04 листопада 2025 р. Справа № 480/9497/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Є.Д. Кравченко, повний текст складено 13.08.25 по справі № 480/9497/24
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у Сумській області № 6662/18-28-24-06-02 від 30.09.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Сумській області поновити реєстрацію платника єдиного податку третьої групи фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 з 30.09.2024 року;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Сумській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., та судового збору у розмірі 3028,00 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС в Сумській області від 30.092024 № 6662/18-28-24-06-02 про анулювання реєстрації платника єдиного податку. Зобов'язано Головне управління ДПС в Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 43995469) поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) як платника єдиного податку третьої групи, з 30 вересня 2024 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 43995469) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. та судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Головне управління ДПС в Сумській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу , вважає, що неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвело до ухвалення незаконного рішення у справі. Вказує , що Податковий кодекс України не обмежує коло питань, які можуть досліджуватись під час камеральної перевірки, не встановлено вимоги щодо виду перевірки, на підставі висновків якої контролюючим органом може бути прийнято рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп. Окремо зазначає, що необхідність проведення такого виду перевірки як документальна пов'язана з питаннями анулювання реєстрації платника єдиного податку 4 групи, як того вимагають положення абз. 2 п. 299.11 ст. 299 ПК України. Однак дана норма не поширює свою дію на платників єдиного податку 1-3 групи. Тобто суд першої інстанцій внаслідок невірної інтерпретації абз. 1 п. 299.11 ст. 299 ПК України дійшов до помилкового висновку щодо протиправності спірного рішення через те, що останнє було прийнято на підставі висновків камеральної, а не документальної перевірки. Відтак, вважає , що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року по справі №480/9497/24 всупереч вимог ст. 242 КАС України щодо законності судового рішення прийнято з порушенням норм матеріального права. Також зазначає , що Сумський окружний адміністративний суд не надав жодної оцінки аргументам ГУ ДПС у Сумській області щодо порушення ФОП ОСОБА_1 умов перебування на спрощеній системі оподаткування. Так, в основу 3 мотивування судового рішення були покладені висновки суду про порушення контролюючим органом вимог закону щодо виду перевірки, за наслідками якої може бути прийнято рішення про анулювання реєстрації як платника єдиного податку. Крім того , вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн не є виправданими, оскільки справа № 480/9497/24 розглядалася судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, тобто адвокат не приймав участі у судових засіданнях, відповідно не здійснював представництво інтересів суб'єкта господарювання в суді, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правничу допомогу. Просить суд скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року по справі №480/9497/24 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа .
Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи у їх сукупності вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з видами діяльності за КВЕД: 61.90 «Інша діяльність у сфері електрозв'язку» (основна); 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
До винесення оскаржуваного рішення позивач перебував на спрощеній системі оподаткування ІІІ групи за ставкою 5 відсотків, що підтверджується відповідачем у відзиві.
Сумським відділом податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок Головного управління ДПС у Сумській області на підставі п. 299.10 ст. 299 Кодексу було проведено перевірку щодо порушення умов перебування платником єдиного податку на спрощеної системи оподаткування, за наслідками якої складено акт від 30.09.2024 № 11014/А/18-28-24-06-02/ НОМЕР_1 (а.с. 10-11).
У висновках акту зазначено, що під час здійснення камеральної перевірки встановлено, порушенням платником єдиного податку третьої групи вимог абзацу 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового Кодексу, а саме здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування. (Вид діяльності за КВЕД_61.90 «Інша діяльність у сфері електрозв'язку»), що є підставою для анулювання реєстрація платника податків шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу на підставі абз. 3 п. 299.10 ст. 299 Податкового Кодексу України.
На підставі висновків акту про результати перевірки 30.09.2024 Головним управлінням ДПС в Сумській області прийнято рішення № 6662/18-28-24-06-02 про анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи ФОП ОСОБА_1 у зв'язку зі здійсненням видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання. Датою виключення з Реєстру платників єдиного податку є 30 вересня 2024 року (а.с.9).
Вважаючи рішення Головного управління ДПС в Сумській області про анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги , суд першої інстанції , виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС в Сумській області від 30.092024 № 6662/18-28-24-06-02 про анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи ФОП ОСОБА_1 . З огляду на те, що оскаржуване рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку визнано судом протиправним, з метою ефективного відновлення порушеного права позивача суд першої інстанції дійшов висновку за необхідне зобов'язати відповідача поновити реєстрацію ФОП ОСОБА_1 як платника єдиного податку третьої групи, з 30.09.2024 (дата виключення з Реєстру, що зазначена в оскаржуваному рішенні). З урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вважає заявлені витрати у розмірі 10000,0 грн неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 5000,00 грн.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову сторонами не оскаржується.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог , виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Глава 1 розділу XIV Податкового кодексу України регулює питання спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Відповідно до підпункту 3 пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі: у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.
Підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України визначено, що платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
Згідно з пунктом 299.11 статті 299 Податкового кодексу України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Згідно з пунктом 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють: діяльність з надання послуг пошти (крім кур'єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.
Колегія суддів звертає увагу на те, що аналіз вказаних вище норм свідчить про те, що виявлення порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених Главою 1 розділу XIV Податкового кодексу України можливе лише під час проведення перевірок.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Колегія суддів наголошує на тому, предметом спору у цій справі є правомірність прийняття відповідачем рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку від 30.092024 № 6662/18-28-24-06-02.
Підставою прийняття відповідачем такого рішення стали висновки акта перевірки щодо порушення платником єдиного податку вимог перебування на спрощеній системі оподаткування фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про те, що вказаний ФОП немає підстав перебування в реєстрі платників єдиного податку третьої групи.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 сформував правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
У постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, окрім наведених вище висновків, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення.
Зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб'єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд може не переходити з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.
Також , колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд при розгляді подібних адміністративних справ сформував наступні висновки: реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у встановлених законом випадках. При цьому, прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (постанови від 26 лютого 2019 року у справі №805/1396/17-а, від 05 лютого 2019 року у справі №805/206/17-а, від 24 січня 2019 року у справі №813/1346/18, від 05 червня 2018 року у справі №813/4266/17).
Відповідно, єдиним законним способом реалізації владних управлінських функцій є проведення документальної перевірки на підставі якої встановлюється, що платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), як наслідок - прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, шляхом виключення з реєстру платників цього податку.
Аналогічна правова позиція викладенаупостанові Верховного Суду від 18 березня 2025 року по справі № 160/21398/24, яка в силу частини 5 статті 242 КАС України є обов'язковою для врахування.
Повертаючись до обставин цієї справи колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів проведення документальної перевірки позивача, а акт перевірки за результатами якого прийняте спірне рішення взагалі не містить інформації щодо виду та підстав перевірки.
Посилання апелянта на не визначення ст. 299 ПК України виду перевірки (камеральної чи документальної), під час проведення якої можливо виявити порушення норм податкового законодавства платником єдиного податку першої - третьої груп та прийняти рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку колегія суддів вважає помилковими, оскільки дійсно у ст. 299 ПК не зазначено вказаного. Разом з тим, як вже зазначалось у переліку підстав проведення камеральної перевірки, визначеного пп. 75.1.1. п. 75.1 ст. 75 ПК України відсутня така як «перевірка правомірності перебування платника на спрощеній системі оподаткування».
Попри наведені вище норми матеріального закону, виїзна документальна перевірка позивача податковим органом не проводилась, натомість відповідачем було проведено камеральну перевірку, наслідки якої в силу норм пункту 299.11 статті 299 ПК України не передбачають прийняття рішення про анулювання реєстрації платником єдиного податку.
За таких обставин, контролюючим органом не було дотримано процедури анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за наявності законодавчо визначених для цього підстав.
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі № 816/543/17, від 29.03.2018 року у справі № 804/2321/17, від 03 грудня 2020 року справа № 200/9334/19-а, від 10 листопада 2021 року справа №200/697/20-а, від 18 березня 2025 року по справі № 160/21398/24.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на Порядок оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків затверджений наказом Міністерства фінансів України 20 серпня 2015 року № 727, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року за №1300/27745 (далі - Порядок №727).
Згідно з підпунктом 1 розділу ІІ вказаного Порядку результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки документальної перевірки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт документальної перевірки, а в разі відсутності порушень - довідка документальної перевірки.
Пунктами 3-5 зазначеного розділу Порядку №727 передбачено, що акт документальної перевірки має містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного законодавства, законодавства з єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. У ньому викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджує наявність зазначених фактів. Обов'язково наводиться в акті документальної перевірки інформація щодо фактів та обставин, які підтверджують та доводять наявність вини платника податків (з детальним їх описом; дослідженням, яке доводить, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, встановлених Податковим кодексом, проте не вжив достатніх заходів для їх дотримання; документами та інформацією, яка підтверджує наявність вини платника податків), а також інформація щодо пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності платника податків.
Колегія суддів наголошує на тому, що незважаючи на те, що акт податкової перевірки не є самостійним предметом судового оскарження, він є одним із доказів в адміністративній справі про визнання протиправним рішення контролюючого органу, прийнятого за наслідками проведеної перевірки. Текст акта перевірки повинен деталізовано відображати зміст та суть встановлених контролюючим органом порушень та відповідати встановленим висновкам про вчинене платником податків порушення. Описова частина акта перевірки повинна бути сформульована таким чином, щоб платник податків міг зрозуміти в чому, на думку податкового органу, полягає склад вчиненого правопорушення та, заперечуючи проти встановлених у висновках акта перевірки порушень, на підставі яких прийнято податкове повідомлення-рішення, мав змогу подати заперечення проти акта перевірки чи звернутися до суду з позовом про оскарження прийнятих за наслідками такої перевірки рішень контролюючого органу.
Про обов'язок деталізувати зміст виявлених порушень та необхідність відповідності такого опису вказаним висновкам про вчинене в акті перевірки акцентує увагу в численних рішеннях і Верховний Суд, зокрема в постанові від 26 червня 2023 року у справі №815/6819/14.
