"04" листопада 2025 р. Справа № 363/6573/25
Іменем України
04 листопада 2025 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області: у складі головуючої судді Дьоміної О.П., за участю секретаря судового засідання Підопригори Х.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,-
03.11.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просив накласти арешт на квартиру за АДРЕСА_1 та заборонити органам і суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам, здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо нерухомого майна квартири за АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії (з купівлі-продажу, міни, дарування, найму, виділу часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам нерухомого майна - квартири за АДРЕСА_1 .
Так, відповідно до ч. ч. 1, 6-8 ст. 153 ЦПК України - заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
Дослідивши заяву про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд приходить до наступного висновку:
Надаючи правову оцінку обґрунтованості заяви ОСОБА_1 , суд зазначає, що інститут забезпечення позову регламентовано статтями 149 - 151 ЦПК України, які встановлюють підстави для вжиття заходів забезпечення позову, а також способи забезпечення позову в цивільному процесі. Дійсно, наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення суду і спрямована на дотримання норми щодо обов'язковості до виконання судових рішень, встановленої нормами Конституції України.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ст. 151 ЦПК України забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
За правилами ст. 150 ЦПК України - позов забезпечується зокрема: накладенням арешту на майно або грошові кошти, накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчинити певні дії, забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання, зупиненням продажу описаного майна, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.
Таким чином, забезпечення позову - це сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо існує ймовірність невиконання судового рішення у майбутньому або виникнення складнощів під час його виконання. Тобто, вжиття заходів забезпечення позову є заходом забезпечення в майбутньому виконання судового рішення.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України за №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» - суд, при розгляді заяви про забезпечення позову, повинен з'ясувати характер спору, що виник між сторонами, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Як вказано у ч. 3 ст. 150 ЦПК України - заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. У свою чергу співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Під час розгляду питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги як права позивача, на захист яких вжито заходів забезпечення позову, так і права інших учасників процесу, права яких можуть бути порушені застосовуваними заходами.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого королівства") положення ст. 1 Першого протоколу містять три окремих правила, які не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Також, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного та допустимого втручання, слід оцінити, чи є захід законним, чи переслідує втручання суспільний інтерес, чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям.
Таким чином, під час вирішення питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову з урахуванням співмірності із заявленими вимогами, відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладання арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 31.01.2019 року у справі за №761/45074/17, Верховний Суд, зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Слід зазначити, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Верховний Суд України, у постанові від 25.05.2016 року, прийнятій за результатами розгляду справи за №6-605цс16, виклав правову позицію, відповідно до якої, метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
У постанові Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року за №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Пункт 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України визначає, що позов забезпечується - накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Пункт 2) ч. 1 ст. 150 ЦПК України визначає, що позов забезпечується - забороною вчиняти певні дії.
Отже, законодавчо визначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд може накласти арешт лише на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві. Тобто, суд на цій стадії має перевірити, яке конкретно майно чи грошові кошти належить відповідачу і де вони знаходяться. Саме з цією метою положеннями ч. 1 ст. 151 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
З поданої заяви про забезпечення позову - не вбачається який предмет майбутнього позову ОСОБА_1 , не зазначено кому ОСОБА_1 буде адресувати свої вимоги та які саме. В той же час заявник зазначає, що невжиття заходів забезпечення неодмінно призведе до порушення вимоги про справедливий захист порушених прав заявника, тому, що він не зможе захистити їх в межах одного цього судового провадження без нових звернень, що потягне додаткові витрати.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Заява про забезпечення позову не містить належного обґрунтування того, що ОСОБА_2 та/або органи і суб'єкти, що здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, дійсно будуть ухилятись від виконання рішення суду (у випадку звернення ОСОБА_1 до суду з позовом та його задоволення), чи не зможуть виконати його через неплатоспроможність чи по іншим причинам.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року по справі за №753/22860/17).
Ненадання належних та допустимих доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а лише посилання на це в заяві, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 18.01.2023 року по справі за №755/9322/20).
Отже самого тільки припущення, без наведення обґрунтування, недостатнього для вжиття заходів забезпечення позову. Висловлене заявником припущення про те, що майбутні учасники можуть вжити заходів з метою утруднення виконання судового рішення, є виключно суб'єктивним судженням, яке не підтверджується об'єктивними обставинами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року у справі за №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Отже, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Тому при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 року у справі за №754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до встановленого в цивільному судочинстві принципу диспозитивності, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Стаття 151 ЦПК України зазначає, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема і пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.
Відповідно до вимог ст. 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.
Частина 3 вказаної статті зазначає, що суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду з вказаними вимогами посилався на те, що він зареєстрований в установленому законом порядку на території України, в той же час, актуальних даних, підтверджених документально, станом на момент звернення до суду з цією заявою, до заяви ОСОБА_1 не додано (відомості зазначені в паспорті заявника датовані 30.01.1993 роком).
Дослідивши заяву ОСОБА_1 суд прийшов до висновку, що останнім у заяві щодо застосовування заходів забезпечення позову, не доведено, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення майбутнього позову; а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, майбутнім позовним вимогам. Також, при розгляді заяви судом не встановлено доведеності співмірності заявлених заявником заходів забезпечення позову (накладення арешту та заборонити вчиняти дії) майбутнім позовним вимогам, що є підставою для відмови у задоволенні заяви.
Керуючись статтями 150-153 ЦПК України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуюча суддя: О.П. Дьоміна