Справа №377/1172/24
Провадження №2/377/117/25
04 листопада 2025 року Славутицький міський суд Київської області у складі головуючої - судді Бабич Н.С., за участю секретаря судового засідання Присяжного В.В., за відсутності учасників справи, розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Славутичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,
У провадженні суду перебуває зазначена цивільна справа.
У мотивувальній частині відповіді на відзив від 10.02.2025, яка надійшла до суду 13.02.2025, позивач ОСОБА_1 зазначив клопотання № 2, в якому просив постановити ухвалу про притягнення відповідачки ОСОБА_2 до відповідальності за введення суду в оману, а саме повідомлення неправдивої інформації щодо обставин справи, що викладені у відзиві на позовну заяву від 02.02.2025, оскільки відповідачка повідомила суду неправдиву інформацію щодо обставин справи з наміром перешкодити суду у встановленні істини у справі та ухвалення судом справедливого рішення.
Клопотання обґрунтоване тим, що у поданому відзиві на позовну заяву відповідачка вказала відомості, що не відповідають дійсності , чим фактично здійснює на позивача наклеп та бажає умисно ввести суд в оману, щоб завадити суду встановити істину у справі, що призведе до несправедливого рішення. Зокрема, позивач вказує, що відповідачка у відзиві на позовну заяву спотворює факти, які викладені ним у позовній заяві. Зазначені відповідачкою доводи щодо представництва інтересів адвокатом Бойкінічем Р.С. ОСОБА_3 - другої дружини позивача та надання нею згоди на розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю у справах, нічим не підтверджені, а відповідачка не має повноважень надавати інформацію від адвоката. Також наведене відповідачем твердження про те, що позивач працює неофіційно, здійснює свою діяльність без державної реєстрації, що підтверджується оголошенням у соціальній мережі Фейсбук про продаж ОСОБА_1 дров, не відповідають дійсності та спростовуються наданими ним доказами. Позивач в обґрунтування клопотання №2 наводить зміст пункт 3 частини першої, частини четвертої статті 43 ЦПК України, частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, статей 143, 148, частини першої статті 262 ЦПК України.
Учасники справи не з'явились у судове засідання, призначене на 04.11.2025, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином в порядку, передбаченому статтями 128-130 ЦПК України.
Позивач ОСОБА_1 отримав судову повістку за зареєстрованим місцем проживання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Його представнику -адвокату Защук В.В. судову повістку доставлено до зареєстрованого електронного кабінету, що підтверджується відповідною довідкою. Представник позивача-адвокат Защук В.В. подала заяву, в якій просила розглянути справу 04.11.2025 за відсутності її та позивача, якщо в судове засідання не з'являться відповідачка та її представник, позовну заяву та клопотання підтримала.
Відповідачці ОСОБА_2 та її представнику -адвокату Бойкінічу Р.С. судову повістку доставлено до зареєстрованого електронного кабінету, що підтверджується відповідною довідкою. До суду надійшла заява від представника відповідачки-адвоката Бойкініча Р.С., в якій він просив провести судове засідання 04.11.2025 без його участі, просив відмовити в задоволенні позову.
З огляду на положення частини першої статті 223 ЦПК України, неявка вказаних учасників справи в судове засідання, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Оскільки в судове засідання 04.11.2025 не з'явились всі учасники справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до приписів частини другої статті 247 ЦПК України не здійснювалось.
При вирішенні клопотання №2 позивача, суд враховує наступне.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
ОСОБА_1 вважає свої права та законні інтереси порушеними, тому скористався правом, передбаченим статтею 4 ЦПК України, та звернувся до суду з вказаним позовом з метою їх захисту.
Відповідачка ОСОБА_2 , маючи право, передбачене статтею 178 ЦПК України, через свого представника подала до суду відзив на позовну заяву. У свою чергу позивач ОСОБА_1 відповідно до статті 179 ЦПК України скористався своїм правом на подання відповіді на відзив.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як позивач ОСОБА_1 так і відповідачка ОСОБА_2 , в інтересах яких діють їхні представники, на виконання вимог ЦПК України вчинили дії з метою доведення тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.
У подальшому відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд буде оцінювати зібрані у справі докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності як кожного доказу окремо, так і достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною четвертою статті 43 ЦПК України передбачено, що за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.
Проте чинний Цивільний процесуальний кодекс України не містить визначення цього поняття, а передбачає у статті 44 ЦПК України лише перелік дій, які суд може визнати в кожному конкретному випадку як зловживання процесуальними правами.
За правилом частини 1 статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами.
Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідками щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу.
Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд в ухвалі від 13 жовтня 2021 року у справі № 707/1491/21, провадження № 61-15944ск21, зазначив, що зловживання процесуальними правами - це цивільне процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників цивільного процесу (їх представників), що спричиняють порушення процесуальних прав інших учасників цивільного процесу (їх представників), з метою перешкоджання гарантованому у пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правосуддю, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом).
Зловживання правами характеризуються умислом, спрямованим на порушення порядку цивільного судочинства.
Характерними ознаками зловживання процесуальними правами є: формальне, непропорційне використання процесуального права всупереч легітимній меті, з якою це право встановлено нормами цивільного процесуального права, недобросовісність дій, умисний характер, завідома несумлінність.
Основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються з видимістю реалізації законних прав особи.
Механізм зловживання процесуальними правами полягає в тому, що особа, яка бажає мати певний результат, вчиняє процесуальні дії, зовні схожі на ті юридичні факти, з якими пов'язується настання необхідного результату. Однак, такі дії мають повністю штучний характер, хоча зовні протікають в межах правового поля, а насправді ними заподіюється шкода інтересам інших учасників процесу та взагалі інтересам правосуддя.
У пункті 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц вказано, що зловживання процесуальним правом є такі дії, що суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пункт 2 і пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та частина друга вказаної статті).
Зловживання правами характеризуються умислом, спрямованим на порушення порядку цивільного судочинства.
Характерними ознаками зловживання процесуальними правами є: формальне, непропорційне використання процесуального права всупереч легітимній меті, з якою це право встановлено нормами цивільного процесуального права, недобросовісність дій, умисний характер, завідома несумлінність.
Основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються з видимістю реалізації законних прав особи.
З аналізу наведених норм права та практики Верховного Суду вбачається, що зловживанням процесуальними правами можуть бути визнані дії учасника процесу, які формально хоча й передбачені серед його повноважень та прав, однак здійснюються ним не з метою досягнення передбаченого законом процесуального результату, а з метою взагалі перешкоджання розгляду справи.
Ознаками зловживання процесуальними правами є: недобросовісність; нечесність; відсутність відкритості поведінки; відсутність поваги до інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин (див. постанову Об'єднаної палати КЦС ВС від 11.11.2019 у справі №337/474/14). Основною ознакою зловживання процесуальними правами є відсутність наміру вирішити реально існуючий цивільний спір, або забезпечити захист свого реально порушеного права, або намір перешкодити законним діям інших осіб шляхом звернення до суду та створення штучного судового спору, або використання судового спору як способу не виконувати вимоги законодавства щодо здійснення визначених ним дій.
За правилом статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства . Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.
Статтею 144 ЦПК України встановлено, що заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) привід; 5) штраф . Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов'язків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 148 ЦПК України, на яку посилається позивач у своєму клопотанні №, передбачено, що суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у випадках: 1) невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною дев'ятою статті 203 цього Кодексу.
З аналізу вказаної правової норми слідує, що підстави застосування штрафу є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають.
При оцінці дій відповідачки ОСОБА_2 суд не встановив обставин, які б свідчили про наявність підстав, передбачених статтею 148 ЦПК України, для стягнення з неї в дохід державного бюджету штрафу.
Відповідно до частини першої статті 262 ЦПК України, зміст якої позивач також наводить у своєму клопотанні №2, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Окрема ухвала суду - це процесуальне судове рішення, якою суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону і причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Отже, підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо судом встановлено склад правопорушення. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для окремої ухвали немає.
В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення (частина п'ята статті 262 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина першастатті 262 ЦПК України). Отже, постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 року в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов'язком.
Позивач у клопотанні №2, сформульованому у відповіді на відзив, на переконання суду, не навів достатніх підстав та аргументів для постановлення окремої ухвали.
Крім того, вимоги клопотання №2 про притягнення відповідачки ОСОБА_2 до відповідальності за введення суду в оману, пов'язані з правом позивача спростовувати її доводи, якими вона обґрунтовує свої заперечення проти позову, та оцінкою наданих суду доказів, яку суд здійснює під час ухвалення остаточного судового рішення у справі.
Таким чином, суд, проаналізувавши доводи заявленого у відповіді на відзив клопотання №2 не вбачає обґрунтованих підстав для його задоволення та постановлення окремої ухвали, у зв'язку з чим у задоволенні такого клопотання необхідно відмовити.
Керуючись статтями 43, 44, 76-81, 260, 261 ЦПК України, суд
У задоволенні клопотання №2, сформульованого позивачем ОСОБА_1 у відповіді на відзив від 10.02.2025, про постановлення ухвали про притягнення відповідачки ОСОБА_2 до відповідальності за введення суду в оману відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала підписана 04 листопада 2025 року.
Суддя Н. С. Бабич