П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/7932/25
Перша інстанція: суддя Бутенко А.В.,
повний текст судового рішення
складено 19.05.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурії О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши, в порядку письмового провадження, адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
18 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 11.04.2023 по 14.03.2025 включно;
- стягнути середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 11.04.2023 по 14.03.2025 у сумі 128 536,15 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач пояснив, що з 31.03.2022 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 .
10.04.2023 був виключений зі списків особового складу Військової частини.
При цьому, позивач указує, що за період проходження військової служби відповідач не в повному обсязі виплачував йому грошове забезпечення, що стало підставою для звернення до суду.
На виконання судових рішень, відповідач 14.03.2025 розрахувався з ним, виплативши 85 077,11 грн та 1001,95 грн.
Однак, відповідач не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що і стало підставою для звернення до суду вже з цим позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Стягнув з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 10.04.2024 по 09.10.2024 в сумі 117 610,44 грн.
В іншій частині позовних вимог суд відмовив.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з наступного.
Так, суд першої інстанції вважав, що, у межах даної справи, наявні підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки з вини відповідача ОСОБА_1 не виплачені належні суми у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
При цьому, суд першої інстанції врахував, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), що набрав чинності 19.07.2022, внесені зміни в статтю 117 КЗпП України, якими законодавець обмежив можливість отримання середнього заробітку шістьма місяцями.
Разом з цим, суд першої інстанції, застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц та висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, зменшив розмір відшкодування, застосувавши істотність частки недоплаченої відповідачем суми при звільненні ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції установив, що з наданої відповідачем довідки вбачається, що розмір належних позивачу при звільненні виплат, які виплачені складає 6966,58 грн, а сума недоплачених коштів при звільненні склала 86 079,06 грн.
З урахуванням невиплаченої суми грошового забезпечення у розмірі 86 079,06 грн (сума виплачена у березні 2025 року), до виплати на момент виключення зі списків особового складу позивачу належало 93 045,64 грн (6966,58 + 86 079,06).
Отже, сума виплаченого із затримкою грошового забезпечення складає 92,5 % від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення ((86 079,06 грн. / 93 045,64 грн.) х 100%).
Таким чином, суд першої інстанції констатував, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: (694,79 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 92,5 % = 642,68 грн - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки: 642,68 х 183 (робочих днів затримки розрахунку з 10.04.2024 (день виключення із списків) по 09.10.2024 (6 місяців)) = 117 610,44 грн середній заробіток.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У доводах апеляційної скарги скаржник зазначає таке.
Наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум є обов'язковою умовою для застосування статті 117 КЗпП України та виплати звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
Апелянт акцентує увагу на тому, що 10.04.2023 позивач був виключений зі списків особового складу військової частини.
У той же час, позивач звернувся до суду з позовом про виплату грошового забезпечення лише через рік.
Отже, здійснений розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом подальших двох років позивач не здійснював жодних дій, спрямованих на перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби.
Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди виник більш ніж через один рік після звільнення позивача.
Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Далі, скаржник, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, указує на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Аналогічна правова позиція, як указує апелянт, щодо застосування принципу співмірності у подібних правовідносинах викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 у період з 31 березня 2022 року по 10 квітня 2023 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 у справі №360/152/24 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 31.03.2022 по 10.04.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 31.03.2022 по 31.12.2022 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2023 по 10.04.2023 включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 11.04.2023 по 19.05.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України» станом 01 січня 2023 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 11.04.2023 по 19.05.2023 включно, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2025 рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 360/152/24 - скасовано в частині відмови у задоволені позовних вимог щодо проведення виплати грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Прийнято нове судове рішення в цій частині, яким задоволено позовні вимоги.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, при проведенні перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 31.03.2022 по 10.04.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, та встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 здійснити ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, при проведенні перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 11.04.2023 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення суду у справі № 360/152/24 відповідачем 14.03.2025 виплачено позивачу грошове забезпечення за період з 31.03.2022 по 19.05.2023 у розмірі 85 077,11 грн.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 у справі №360/192/24 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення з урахуванням в його складі індексації грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення суду у справі №360/192/24 відповідачем 14.03.2025 виплачено позивачу і грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік у розмірі 1001,95 грн.
Тобто, фактичним днем розрахунку з позивачем є 14.03.2025.
Отже, ураховуючи, що відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів виходить з такого.
Вимогами частини 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Ця стаття також передбачає, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно статті 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати № 95», ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Стаття 12 цієї Конвенції встановлює, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведений відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відтак, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції чинної на момент звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції чинної на момент звільнення позивача зі служби) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України (в редакції чинної на момент звільнення позивача зі служби) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Матеріали справи свідчать, що при звільненні з Військової частини НОМЕР_1 позивачу не було виплачено в повному обсязі грошове забезпечення.
Таке грошове забезпечення виплачено позивачу 14.03.2025 у сумі 85077,11 грн та 1001,95 грн на виконання судових рішень.
Отже, є правильним висновок суду першої інстанції, що при звільненні позивача зі служби відповідач не провів з ним повний розрахунок, що свідчить про недотримання суб'єктом владних повноважень вимог статті 116 КЗпП України та має наслідком застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач, не погоджуючись із сумою виплат при звільненні, зволікав із зверненням до суду після звільнення зі служби, не спростовують обов'язок суб'єкта владних повноважень провести повний розрахунок з військовослужбовцем та у разі непроведення такого розрахунку не звільняє від відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 117 КЗпП України.
Далі слід зазначити, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон № 2352-IX, яким стаття 117 КЗпП України викладена в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування принципу співмірності при визначенні суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум принципу співмірності.
ВП ВС зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу встановленню підлягає:
(1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;
(2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;
(3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
Тобто, в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі № 560/5923/24 від 27 березня 2025 року, по справі № 620/7207/24 від 24 квітня 2025 року.
Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат.
Так, з обставин справи вбачається, що не виплачена позивачу при звільненні сума грошового забезпечення становить 86079,06 грн.
З матеріалів справи вбачається, що при звільненні позивачу нараховано та виплачено 6966,58 грн.
Отже, загальна сума, яка належала позивачу при звільненні становить 93045,64 грн (6966,58 +86079,06).
З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 86079,06 грн від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 92,5 % (86079,06/93045,64 х 100).
Враховуючи встановлені обставини справи, зокрема підстави несвоєчасного виконання рішення відповідачем, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно застосував принцип пропорційності.
Як установлено судом першої інстанції, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у межах даної справи, становить 127 146,57 грн (694,79 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 183 (календарних днів затримки розрахунку з 10.04.2024 (день виключення із списків) по 09.10.2024 (6 місяців)).
Істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 86079,06 грн від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 92,5 %.
Виходячи з принципу пропорційності, як правильно указано судом першої інстанції, виплаті на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 117 610,44 грн, тобто 92,5 % від 127146,57 грн.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі № 420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.
Тому, суд першої інстанції правильно визначив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період у сумі 117 610,44 грн.
В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 , посилаючись на необхідність застосування принципу співмірності між сумою, яка невиплачена при звільненні позивача та сумою, яку належить стягнути в рахунок відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не наводить мотивів у чому полягає неправильність висновків суду першої інстанції, який застосував істотність частки недоплаченої відповідачем суми при звільненні ОСОБА_1 .
Отже, інших доводів, які б спростовували рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.
За таких умов, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька