Справа №524/12881/24
Провадження №2/524/2030/25
29 жовтня 2025 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі головуючого судді Андрієць Д.Д., за участю секретаря Булаєнко С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК», треті особи: Автозаводський відділ державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 101 від 06.01.2016, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк “Приватбанк» 110992,47 грн заборгованості за кредитним договором, ухвалив таке рішення.
Позов було обґрунтовано тим, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності заборгованості, що підлягає стягненню, чим порушив норми ЗУ “Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Звертав увагу на те, що оспорюваний виконавчий напис було вчинено 06.01.2016, в період часу, коли законодавством вже не була передбачена можливість вчинення виконавчого напису на підставі кредитного договору, укладеного в простій письмовій формі, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 в справі № 826/20084/14.
Кредитний договір, який був підставою для вчинення оскаржуваного виконавчого напису, також, не посвідчений нотаріально, тому позивач вважає, що наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
В додаткових поясненнях зазначив, що про наявність Спірного виконавчого напису він довідався з застосунку «Дія» на початку жовтня 2024 року, у інший спосіб та раніше він довідатись про нього не міг, оскільки, питання щодо винесення цього виконавчого напису розглядалось без його участі, ніяких документів від виконавчої служби Позивач також не отримував, доказів зворотнього Відповідачем не надано. Окрім того, звертав увагу на те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України були продовжені на строк дії такого карантину.
В поясненнях АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зазначило, що окрім висловлення загальної незгоди з сумою боргу, позивач не надає жодних належних контррозрахунків, або письмових доказів (платіжних документів) невідповідності (боргу в меншому розмірі) чи відсутності боргу перед Банком, не надає жодних пояснень та доказів на підтвердження повного чи часткового виконання кредитних зобов'язань станом на день вчинення виконавчого напису. У виконавчому написі від 06.01.2016 зазначено, щодо стягнення грошових коштів у сумі 110 992,47 гривні з гр. ОСОБА_1 , які є його боргом за Генеральною угодою № 6/н від 11.02.2015, укладеним між ним та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк». Борг складається з заборгованості за кредитом - 76635,06 гривень; заборгованості по відсоткам - 9993,97 гривні; пені та комісії - 16529,37гривень; штрафу - 6 134,07 гривні, що всього становить 109 292,47 грн. Витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису - 1700,00 гривень. Укладена генеральна угода від 11.02.2015 між ОСОБА_1 та банком не визнана недійсною, і правомірність такої угоди презюмується та з огляду на те, що договір не був виконаний достроково, розірваний, а також на те, що договір невиконувався належним чином, він продовжує діяти і до сьогодні, оскільки не був виконаний належним чином. Вважає, що позивач звернувся до суду із пропуском позовної давності, оскільки спірний виконавчий напис перебував на виконанні, а державним виконавцем вчинялись дії щодо примусового виконання спірного виконавчого напису, а тому про існування виконавчого напису позивач мав дізнатись в період із 2018-2020, однак з позовною заявою звернувся лише в 2024 році.
Треті особи надіслали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
20.01.2025 закрито підготовче провадження.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
06.01.2016 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною вчинено виконавчий напис, яким запропоновано стягнути кошти в сумі 110992,47 грн із ОСОБА_1 за Генеральною угодою №б/н від 11.02.2015, укладеним між ним та ПАТ «КБ «Приватбанк».
08.09.2016 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису від 06.01.2016 за р.№101. 21.09.2020 виконавчий документ було повернуто стягувачу на підстав п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження».
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 526, 610, 611, 625 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
В статтях 87-88 ЗУ «Про нотаріат»(в редакції від 01.01.2016) визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5(в редакції від 17.04.2015)(далі Порядок № 296/5) для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
Крім того, підпунктами 3.1, 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.
Відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172(далі - Перелік № 1172)(в редакції від 12.06.2015) Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями визнано документами, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку. Відповідно до п. 2 Переліку № 1172 для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
В ч.1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати, а також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України в постанові від 05 липня 2017 року № 6-887цс17.
Отже, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з Переліком документів і є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника. Разом із тим, сам по собі цей факт не свідчить про відсутність спору між стягувачем та боржником щодо заборгованості.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27 березня 2019 року по справі 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) вказала, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Основним доводом позивача щодо визнання оспорюваного ним виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню було те, що останній вчинений в період часу, коли законодавством вже не була передбачена можливість вчинення виконавчого напису на підставі кредитного договору, укладеного в простій письмовій формі, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 в справі № 826/20084/14.
Суд приймає до уваги те, що Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 визнав незаконною та нечинною постанову Кабміну № 662, в тому числі, в частині пункту 2 Змін, зокрема текст «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Однак, суд відзначає, що у постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що: «судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі № 826/20084/14».
Тобто, враховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, можна зробити висновок про те, що виконавчі написи, вчинені в період із грудня 2014 року до 21 лютого 2017 року на підставі кредитних договорів, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями вважаються такими, що вчинені на підставі закону.
Суд приймає до уваги те, що факт заборгованості позивача станом на 06.01.2016 підтверджується наданою відповідачем випискою по рахунку. Крім того, суд враховує те, що Порядок № 296/5 передбачає подання стягувачем доказів направлення повідомлення про порушення у разі порушення зобов'язання забезпеченого іпотекою. В свою чергу відомостей про те, що оспорюваний виконавчий напис вчинено на підставі кредитного договору забезпеченого іпотекою матеріали справи не містять.
Отже, враховуючи те, що позивач не надав суду доказів, які б спростовували існування заборгованості та її розмір, станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що підстави для визнання виконавчого напису № 101 від 06.01.2016, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, відсутні.
За змістом статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це подано заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Враховуючи те, що суд відмовив у задоволенні позову, суд вважає за можливе не розглядати заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.
Судові витрати відсутні.
Керуючись ст. 10, 12, 81, 141, 258, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Судові витрати відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Діна АНДРІЄЦЬ