Так, з матеріалів справи встановлено, що ГУ ДПС у Сумській області за результатами проведення камеральної перевірки щодо порушення платником єдиного податку вимог перебування на спрощеній системі оподаткування виявлено, що ФОП ОСОБА_1 порушено умови перебування на спрощеній системі оподаткування, а саме абз. 5 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 та абз.4 п.299.15 ст. 299 ПК України - здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання-61.90 Інша діяльність у сфері електрозв'язку
Колегія суддів звертає увагу на те, що акт перевірки на підставі якого прийнято спірне рішення, взагалі не відображає зміст та суть встановлених контролюючим органом порушень. З описової частини акта перевірки не зрозуміло в чому, на думку податкового органу, полягає склад вчиненого правопорушення, , якими первинними документами та фактичними доказами підтверджується виявлене порушення.
Зміст акту від 30.09.2024 року свідчить, що податковим органом не наведено жодного доводу, який би підтверджував здійснення позивачем господарської діяльності, яка не може здійснюватися платниками єдиного податку першої - третьої груп.
В свою чергу, неповнота висновків акта перевірки виключає можливість стверджувати про здійснення позивачем господарської діяльності, яка не може здійснюватися платниками єдиного податку першої - третьої груп.
Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що неповнота висновків акта перевірки фактично унеможливлює здійснити аналіз правових норм в межах конкретних правовідносин.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у свої постанові від 18.03.2025 у справі № 160/21398/24.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем рішення від 30.092024 № 6662/18-28-24-06-02 про анулювання реєстрації платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 прийнято з порушенням процедури його прийняття, що є самостійною підставою для скасування.
Стосовно доводів апелянта на ненадання судом першої інстанції оцінки аргументам відповідача щодо порушення позивачем умов перебування на спрощеній системі оподаткування колегія суддів зазначає, що встановлені у ході судового розгляду допущені відповідачем порушення процедури прийняття рішення самі по собі зумовлюють протиправність такого рішення, а отже таким доводам слід надавати оцінку в першу чергу.
Натомість, таке рішення контролюючого органу не повинно оцінюватись по суті, оскільки недотримання порядку його прийняття, вже є достатньою та безумовною підставою для його скасування, а тому суд може не переходити до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб'єктом владних повноважень індивідуальних актів.
Отже, наведеним вище доводам обґрунтовано не надано оцінки судом першої інстанції та у ході апеляційного розгляду справи, оскільки такі не мають юридичного значення.
Колегія суддів зауважує, що правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Слід звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово надавала роз'яснення як треба розуміти подібність правовідносин. Втім, у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах зазначених вище в даній постанові.
Зважаючи на вказані судові рішення Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не виключає можливості того, що після прийняття судом рішення у цій справі, остання правова позиція Верховного Суду буде незмінною.
Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та не узгоджуються із правовим регулюванням спірних правовідносин, позицію щодо чого неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема й у постановах, згаданих вище.
З приводу стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,0 грн , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Положеннями частин 3 та 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 6 статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України).
З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа № 815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа № 640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа № 280/2635/20).
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: копію договору про надання правничої допомоги від 08.10.2024 № 08/10-01, укладеного між позивачем та адвокатом Шаповаленком Русланом Олександровичем (а.с. 13-14); розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу (а.с. 16), ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВМ № 1057225 (а.с. 15), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія СМ № 000459 (а.с. 12).
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 по справі № 826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зі змісту норм ч.ч. 4-6 ст.134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).
При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції.
Колегія суддів наголошує, що судом першої інстанції були досліджені наявні в матеріалах справи докази на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу та застосовано принцип співмірності щодо заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 16 березня 2023 року у cправі № 927/153/22 щодо того, що право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням установлених обставин справи.
Колегія суддів звертає увагу, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу є не лише компенсацією стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених нею витрат, але й у певному сенсі має спонукати іншу сторону, особливо, якщо мова йде про суб'єкта владних повноважень, утримуватися від подання безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, зокрема у сфері публічно-правових відносин (постанови Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 826/841/17, від 24.10.2019 у справі № 820/4280/17, від 25.10.2019 у справі № 826/13270/16, №826/841/17 від 05.09.2019).
Апеляційна скарга обґрунтована помилковістю висновків суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності розміру задоволених судом судових витрат із заявленими позовними вимогами.
Колегією суддів також взято до уваги, що апелянтом в апеляційній скарзі не вказано розміру витрат на правничу допомогу, який вона вважає обґрунтованим, а також не наведено конкретних доводів, а не загальних посилань, які б дійсно свідчили про неспівмірність суми витрат на правничу допомогу зі складністю справи, характером та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, з огляду на ступінь складності даної справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, прийняття судом першої інстанції рішення про задоволення позову, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення присудженої судом першої інстанції суми витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,0 грн.
Фактично доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, відповідачами не зазначено. Відповідачем наводяться доводи, аналогічні тим, які містяться у відзиві на позовну заву та були предметом розгляду судом першої інстанції інстанцій та спростовані ним.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 по справі № 480/9497/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко