04 листопада 2025 р. Справа № 440/12132/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.07.2025, головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна, повний текст складено 23.07.25 по справі № 440/12132/23
за позовом ОСОБА_1
до Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - ГУ ПФУ в Полтавській області, пенсійний орган), в якому просить суд:
визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Полтавській області щодо не здійснення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги до Дня Незалежності України в 2023 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, передбаченому статтею 13 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон України № 3551-ХІІ);
зобов'язати ГУ ПФУ у Полтавській області провести нарахування і виплату одноразової грошової допомоги до Дня Незалежності України в 2023 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплаченої суми згідно статті 13 Закону України № 3551-ХІІ.
Позовні вимоги позивач обґрунтував посиланням на порушення його права на одержання щорічної грошової допомоги до Дня Незалежності за 2023 рік у визначеному законом розмірі.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.07.2025 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.07.2025 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме порушено строки розгляду справи. Посилається на те, що з мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції по справі вбачається, що воно вирішене та постановлене на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 440/14216/23, а не на підставі заявлених позовних вимог та наданих до неї аргументів як доказів за прямими нормами Конституції України (рішень Конституційного Суду України). Посилається на те, що одночасне існування у Законі України № 3551-XII норм статті 2 та внесення змін до цього Закону Законом України № 2983-ІХ, створює юридичну неузгодженість та протиріччя між цими нормами Закону України № 3551-XII, нівелює поняття «соціальний захист».
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області як отримувач пенсії, призначену на умовах Закону України № 2262-ХІІ від 09.04.1992 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон України № 2262-ХІІ).
У 2023 році позивачеві виплачено одноразову грошову допомогу до Дня Незалежності України у розмірі 2 900.00 грн.
Позивач, не погоджуючись з розміром грошової допомоги до Дня Незалежності за 2023 рік, звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії пенсійного органу в частині виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України є правомірними.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон України № 3551-XII), який прийнято з метою створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до статті 2 Закону України № 3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (стаття 5 Закону України № 3551-XII).
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, передбачений статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зокрема однією із таких пільг є надання учасникам бойових дій щорічної разової грошової виплати.
Така грошова виплата була запроваджена з 01.01.1999 року шляхом внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Законом від 25.12.1998 № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»: статтю 12 доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
Законом України від 20.03.2023 прийняла Закон України № 2983-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань», який набрав чинності 15.04.2023, частину п'яту статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», попередня редакція якої була такою: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України», викладено в новій редакції такого змісту:
«Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
21.07.2023 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань» № 754, якою затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Порядок № 754).
Згідно з підпунктом 2 пункту 3 Порядку № 754 грошова допомога виплачується до 24.08.2023 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, у розмірі 1000 гривень.
В контексті фактичних обставин, що зумовили цей публічно-правовий спір, варто зазначити, що аналіз положень пункту 2 частини першої Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань», яким частину п'яту статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в новій редакції, яка по своїй суті є такою ж, що і частина п'ята статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», був предметом розгляду у зразковій справі № 440/14216/23, у якій Велика Палата Верховного Суду постановою від 14.05.2025 скасувала рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.03.2024 та ухвалила нове рішення, яким відмовила у задоволенні позову особи до ГУ ПФУ про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії.
За результатом розгляду апеляційної скарги органу пенсійного фонду на рішення Верховного Суду від 05.03.2024 у зразковій справі № 440/14216/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла, серед іншого, таких висновків:
« за правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб'єктам - особам з інвалідністю внаслідок війни, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги - періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.
Тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
Передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону України № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.
Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1- 4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
Передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону України № 3551-XII щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.
Оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.
Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах її власних повноважень внесла зміни до спеціального Закону України № 3551-XII, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила частини п'ятої статті 13 Закону України № 3551-XII в редакції Закону України № 2983-ІХ як спеціального закону, який прийнятий в умовах запровадження в Україні воєнного стану з метою реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, недопущення втрат Державного бюджету України, забезпечення соціальної підтримки громадян з огляду на фінансові можливості держави.
Отже, з 15.04.2023 по-іншому врегульована процедура здійснення виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, передбаченої статтею 13 Закону України № 3551-XII, шляхом внесення змін до спеціального законодавства, яке регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, здійснивши позивачу грошову виплату в розмірі 2 900.00 грн, ГУ ПФУ застосувало правила частини п'ятої статті 13 Закону України № 3551-XII в редакції Закону України № 2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалася, що підтверджує те, що ГУ ПФУ діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом. Суд же першої інстанції допустив порушення процесуальної норми частини четвертої статті 7 КАС України, помилково застосувавши до спірних правовідносин частину п'яту статті 13 Закону України № 3551-XII у редакції Закону України № 367-XIV, яка не є чинною ».
Також, Велика Палата Верховного Суду у відповідній постанові зазначила, що за своєю правовою природою щорічна грошова виплата до Дня Незалежності України, яка передбачена Законом України № 3551-XII, є додатковою державною допомогою, має допоміжний та стимулюючий характер і не є основним джерелом для існування громадян.
Суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 14.05.2025 в справі № 440/14216/23 за результатами перегляду рішення Верховного Суду у зразковій справі, яка є типовою до цієї справи.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для виплати позивачу (учаснику бойових дій) у 2023 році щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відсутні.
Отже, враховуючи наведені норми діючого законодавства та висновки Великої Палати Верховного Суду, які є обов'язковими до врахування судами під час вирішення спірних правовідносин, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив докази по справі, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Доводи апеляційної скарги щодо розгляду судом першої інстанції справи поза межами 60 днів, що передбачено ч. 1 ст. 258 КАС України, колегія суддів вважає такими, що не є підставами для скасування судового рішення.
Згідно ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду першої інстанції від 11.09.2023 відкрито провадження у даній справі, ухвалою суду першої інстанції від 27.12.2023 зупинено провадження у справі, ухвалою суду першої інстанції від 21.07.2025 поновлено провадження у справі, а оскаржуване рішення суду прийнято 23.07.2025.
Зміст поняття «розумні строки» в адміністративному судочинстві охоплює собою такі аспекти: 1) розумний строк - це найкоротший з можливих строків розгляду й вирішення адміністративної справи, однак, такий строк не можна ототожнювати із швидким розглядом справи: тривалість розумних строків повинна бути найкоротшою, але достатньою для того, щоб справа була всебічно досліджена судом з наданням оцінки аргументам та доводам учасників справи, які ґрунтуються на поданих ними доказах; 2) на тривалість «розумного строку» мають вплив різні фактори, як об'єктивного (поведінка учасників справи, складність справи, необхідність залучення та дослідження додаткових доказів, завантаженість суду тощо), так і суб'єктивного характеру.
При цьому, аналізуючи приписи ч. 3 ст. 317 КАС України, якою унормовано порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, останні не містять такої підстави, як порушення судом строку розгляду справи.
Окрім того, зміст приписів абз. 2 ч. 2 ст. 317 КАС України вказує на те, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
В даному випадку розгляд справи судом першої інстанції понад строк, визначений ст.258 КАС України, не призвів до неправильного вирішення справи.
Проаналізувавши наведені приписи частин 2 та 3 статті 317 КАС України та обставини цієї справи, колегія дійшла висновку, що порушення судом першої інстанції строків розгляду справи не є підставою для скасування судового рішення, яке переглядається.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч.1 ст.329 КАС України
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.07.2025 по справі № 440/12132/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий