Справа № 357/11967/25
Провадження № 2-др/357/109/25
03 листопада 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Кошель Б. І. ,
при секретарі - Кардаш О. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 м. Біла Церква заяву представника позивача - адвоката Андрущенка М. В. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
16 жовтня 2025 року судом отримано від представника позивача - адвоката Андрущенка М. В. заяву про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обгрунтування заяви представник позивача зазначив, що 08 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова фінанс» (зараз «ІННОВА НОВА») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ухвалено судове рішення, яким не вирішено питання про розподіл судових витрат на надання Позивачу - ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» (зараз «ІННОВА НОВА») - професійної правничої допомоги адвоката у розмірі 5 000,00 грн. Також з урахуванням п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України доводимо до відома, що на підставі рішення загальних зборів учасників відбулась зміна назви Товариства з обмеженою відповідальністю з «ІННОВА ФІНАНС» на «ІННОВА-НОВА», у зв'язку із чим від 08.09.2025 р. внесені відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Позивача. Просив суд, стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-НОВА» (реєстраційний код юридичної особи: 44127243) судові витрати на надання ТОВ «ІННОВА-НОВА» професійної правничої допомоги адвоката у розмірі 5000 грн. 00 коп.; проводити розгляд цієї заяви без участі представника ТОВ «ІННОВА ФІНАНС».
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеного складу суду від 17.10.2025, головуючим суддею визначено Кошеля Б.І.
Частина 3 статті 270 ЦПК України передбачає, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 270 ЦПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Ухвалою судді від 24 жовтня 2025 заяву представника позивача - адвоката Андрущенка М. В. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, призначено до розгляду в судовому засіданні на 09 год. 00 хв. 03 листопада 2025 року.
Судом 03.11.2025 р. за вх..№63366 отримано заяву, в якій відповідач просила суд розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення проводити у її відсутності, зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 1000,00 грн.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки розгляд відбувався за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 жовтня 2025 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» заборгованість за Договором надання грошових коштів у позику № 3749940424 від 20.04.2024 р. у розмірі 14653,10 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» із спеціального фонду Державного бюджету України 1211,20 грн. сплаченого товариством судового збору, згідно платіжної інструкції №19 від 17.07.2025 про сплату 2422,40 грн.
Зазначене судове рішення на час розгляду даної заяви про ухвалення додаткового судового рішення не набрало законної сили.
На підставі рішення загальних зборів учасників відбулась зміна назви Товариства з обмеженою відповідальністю з «ІННОВА ФІНАНС» на «ІННОВА-НОВА», у зв'язку із чим від 08.09.2025 р. внесені відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Позивача.
За змістом ч. 2 ст. 270 ЦПК України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, які підтверджують точний розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд, за заявою такої сторони, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Однак, як вже зазначалось, така заява має бути озвучена до закінчення судових дебатів у справі (ч. 1 ст. 246 ЦПК). В такому разі судом призначається ще одне судове засідання, яке має бути проведено не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог, за результатом якого ухвалюється додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 кодексу (ч. 2, 3 ст. 246 ЦПК).
Можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті передбачають і ч. 3 ст. 259 ЦПК (порядок ухвалення судових рішень) і п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК (додаткове рішення суду).
Так, в позовній заяві представником позивача було зазначено, що розмір попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які понесла і які очікує понести позивач у зв'язку із розглядом судом цієї справи, становить 5000 грн та докази про розмір судових витрат буде надано суду впродовж п'яти днів після ухвалення рішення у справі.
Тобто, з боку сторони позивача у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України було зроблено відповідну заяву.
Статтею 246 ЦПК України передбачено, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Вищевказана заява разом із доказами понесення з боку позивача витрат на правничу допомогу були отримані судом в строки, визначені ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи ( ч. 1 ст. 133 ЦПК України ).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.
Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Судові витрати понесені позивачем підтверджуються наявними в матеріалах справи наступними документами: Договором №06-05/2025 про надання правничої допомоги від 06.05.2025, Заявкою №3203618767 про надання послуг від 25.05.2025, платіжною інструкцією №3 від 15.10.2025, Актом №3203618761 прийому - передачі наданих послуг до Договору №06-05/2025 про надання правничої допомоги від 06.05.2025.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону N 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно -виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловлену у постановах від 27.06.2021 року у справі № 922/2495/20, від 25.06.2021 року у справі № 922/902/20, від 23.06.2021 року у справі № 910/2478/20, від 18.06.2021 року у справі № 905/411/17, від 15.06.2021 року у справі № 910/3419/20, від 01.06.2021 року у справі № 922/2385/20, від 21.03.2021 року у справі № 712/1720/19, Верховний Суд зазначив, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвокатом іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Отже, позивачем доведено понесення витрат на правову допомогу при розгляді вищевказаної справи та відповідно те, що між позивачем та адвокатом склалися договірні відносини.
Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07 ) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені.
Такий висновок ЄСПЛ також викладений у вже зазначеному вище рішенні у справі «Савін проти України» ( Заява № 34725/08).
Тож фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов'язку. Відповідно, якщо договірний обов'язок щодо оплати наявний, то такого обов'язку достатньо для визнання витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації стороні.
Під-час розгляду вищевказаної заяви, враховано заперечення з боку сторони відповідача щодо заяви про ухвалення додаткового рішення.
Судом враховуються правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).
Також, судом враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12.05.2020 зі справи №904/4507/18.
У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, колегія суддів зазначає, що в контексті правовідносин, які склались у даній справі, суд апеляційної інстанції при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу пов'язаних із розглядом справи № 910/7540/19 в суді апеляційної інстанції повинен був не обмежуватись лише посиланням на те, що вказана сума є "фіксованим гонораром", визначеним відповідачем 1 та адвокатом, а повинен був надати оцінку заявленій ПАТ "Оболонь" сумі на предмет її обгрунтованості, необхідності та неминучості, в частині такого перевищення та відповідно оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру.
У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».
За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо ( постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №808/1849/18 ).
У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат ( постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №160/6762/21 ).
ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.
Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов'язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів ( ч. 1 ст. 89 ЦПК України ).
Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).
Суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).
Суд, оцінюючи подані документи, якими позивач ( представник ) обґрунтовують фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними з витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.
Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, зважаючи на незначну складність справи, обсяг наданої адвокатом правової допомоги в межах даної справи та витрачений ним час, а також велику кількість однотипних позовів в провадженні суду, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок відповідачів до 1000,00 грн.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на правничу допомогу в сумі 1000,00 грн, опосередковано пов'язані з розглядом справи, втім які за оцінкою суду саме в такій сумі знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку (у пов'язаності) з розглядом справи.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 89, 133, 137, 141, 247, 258, 263, 264, 270, 354, 355 ЦПК України, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд, -
Заяву представника позивача - адвоката Андрущенка М. В. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-НОВА» витрати понесені на правову допомогу в розмірі 1000,00 грн (одна тисяча) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-НОВА»; адреса: вул.Верхній Вал, будинок 10, поверх 2, офіс 5, м. Київ, 04071; ЄДРПОУ: 44127243.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактична адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .
Суддя Б. І. Кошель