Справа № 308/16171/25
04 листопада 2025 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої - судді Шумило Н.Б.,
за участю секретаря судового засідання - Дуб В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ужгород заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мікрюкова С.В. про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Ужгородського МНО Селехман О.А., ДП СЕТАМ, Відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про витребування земельної ділянки,-
встановив:
ОСОБА_1 , в інтересах якого дія адвокат Мікрюков С.В., звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Ужгородського МНО Селехман О.А., ДП СЕТАМ, Відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому просить: витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:61:001:0215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Одночасно із пред'явленням позову представником позивача було подано заяву про забезпечення позову, у якій просить просить:
1. Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:61:001:0215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 до набрання законної сили рішенням суду у справі.
2. Встановити заборону будь-якому державному реєстратору Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та будь-яким іншим суб'єктам державної реєстрації прав, в тому числі нотаріусам, вчиняти реєстраційні дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав, в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень, а так само вносити зміни до вже існуючих записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно об'єктів нерухомого майна земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:61:001:0215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , окрім як для виконання зазначеної ухвали суду про накладення арешту на нерухоме майно, до набрання законної сили рішенням суду у справі.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що 15 листопада 2012 року між ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:61:001:0215, площею 0,0600 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки був посвідчений 15 листопада 2012 року приватним нотаріусом Ужгородського МНО Селехман О.А. за р. №3661.
Відчужувана земельна ділянка належала Продавцю на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ №708965, виданого Ужгородською міською радою 03.10.2011 року на підставі рішення 5 сесії 6 скликання №136 від 08.04.2011 року Ужгородська міська рада, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №210010001000880.
У відповідності до витягу з Державного реєстру правочинів №12221084 від 03.12.2012 року даний договір купівлі-продажу був зареєстрований за номером №5314318 15-11.2012 року.
На державному акті на право власності на земельну ділянку ЯЛ №708965 було проставлено відмітку приватним нотаріусом Ужгородського МНО Селехман О.А. про посвідчення договору купівлі продажу за р. №3661 від 15 листопада 2012 року, на підставі якого право власності на цю земельну ділянку переходить до ОСОБА_1 .
Також на державному акті на право власності на земельну ділянку ЯЛ №708965 було проставлено відмітку відділом Держкомзему у місті Ужгороді Закарпатської області про реєстрацію в Поземельній книзі від 13 грудня 2012 року за реєстровим №2110100000610010215302.
ОСОБА_1 захотів зареєструвати земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:61:001:0215 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проте отримав відмову з підстав того, що ця земельна ділянка зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, електронних торгів, серія та номер: 472, виданий 18.10.2017.
Отже, земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_1 була продана через публічні торги СЕТАМ в рахунок погашення заборгованості колишнього власника ОСОБА_3 .
В зв'язку із цим ОСОБА_1 звертається до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовом про витребування земельної ділянки та оскільки невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або взагалі унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення судом його позовних вимог.
Отже, у випадку відчуження майна відповідачем затягнеться судовий процес та унеможливить у майбутньому виконання судового рішення у цій справі, що унеможливлює ефективний захист, поновлення порушених прав та інтересів позивача
Представник позивача вказує, що предметом спору, який виник між сторонами у справі, є витребування майна із чужого незаконного володіння земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:61:001:0215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , яким ОСОБА_2 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , як власник може розпорядитися у будь-який момент, а також те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або забезпечити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.
Заявник вважає, що запропоновані заходи забезпечення позову арешт земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:61:001:0215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 є співмірними із заявленими вимогами, забезпечують збалансованість інтересів сторін та не порушують права учасників судового процесу. Крім того, запропонований вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_2 , оскільки спірне майно фактично перебуває у її володінні та обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Питання про відкриття провадження у даній справі ще не вирішувалось.
У відповідності до положень частини 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши заяву про забезпечення позову та матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з приписами частини 2 статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Пунктом 2 ч.1 ст.152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів даної справи спір між сторонами виник з приводу витребування від ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:61:001:0215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до ч.1,2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Звернення з позовом до суду за захистом порушених прав, інтересів фізичних осіб та юридичних осіб, а також свобод фізичних осіб є одним із способів судового захисту.
Інститут забезпечення позову при цьому, дає можливість суду до ухвалення рішення по суті вжити заходів щодо забезпечення заявленого позову у певних визначених випадках, враховуючи чітко визначені підстави.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості заявленого клопотання, суд зазначає, що інститут забезпечення позову регламентовано статтями 149 - 151 ЦПК України, які встановлюють підстави для вжиття заходів забезпечення позову, а також способи забезпечення позову в цивільному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення суду і спрямована на дотримання норми щодо обов'язковості до виконання судових рішень, встановленої нормами Конституції України.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, до вирішення справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду. Це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.
Метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника).
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Таким чином,заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб або учасників процесу.
Види забезпечення позову визначені ч. 1 ст. 150 ЦПК України.
Одним із видів забезпечення позову у відповідності до ст. 150 ЦПК України є накладення арешту на майно.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до ч.ч. 2,3 ст.150 ЦПК України, суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову,крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову, а також передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт,чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову,суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде спів мірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Верховний Суд у постанові від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18 вказав, що під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Крім того, у постанові від 08.05.2019 року у справі №487/7097/18 Верховний Суд вказав, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно ч.6 ст.153 ЦПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
При розгляді заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та забороною вчиняти певні дії, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ч.1ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги предмет розгляду даної справи, суд вважає вимоги позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу нерухоме майно шляхом заборони розпорядження або відчуження майна, співмірними із заявленими позовними вимогами, вбачає імовірність ускладнення виконання або невиконання судового рішення у випадку задоволення судом в цій частині заяви позивача.
Суд вважає обґрунтованими побоювання позивача щодо того, що у разі незастосування заходу забезпечення позову у виді арешту нерухомого майна шляхом заборони розпорядження або відчуження майна, відповідач може відчужити належне йому майно, що у свою чергу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся у разі ухвалення рішення його на користь.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, є підстави вважати, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.
Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, та доводи заяви про забезпечення позову. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті , а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених вимог.
Зважаючи на викладене вище, вимоги діючого законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, з метою забезпечення ефективного захисту і поновлення прав та інтересів позивача, враховуючи те, що обраний заявником спосіб забезпечення позову до набрання законної сили рішенням суду, не спричинить не відновлюваної шкоди відповідачу, суд вважає, що заява позивача про забезпечення позову в цій частині є обґрунтованою і підлягає задоволенню, оскільки невжиття заходів забезпечення позову, в подальшому, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог.
Суд встановив наявність між сторонами реального спору щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та враховуючи можливість відчуження на користь третіх осіб відповідачем нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано за ним, суд дійшов висновку про задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту шляхом заборони розпорядження або відчуження майна на спірне майно.
Щодо накладення арешту на спірну земельну ділянку в частині користування, то в даному випадку у суд не вбачає підстав для обмеження особи в реалізації права володіння власністю. Крім того, накладення арешту на земельну ділянку як самостійний захід вже унеможливлює відчуження, поділ, об'єднання чи інші дії, пов'язані зі зміною правового режиму спірного майна, тому дублювання зазначених заборон є зайвим і необґрунтованим. Отже, у частині вимог заяви про встановлення заборони будь-якому державному реєстратору Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та будь-яким іншим суб'єктам державної реєстрації прав, в тому числі нотаріусам, вчиняти реєстраційні дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав, в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень, а так само вносити зміни до вже існуючих записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно об'єктів нерухомого майна земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:61:001:0215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , окрім як для виконання зазначеної ухвали суду про накладення арешту на нерухоме майно, до набрання законної сили рішенням суду у справі, слід відмовити, як у такій, що не відповідає принципу співмірності заходів забезпечення позову та порушує баланс інтересів сторін і інших учасників правовідносин.
Суд вважає що вказані заходи забезпечення позов не порушують права власника, оскільки такі є тимчасовими, а також не порушують права користування спірним майном, а фактично встановлюють заборону здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо спірного нерухомого майна.
Відповідно доч.ч.1,2,3ст.154ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.
Суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:
1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
З огляду на вказане суд вважає що підстави для застосування зустрічного забезпечення позову відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.149-150, 153, 154,Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
постановив:
Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мікрюкова С.В. про забезпечення позову у цивільній справі №308/16171/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Ужгородського МНО Селехман О.А., ДП СЕТАМ, Відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про витребування земельної ділянки, - задовольнити частково.
Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:61:001:0215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом заборони відчуження та розпорядження.
В задоволенні іншої частини вимог заяви про забезпечення позову відмовити.
Дані заявника(позивача): ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Дані відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Копію ухвали про вжиття заходів забезпечення позову направити негайно для виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.
Апеляційну скарга на ухвалу суду першої інстанції можна подати протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно положень ч.11 ст.153 ЦПК України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя Ужгородського міськрайонного
суду Закарпатської області Н.Б. Шумило