04 листопада 2025 р. Справа № 480/5569/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Л.М. Опімах) від 14.08.2025 по справі № 480/5569/25
за позовом ОСОБА_1
до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 )
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служи України (військової частини НОМЕР_2 ) у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі пункту "г" пункту 3 ч. 5 ст. 26, абзацу 13 п. 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служи України (військова частина НОМЕР_2 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити дії задоволено.
Визнано протиправною відмову НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служи України (військової частини НОМЕР_2 ) у звільненні з військової служби ОСОБА_1 у зв'язку із наявністю у позивача матері, яка є особою з інвалідністю 1 групи, потребує постійного стороннього догляду.
Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служи України (військова частина НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини 5, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом під час мобілізації під час воєнного стану, у зв'язку із наявністю у позивача матері, яка є особою з інвалідністю 1 групи, потребує постійного стороннього догляду.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що відповідач не надав належних доказів, на підтвердження відсутності у матері позивача інших членів сімї першого чи другого ступеня споріднення або що вони самі потребують постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. ОСОБА_2 не надано належних документів, які б підтверджували відсутність інших осіб, які мають можливість здійснювати догляд. Більш того, з поданих позивачем документів вбачається наявність таких осіб, зокрема сестра ОСОБА_2 та його повнолітня донька.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечував та просив відмовити. Вказав, що суд першої інстанції прийняв рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду просить залишити без змін.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 10.06.2025 року позивач звернувся з рапортом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (з м.д. АДРЕСА_1 ) підполковника ОСОБА_3 , просив клопотатися перед вищим командуванням про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із наявністю у позивача матері, яка є особою 1 групи, потребує постійного стороннього догляду, надавши документи на підтвердження цих обставин (а.с. 8-9).
20 червня 2025 року начальником НОМЕР_1 прикордонного загону відмовлено у задоволенні рапорту з мотивів недоведеності відсутності у матері інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення або що вони самі погребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Вважаючи відмову відповідача у звільненні його зі служби протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що підтвердженою є необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю з інвалідністю I групи та відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати такий догляд. Суд вважає що відповідач не довів правомірності свого рішення щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII. Посилання відповідача на формальне існування іншого члена сім'ї першого ступеня споріднення ( сестра позивача) не заслуговують на увагу, оскільки припинення нею сімейних стосунків з батьками та відмова від здійснення догляду є фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд. Встановлені в цій частині обставини відповідачем також не спорстовані.
Колегія суддів погоджується з приведеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За положеннями статті 1 Закону України "Про оборону України" закріплено, що:
- особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
- воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, оскільки Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 було оголошено часткову мобілізацію (оприлюднений 17.03.2014), особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014. В той же час, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, а Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" № 69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Таким чином, з приведеного вбачається, що особливий період в Україні діє з 17.03.2014, тоді як воєнний стан введено лише 24.02.2022 та він діє по сьогоднішній день.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами другою, третьою та п'ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу (частина шоста статті 2 Закону № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
При цьому, частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 13 «Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України», затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009), право видавати накази по особовому складу мають Голова Державної прикордонної служби України та згідно з визначеними ним повноваженнями посадові особи з числа його заступників, керівник розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, начальники (командири) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, ректор вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, начальники навчальних центрів, науково-дослідних установ та органів забезпечення, які утримуються на окремих штатах і за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище (далі - начальники).
Відповідно до п. 288 Положення № 1115/2009, у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
Відповідно до п. 270 Положення № 1115/2009, звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою шостою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», здійснюється начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби.
Згідно п. 279 Положення № 1115/2009, військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.
Згідно п. 307 Положення № 1115/2009, з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а строк військової служби (дія контракту) продовжується на строк, визначений статтею 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Так, спір у цій справі виник у зв'язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII. Підставою для такої відмови стало, недоведення позивачем необхідної умови для звільнення з військової служби за вказаною нормою, а саме: «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи».
Надаючи оцінку наявності такої підстави для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану, як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, колегія суддів зазначає наступне.
Так, обов'язковими умовами для отримання права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами у випадку визначеному абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII є:
- наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;
- відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими доданими до рапорту доказами.
Колегія суддів зазначає, що абзац 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII передбачає підставу для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану з військової служби через сімейні обставини, за умови наявності доказів, що інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відтак, з аналіз приведених вище приписів вбачається, що при застосуванні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII має бути доведено зокрема, що інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Водночас, з доданих позивачем до рапорту документів встановлено, що батьками ОСОБА_1 є батько - ОСОБА_4 , мати ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ./а.с.15/
Мати - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю 1 групи безтерміново, з ураженням опорно-рухового апарату, потребує стороннього постійного догляду. Ця обставина підтверджена копію Довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААГ від 15.11.2024 /а.с.16/.
Батько - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є особою з інвалідністю 3 групи безтерміново, невиліковно хворий, має діагноз Рак сліпої кишки. Через порушення функцій організму не може самостійно пересуватися та самообслуговуватись, потребує постійного стороннього догляду, що підтверджено копією Довідки до акту огляду МСЕК серії 12АЛЕ № 767436, копією Висновку ЛКК КНП «Коропський ЦПМСД» № 24 від 25.02.2025 /а.с. 17,18/.
Відповідно до довідки, виданої старостою Чапліївського старостинського округу 09.06.2025 та акту обстеження житлових умов від 09.06.2025 (а.с. 23,24 ) позивач разом з батьками фактично проживають однією сім'єю у будинку АДРЕСА_2 . Під час обстеження сімейного стану була отримана інформація, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 мають доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає по АДРЕСА_3 . В ході спілкування з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 була отримана інформація, що їхня донька ОСОБА_6 з ними не спілкується та за своїм станом здоров'я не має можливості фізично здійснювати постійний догляд за батьками. Цей факт також підтверджує сусідка батьків ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Згідно нотаріально завіреної заяви № 101 від 16.01.2025 ОСОБА_5 обрала свого сина ОСОБА_1 , особою, яка надає їй допомогу та здійснює за нею догляд, як за особою з інвалідністю І (першої) групи. На підставі отриманої інформації та наданих документів, інших працездатних осіб - громадян України, зобов'язаних відповідно до законодавства здійснювати постійний догляд за ОСОБА_5 , під час обстеження його сімейних стану, комісією не встановлено. /а.с.20-22/
Відхиляючи доводи відповідача про наявність у позивача рідної сестри, яка є працездатною особою (з огляду на те, що інше не було доведено) суд першої інстанції дійшов висновку про те, що припинення ОСОБА_6 сімейних стосунків з батьками та відмова від здійснення догляду є фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.
З таким висновком колегія суддів не погоджується, з огляду на таке.
Частинами першою - третьою статті 3 Сімейного кодексу України встановлено, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має одинока особа.
Приписами абзацу другого частини 1 статті 1265 Цивільного кодексу України унормовано, що ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
Статтею 1261 Цивільного кодексу України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до статті 1262 Цивільного кодексу України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
З приведеного вище вбачається, що у ОСОБА_5 , крім ОСОБА_1 , є інші члени сім'ї першого ступеня споріднення, які мають обовязок її утримувати.
При цьому, до рапорту позивача про звільнення з військової служби не було надано докази того, що ОСОБА_6 , як особа першого ступеня споріднення із ОСОБА_5 (матір'ю позивача, яка потребує стороннього догляду) потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Так, відповідно до частини першої статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Згідно зі статтею 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
Факт ненадання допомоги чи припинення спілкування ОСОБА_6 з її батьками не є достатнім підтвердженням неможливості надання такої допомоги, адже вона має обов'язок визначений законом, утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд апеляційної інстанції вважає, що підстав для задоволення позову не має.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєві, суд першої інстанції не в повній мірі встановив всі фактичні обставини у справі, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, відтак рішення суду першої інстанції слід скасувати, а в задоволенні позову відмовити.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) - задовольнити.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 по справі № 480/5569/25 - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов