Справа № 367/2247/25
Провадження №2/367/3450/2025
Іменем України
04 листопада 2025 року м. Ірпінь
Ірпінський міський суд Київської області
в складі: головуючого - судді Одарюка М.П.
за участю секретаря судового засідання Бобриш М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ірпені цивільну справу № 367/2247/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
У лютому 2025 року позивачка звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому просить суд: визнати за нею право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 194,8 кв.м., житловою 102,7 кв.м та право власності на частину земельної ділянки кадастровий номер 32109459000:01:075:0337, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. В обґрунтування позову вказує, що 11 листопада 2024 року рішенням Ірпінського міського суду Київської області розірвано шлюб між нею та відповідачем. Рішення набрало законної сили. У період шлюбу вона з відповідачем придбали наступне майно: житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 32109459000:01:075:0337, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Спірні земельна ділянка та житловий будинок придбані в період шлюбу, а тому є об'єктами спільної сумісної власності подружжя, незалежно від того на кого вказане майно зареєстроване. Після розлучення дійти згоди щодо розподілу вказаного вище спільного майна не вдалось, а тому позивачка вимушена звернутися до суду з відповідним позовом.
Учасники справи в судове засідання не прибули , про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача.
Відповідач в судове засідання не прибув, причини неявки суду не повідомив. Відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Судові повістки, які направлялися судом за зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_2 повернулися до суду, як неотримані відповідачем із зазначенням у довідці про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Ураховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України,фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Зважаючи на відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд ухвалює рішення на підставі наявних у справі даних та доказів, при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. ст. 223, 280 ЦПК України.
Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд виходить з наступного.
Фактичні обставини спірних правовідносин сторін, встановлені судом.
Як установлено судом та вбачається із матеріалів справи, 30 грудня 1995 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_1 , який був зареєстрований у Відділі реєстрації актів громадянського стану Ватутінського району м. Києва ( а.с.13).
У шлюбі у них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с.14, 15,16).
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 листопада 2024 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано ( а.с.17-19).
02 вересня 2009 року ОСОБА_2 купив житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі - продажу від 02 вересня 2009 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манохіною Г.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 2497 ( а.с.20-23), який зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_2 , що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, номер витягу 23787651 від 08.09.2009 року ( а.с.24).
В п.7 договору купівлі - продажу будинку зазначено, що на момент укладення договору покупець перебуває у шлюбі з гр. ОСОБА_1 , яка надала згоду на укладення цього договору. Житловий будинок набувається ними в спільну сумісну власність ( а.с.21).
Також, 02 вересня 2009 року ОСОБА_2 придбав земельну ділянку, кадастровий номер 3210945900:01:075:0337, площею 0,1161 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 02 вересня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манохіною Г.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 2602 ( а.с.25-26).
В п.3.2 договору купівлі - продажу земельної ділянки зазначено, що на момент укладення договору покупець перебуває у шлюбі з гр. ОСОБА_1 , яка надала згоду на укладення цього договору. Земельна ділянка набувається ними в спільну сумісну власність (а.с.26). Земельна ділянка зареєстрована за ОСОБА_2 на праві приватної власності.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкції правил ст. 60 СК України свідчать про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначений правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 335/10739/17, від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Як зазначено, зокрема, у постанові від 19.10.2021 у справі № 521/1695/18 (провадження № 61-17105св20) критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.10.2023 у справі № 344/16831/20 (провадження № 61-11614св23) зазначено, що: «згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними».
Крім того, суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) вказано, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 359/441/20, провадження № 61-6735св22).
Висновок суду про віднесення майна до спільної сумісної власності подружжя (не спростування відповідної презумпції спільності майна) є підставою для вирішення питання про його поділ (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.01.2024 у справі № 755/12204/18, провадження № 61-2401св21).
Вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя у спосіб без визначення грошової компенсації, або з визначенням такої у мінімальному розмірі (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 2-7539/08, провадження № 61-12934 св22).
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Головним критерієм поділу майна як об'єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі (ч. 3 ст. 372 ЦК України); у разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Суд враховує, що відповідно до ч 1 ст. 70 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст. 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Отже, положення зазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України).
Відповідачем не надано належних доказів, що квартира придбана за власні кошти відповідача та не спростовано належними та допустимими доказами презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу.
Встановивши, що житловий будинок та земельна ділянка кадастровий номер 32109459000:01:075:0337, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між сторонами у рівних частинах, шляхом визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині квартири за кожним в порядку поділу спільного майна подружжя, оскільки презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, не спростована.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись з позовом у даній справі позивачем було сплачено судовий збір у загальному розмірі 15 140, 00 грн ( а.с.37,61).
З урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 15 140,00 грн. судового збору сплаченого за подання позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272, 280 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 32109459000:01:075:0337, площею 0,1161 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 15 140 ( п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Київського апеляційного суду через Ірпінський міський суд Київської області або безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя М.П. Одарюк