці.
Позивач вказує, що під час його звільнення було допущено істотні порушення ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», абз. 6 ч.1 ст.5 1, ч. 2, ч.4 ст.40, ст.49-2 Кодексу законів про працю України.
Також колегією суддів встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу (пункт 1 постанови).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 установлено, зокрема, що Державна митна служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів.
Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.
Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1, а також реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2.
Крім того, установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної митної служби.
Своїм розпорядженням від 04.12.2019 №1217-р. Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» реорганізовано територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком шляхом їх приєднання до Державної митної служби (пункт 1 постанови).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №895 установлено, зокрема, що:
- територіальні органи Державної митної служби, що реорганізуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною митною службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень і функцій територіальних органів, що реорганізуються. Таке рішення приймається Державною митною службою після здійснення заходів, пов'язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної митної служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структури, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій;
- майно територіальних органів Державної митної служби, що реорганізуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, залишається у сфері управління Державної митної служби.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №895 на Державну митну службу покладено обов'язок забезпечити:
- утворення комісій з реорганізації територіальних органів Державної митної служби відповідно до пункту 1 цієї постанови;
- здійснення заходів щодо реорганізації територіальних органів Державної митної служби відповідно до пункту 1 цієї постанови;
- утворення територіальних органів Державної митної служби відповідно до статті 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади».
Надалі наказом Державної митної служби від 29.10.2020 №489 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби України як відокремлених підрозділів» утворено територіальні органи як відокремлені підрозділи Державної митної служби України за переліком згідно з додатком.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося правомірно, зокрема, на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з реорганізацією державного органу Полтавської митниці ДФС.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону України «Про державну службу»( в редакції чинні на час виникнення спірних правовідносин, а саме на час як попередження позивача про звільнення . так і на час самого звільнення)), правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Загальний перелік підстав для припинення державної служби визначений статтею 83 Закону України «Про державну службу».
Зокрема, п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» встановлено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Безпосередньо питання припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення урегульовано статтею 87 Закону України «Про державну службу» .
Згідно із ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
- ліквідація державного органу;
- встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
- отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;
- вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Частиною 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» визначено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Отже, з системного правового аналізу ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», слідує, що у разі звільнення особи на підставі пунктів 1 та 11 ч. 1 цієї статті, у суб'єкта призначення виникає обов'язок пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, а його право звільнити державного службовця поставлено в пряму залежність від наявності однієї з двох умов: повинна бути відсутня можливість запропонувати відповідні посади або державний службовець відмовився від переведення на запропоновану посаду.
Якщо відсутня жодна з цих умов - звільнення державного службовця безумовно є протиправним.
Це також означає, що встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.
Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві (державній установі), незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.06.2020 року у справі № 826/19187/16, від 31.03.2020 року у справі № 826/6148/16, від 09.10.2019 року у справі № 821/595/16, від 26.05.2021 року у справі № 140/90/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).
При цьому, Верховний Суд звертав увагу, що такий обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення і аж до дня розірвання трудового договору та охоплює як вакантні посади, що існували на день звільнення, так і такі, що з'явилися в установі протягом всього цього періоду.
Вказана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 року у справі № 807/3588/14, від 27.05.2020 року у справі № 813/1715/16, від 26.05.2021 року у справі № 140/90/20.
Крім того, частиною 5 ст. 22 та ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу» визначено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:
1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення;
2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Отже, за змістом ч. 5 ст. 22 і п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу» працевлаштування державного службовця у випадку реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу передбачає його переведення на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу. Переведення у такому випадку відбувається за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Водночас застосування законодавцем у наведених положеннях Закону України «Про державну службу» слова "може", підтверджує виключне право адміністративного розсуду суб'єкта призначення на переведення державного службовця без обов'язкового проведення конкурсу та жодним чином не увільняє його від обов'язку дотриматися процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби у разі реорганізації державного органу.
Саме такий висновок зроблено Верховним Судом, зокрема у постановах від 13.10.2021 року у справі № 240/10996/20 та від 20.09.2021 року у справі №340/221/20.
