П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/31782/24
Категорія:112030000 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:17.12.2024р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (далі - ДП та СП ОМР) про:
- визнання противоправними та незаконними дій ДП та СП ОМР м. Одеса відносно нарахування щорічної допомоги на оздоровлення не в повному обсязі, які порушають мої права, встановлені Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язання ДП та СП ОМР, виплатити на мою користь заборгованість за 2024 рік, по виплатам на оздоровлення, які не донараховані і невиплачені в розмірі 39 880 гривень.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що за 2024 рік допомога на оздоровлення позивачу сплачена у розмірі 120 гривень. Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок ЧАЕС" щорічно передбачена допомога на оздоровлення у розмірі "інвалідам 2 групи 5 (п'ять) мінімальних заробітних плат". Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Позивач звернувся до відповідача щодо виплати допомоги на оздоровлення в повному обсязі, проте листом відповідач повідомив про відсутність підстав для виплати такої допомоги.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що на виконання вимог ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" Кабінет Міністрів України Постановою від 26 жовтня 2016 №760 затвердив Порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян (далі - Порядок №760). Згідно з п.10 Порядку №760, щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи віднесених до категорії 1 в розмірах, установлених Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Постанова №562). Пунктом 1 Постанови №562 встановлено, що громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення: особам з інвалідністю I і II групи - 120 грн. Тому, позивачу було виплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 120 грн.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ДП та СП ОМР про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що постанови Кабінету Міністрів України можуть застосовуватися при вирішенні питань соціального захисту осіб, постраждалих у наслідок Чорнобильської катастрофи, лише в тому разі, коли вони не суперечать закону. В іншому разі застосовується закон, як акт, що має вищу юридичну силу. При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп зазначено , що ст. 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на Конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між Державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено з прийняттям більш пізнього Закону чи іншого нормативно-правового акту. Надання зворотної сили Законам суперечить духу правової держави. Конституційний Суд України неодноразово розглядав (Рішення №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року) проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимість обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень и сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та Закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту збоку Держави. У Рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законив або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
ОСОБА_1 , відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, особа з інвалідністю 2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, та перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення в Приморському районі.
У 2024 році позивачу було виплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 120 грн.
Позивач звернувся до ДП та СП ОМР із заявою в якій просив здійснити донарахування та виплату недоотриманої допомоги на оздоровлення за 2024 рік, відповідно до ст. 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Листом від 29 серпня 2024 року ДП та СП ОМР повідомив, що відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році. Допомога передбачена цією статтею, виплачується в розмірах, установлених Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Постанова №562). В травні 2024 року було зараховано щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 120,00 грн., що передбачено зазначеною постановою Кабінету Міністрів України. Отже, виплата допомоги в 2024 році здійснена відповідно до розміру, встановленому нормами діючого законодавства.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що на час судового розгляду справи вказана Постанова№562 в установленому порядку не скасована, не змінена. Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року у справі №3-рп/2012, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Суд першої інстанції зазначив, що оскільки Закони України від 21 квітня 2016 року №1339-VIII та від 06 червня 2017 року №2082-VIII, якими ст. 48 Закону №796-ХІІ викладено у новій редакції, за змістом якої повноваження щодо визначення порядку виплати і розміру одноразової грошової компенсації за шкоду здоров'ю були делеговані Кабінету Міністрів України неконституційними не визнавались, відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства здійснено необхідно було здійснити виплату одноразової щорічної допомоги на оздоровлення за 2024 рік в сумі 120 грн. як учаснику ліквідації наслідків аварії ЧАЕС 1 категорії, інваліду 2 групи.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання позивача на положення ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", які на його думку встановлюють розмір щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, оскільки позивачем не було враховано, що правове регулювання розміру зазначених соціальних виплат зазнало змін.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року №760 затверджено Порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян, Постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році.
Згідно ч. 3 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно п.10 Порядку №760, щорічна допомога виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь в ліквідації наслідків інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь в ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, - в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Офіційний вісник України, 2005 р., №28, ст. 1636).
У разі виникнення права на щорічну допомогу з різних підстав допомога надається за однією з таких підстав за вибором особи.
Згідно п.1 Постанови №562, установити громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення:
- особам з інвалідністю I і II групи - 120 гривень;
- учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 - 100 гривень;
- особам з інвалідністю III групи та дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов'язана Чорнобильською катастрофою - 90 гривень;
- учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, віднесеним до категорії 3 та кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році - 75 гривень.
Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності дій Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо нарахування позивачу у 2024 році щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі, що суперечить положенням Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи".
В свою чергу, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, у межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
В даному випадку, з аналізу вищевикладених норм матеріального права вбачається, що на час виникнення спірних правовідносин чинна редакція ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не передбачала обов'язку виплати щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
При цьому, виплату допомоги на оздоровлення позивачу здійснено суб'єктом владних повноважень на підставі чинних на час здійснення нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2024 рік норм матеріального права, а саме Постанови №562.
Між тим, колегія суддів зазначає, що у рішенні №3-рп від 25 січня 2012 року Конституційний суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в п.п.2, 3 ст. 116 Конституції України.
Тобто, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
З іншого боку, положення ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якими передбачено, що розмір одноразової допомоги, передбаченої цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, неконституційними не визнавались.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ДП та СП ОМР не допущено протиправних дій у межах спірних правовідносин.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 21 листопада 2018 року у справі №202/4104/17, від 11 вересня 2019 року у справі №674/181/17, від 13 листопада 2019 року у справі №331/4450/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №216/4125/16-а.
За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судові витрати у справі відсутні.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 03 листопада 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.