04 листопада 2025 року Чернігів Справа № 620/2243/25
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене в протоколі засідання комісії Міністерства оборони України № 16/в від 01.09.2023, про відмову в призначенні штаб-сержанту у відставці ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, встановленої підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити штаб-сержанту у відставці ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, встановленої підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з встановленням 25% втрати працездатності внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що встановлення ступеня втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, є наслідком отриманого під час військової служби поранення, а відтак має бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги. Посилання відповідача на перевищення тримісячного строку з моменту звільнення позивача з військової служби не ґрунтується на вимогах законодавства, адже втрату працездатності спричинено обставинами, що мали місце під час проходження військової служби. Також зазначає, що пропуск тримісячного строку відбувся не з вини позивача, а через затримки, допущені військовою частиною НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , органами МСЕК та Міністерством оборони України, а також унаслідок складних бюрократичних процедур, характерних для державного апарату. Позивач не міг вплинути на ці затримки та не повинен зазнавати негативних наслідків через неналежне виконання своїх обов'язків відповідними органами.
Відповідачем подано відзив, в якому він просив в задоволенні позову відмовити, оскільки виплата позивачу одноразової грошової допомоги не відбулася у зв'язку із настанням втрати працездатності пізніше трьох місяців після звільнення з військової служби.
У поданій до суду відповіді на відзив позивач просив задовольнити позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 08.10.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до копії довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) військової частини НОМЕР_1 від 03.08.2022 № 418 позивач 13.06.2022 отримав мінно-вибухову травму: ЗЧМТ, струс головного мозку, садна спини, гострий стресовий розлад. На підставі акту службового розслідування командира військової частини НОМЕР_1 від 15.07.2022 № 480 травма, ТАК, пов'язана з захистом Батьківщини (а.с. 9).
У період з 13.06.2022 по 16.06.2022 ОСОБА_1 проходив лікування у Прилуцькій центральній міській лікарні та у період з 16.06.2022 по 21.06.2022 у військовому шпиталі, що засвідчує виписка із медичної карти стаціонарного хворого за № 3327 та виписний епікриз із медичної карти стаціонарного хворого за № 2776 (а.с. 10, 11).
04.08.2022 проведено медичний огляд гарнізонної військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 та за результатами ВЛК ОСОБА_1 було видано довідку за № 1127, у якій було зазначено діагноз та постанову ВЛК про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): стан після МВТ: (13.06.2022), ЗЧМТ, струс головного мозку, акубаротравма у вигляді цефалгічного синдрому помірно вираженого та нейросенсорної приглуховатості. Травма, отримана ОСОБА_1 , ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини. Захворювання ОСОБА_1 , ТАК, пов'язані з проходженням військової служби (а.с. 9 - зворот).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 20.08.2022 № 35-РС, штаб-сержанта ОСОБА_1 , командира взводу охорони та оборони роти охорони та оборони батальйону охорони звільнено з військової служби у відставку відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «в» (за віком) та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.09.2022 № 258, позивача з 20.09.2022 виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення, а з продовольчого (котлового) забезпечення з 21.09.2022 (а.с. 12 - зворот).
Як вбачається з довідки КНП «Прилуцька центральна міська лікарні» № 270 від 17.10.2025 ОСОБА_1 після звільнення звернувся до медичного закладу 25.11.2022 (а.с. 72).
01.02.2023 згідно з Довідкою МСЕК серії 12 ААА № 073018 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках позивачу було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 25% (двадцять п'ять відсотків), на підставі акту огляду МСЕК № 165 (а.с. 8-зврот).
ОСОБА_1 , отримавши довідку МСЕК, наприкінці лютого 2023 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою та необхідним пакетом документів для реалізації свого законного права на отримання одноразової грошової допомоги. Його заяву було прийнято та направлено безпосередньо до Міністерства оборони України.
Згідно з Витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум від 01.09.2023 року № 16/в (а.с. 12), комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .
В обґрунтування рішення комісія зазначила: «Штаб-сержанту у відставці ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), якого 10.09.2022 звільнено з військової служби та 01.02.2023 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що сталася 13.06.2022 (довідка МСЕК серія 12 ААА №073018 від 01.02.2023).
Згідно з підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачено виплату одноразової грошової допомоги у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Заявника звільнено з військової служби 20.09.2022, а 01.02.2023 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби».
Позивач, не погоджуючись з рішенням Міністерства оборони України, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) згідно із статтею 41 якого виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975), згідно із пунктом 11 якого військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:
- заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
- завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Згідно пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.
Пунктом 15 Порядку № 975 встановлено, що рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.
При цьому, за приписами пункту 7 Порядку № 975 у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках, серед іншого від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Згідно із підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII, на який відповідач посилається в обґрунтування своєї позиції та прийняття оскаржуваного рішення, також передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Посилаючись на вказані норми, представник відповідача вважає, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки ступінь втрати працездатності був встановлений після спливу 3 місяців після звільнення позивача з військової служби.
Суд не погоджується з даними доводами з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 13.06.2022 отримав мінно-вибухову травму: ЗЧМТ, струс головного мозку, садна спини та гострий стресовий розлад. Після цього проходив лікування.
Військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 було видано довідку від 04.08.2022 за № 1127, у якій було зазначено діагноз та постанову ВЛК про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): стан після МВТ: (13.06.2022), ЗЧМТ, струс головного мозку, акубаротравма у вигляді цефалгічного синдрому помірно вираженого та нейросенсорної приглуховатості. Травма, отримана ОСОБА_1 , ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини. Захворювання ОСОБА_1 , ТАК, пов'язані з проходженням військової служби.
Позивач звільнився зі служби 20.09.2022 та 25.11.2022 звернувся до КНП «Прилуцька центральна міська лікарні» для встановлення ступеня втрати професійної працездатності внаслідок отриманої травми.
Проте, відповідно до довідки МСЕК серії 12 ААА № 073018 ступінь втрати працездатності у розмірі 25% позивачу був встановлений лише 01.02.2023.
Суд зауважує, що позивач своєчасно звернувся до медичного закладу, а тому подальший пропуск тримісячного строку є незначним, стався не з його вини та пов'язаний з порядком проведення засідання МСЕК.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 20.03.2002 № 5-рп/2002).
В рішенні від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022 у справі № 3-192/2020(465/20) за конституційною скаргою ОСОБА щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (справа про посилений соціальний захист військовослужбовців) Конституційний Суд України зробив висновок, що конституційний обов'язок держави щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців (статті 17, 46 Конституції України) є значущішим, ніж будь-які цілі, досягнення яких законодавець визначав як підставу для запровадження обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі при зміні групи інвалідності, збільшенні відсотка втрати працездатності часовими рамками.
В Рішенні також відмічено, що «Конституційний Суд України зважає на те, що військовослужбовці, з урахуванням специфіки служби, піддаються екстремальним критичним навантаженням, які мають значний негативний вплив (екстремальний психогенний вплив) на особистість та за своїми наслідками вимагають надання психологічної допомоги та здійснення реабілітації. Визначено, що посттравматичний стресовий розлад може виникнути як відстрочена або затяжна реакція на кризову подію чи ситуацію загрозливого або катастрофічного характеру та може спровокувати виникнення дистресу (наказ Міністерства оборони України «Про затвердження Положення про психологічну реабілітацію військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, які брали участь в антитерористичній операції, здійснювали заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи виконували службові (бойові) завдання в екстремальних умовах» від 09.12.2015 № 702, зі змінами).
Конституційний Суд України зауважує, що згідно з Міжнародною класифікацією хвороб (ICD-10 Version:2015) посттравматичний стресовий розлад позначається як такий, що «виникає як відстрочена або затяжна реакція на стресову подію або ситуацію (коротку або тривалу) виключно загрозливого або катастрофічного характеру, яка, ймовірно, спричинить поширений дистрес майже у кожного. У невеликій частині випадків стан може мати хронічний перебіг протягом багатьох років з остаточним переходом до стійкої зміни особистості».
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
За приписами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до першого абзацу частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Натомість, другий абзац частини четвертої вищевказаної статті передбачає, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене в протоколі засідання комісії Міністерства оборони України № 16/в від 01.09.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, встановленої підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, встановлену підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з встановленням 25% втрати працездатності внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 260-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03049, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасування рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене в протоколі засідання комісії Міністерства оборони України № 16/в від 01.09.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, встановленої підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, встановлену підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з встановленням 25% втрати працездатності внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04.11.2025.
Суддя Василь НЕПОЧАТИХ