04 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 160/11922/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року (суддя Неклеса Олена Миколаївна) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної адміністрації
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної адміністрації щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 на день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки за 2019, 2020, 2022, 2023 роки, як одинокій матері в кількості 40 календарних днів та грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби за 2024 - 2025 роки в кількості 15 календарних днів; зобов'язати Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки за 2019, 2020, 2022, 2023 роки у сумі 24 986,10 грн; зобов'язати Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не використані дні щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби 20 років в кількості 15 днів у сумі 16 616,85 грн; стягнути з Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по дату фактичного розрахунку, яка за період з 31.12.2024 по 24.02.2025 становить 45 944,34 грн; стягнути з Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн в рахунок грошової компенсації моральної шкоди; стягнути з Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 судовий збір, що складається з витрат по сплаті судового збору 1 211,20 грн та витрат на правничу допомогу 20 000,00 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної адміністрації щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 на день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки за 2019, 2020, 2022, 2023 роки, як одинокій матері в кількості 40 календарних днів. Зобов'язано Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки за 2019, 2020, 2022, 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по дату фактичного розрахунку та 10 000,00 грн в рахунок грошової компенсації моральної шкоди скасувати. В частині позовних вимог про стягнення з Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по дату фактичного розрахунку та 10 000,00 грн в рахунок грошової компенсації моральної шкоди ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення з Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по дату фактичного розрахунку та 10 000,00 грн в рахунок грошової компенсації моральної шкоди задовільнити у повному обсязі. Стягнути з Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються зі сплаченої суми судового збору - 1 816,00 грн та витрат на правову допомогу - 10 000,00 грн.
Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що право на відповідну компенсацію встановлено нормами КЗпПУ. Також вказує, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн задоволенню не підлягають, оскільки по суті скаржник відчуває себе приниженою, що пропрацювавши у відповідача, для держави протягом 15 років змушена доводити своє право на своє ж майно у судовому порядку, що незадовільно впливає на її емоційний стан, який в подальшому поширюється і на інших членів сім'ї скаржника.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Відповідно до частини 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно зі статтею 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відшкодування, передбачене КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин. Такий обов'язок припиняється проведенням фактичного розрахунку та саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності у вигляді сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Колегія суддів зазначає, що у цій справі судом першої інстанції зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки за 2019, 2020, 2022, 2023 роки, отже відповідач не здійснив остаточний розрахунок з позивачем на день розгляду цієї справи.
Тобто до фактичного виконання рішення суду у цій справі не можливо встановити розмір простроченої заборгованості, що має ключове значення для вірного обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, встановивши співмірність розміру такої компенсації, задля забезпечення справедливого балансу інтересів сторін.
А відтак, вимога стягнути з Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по дату фактичного розрахунку є передчасною.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд апеляційної інстанції зазначає, що стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено належними доказами наявність у неї моральних страждань через несвоєчасне здійснення розрахунку, так само як і не надано обґрунтованого розрахунку розміру завданої моральної шкоди.
Враховуючи сукупність наведених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року в адміністративній справі № 160/11922/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з 04 листопада 2025 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.
Повна постанова складена 04 листопада 2025 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров
суддя Т.І. Ясенова