З матеріалів справи вбачається, що державний орган, у якому позивач обіймав посаду (Полтавська митниця ДФС), був приєднаний в процесі реорганізації до новоутвореного державного органу - Дніпровської митниці Держмитслужби. В свою чергу Дніпровська митниця Держмитслужби в подальшому реорганізована шляхом приєднання до Державної митної служби, а в структурі Державної митної служби України утворено територіальний орган - Полтавську митницю як відокремлений підрозділ.
Розпорядчими актами, якими оформлено вищевказану реорганізацію (а саме: постановами Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року № 1200, від 02.10.2019 року №858, наказом Державної митної служби України від 29.10.2020 року № 489) було передбачено послідовне передання майна та функцій і повноважень з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи від ДФС України до Держмитслужби та, відносно до цього спірного випадку, від Полтавської митниці ДФС до Дніпровської митниці Держмитслужби і надалі до Полтавської митниці.
На час попередження позивача про наступне вивільнення (25.06.2021 року) та на час звільнення позивача (30.07.2021 року) Дніпровська митниця Держмитслужби (як і Полтавська митниця ДФС) перебувала у стані припинення, а Полтавська митниця була зареєстрована як відокремлений підрозділ юридичної особи - Державної митної служби України, і також виконувала зазначені вище функції і повноваження.
Таким чином, з урахуванням викладених обставин реорганізації державних органів та норм ч. 5 ст. 22, ч. 1 ст. 41, ч. 3 ст. 87 «Про державну службу» - колегія суддів приходить до висновку, що позивач у разі надання ним згоди на відповідну пропозицію відповідача підлягав переведенню на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі (Державній митній службі України), у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. При цьому ініціатива переведення та відповідного пропонування певних посад повинна виходити саме від відповідача. Однак, колегією суддів встановлено, що на час прийняття Полтавською митницею ДФС наказу від 30.07.2021 року № 1133-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивачу не було запропоновано жодної посади і він, відповідно, не відмовлявся від переведення.
Крім того, як ДФС України, так і Полтавська митниця ДФС, а так само і Держмитслужба, не вживали жодних заходів для вирішення питання про переведення позивача до новоутвореної Держмитслужби чи її структурних підрозділів, тобто, не виконали свого прямого обов'язку, встановленого ч. 5 ст. 22 та ч. 1 ст. 41, ч. 3 ст. 87 «Про державну службу», чим порушено визначений цими нормами порядок звільнення державних службовців.
В зв'язку з наведеним колегія суддів констатує, що порушення відповідачем установленого законом порядку звільнення позивача, вказує на незаконність такого звільнення, в зв'язку із чим наказ Полтавської митниці ДФС № 1133-о від 30 липня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що порушення відповідачем установленого законом порядку звільнення позивача свідчить про незаконність такого звільнення, що в силу частин першої і другої статті 235 КЗПП України є підставою для поновлення його на попередній посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Частиною другою статті 235 КЗпП України, передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (Порядок № 100).
Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Наразі, з матеріалів справи встановлено, що позивача звільнено 30 липня 2021 року (останній робочий день), відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за травень та червень 2021 року.
Так, відповідно до розрахункових листів ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 171-172) сума середньоденної заробітної плати позивача на момент звільнення складала 779,26 грн (14 806,02 грн + 14 806,02 грн / 38 робочих днів.
Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку з 31 липня 2021 року по 22 жовтня 2025 року.
Отже, за період з 31.07.2021 по 22.10.2025 сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача розраховується наступним чином: 779,26 х 1098 р/дн. = 855 627,48грн.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що зобов'язання з відшкодування позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід покласти на Полтавську митницю як відокремлений структурний підрозділ Державної митної служби.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 КАС України суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 30.07.2021 №1133-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Полтавської митниці ДФС з 31 липня 2021 року;
Стягнути з Полтавської митниці як відокремленого структурного підрозділу Державної митної служби (код ЄДРПОУ ВП 43997576) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 липня 2021 року по 22 жовтня 2025 року у розмірі 855627,48 грн. (вісімсот п'ятдесят п'ять тисяч шістсот двадцять сім грн 48 коп).
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Полтавської митниці ДФС з 31 липня 2021 року, а також в частині стягнення з Полтавської митниці як відокремленого структурного підрозділу Державної митної служби середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
О.М. Кузьмишина
(повний текст постанови складено 03.11.2025р.)