іменем України
(заочне)
Справа № 369/4889/25
провадження у справі № 2/0285/2224/25
03 листопада 2025 року м. Звягель
Звягельський міськрайонний суд Житомирської області
у складі: головуючої - судді Михайловської А.В.,
за участі секретаря судового засідання Валінкевич І.І.,
сторони у справі:
позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ВІВА КАПІТАЛ",
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія"ВІВА КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
установив:
Представник позивача ТОВ "Фінансова компанія"ВІВА КАПІТАЛ"звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість у розмірі 35 820,00 грн за договором про надання фінансового кредиту № 1416649221460 від 14.06.2024, витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028,00 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 10 600,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 14.06.2024 між ТОВ "Фінансова компанія"ВІВА КАПІТАЛ" та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір про надання фінансового кредиту продукту "Кредитної лінії Старт " ( надалі - кредитний договір).
Відповідно до умов даного кредитного договору відповідач отримав на споживчі цілі кредит у розмірі 7 500,00 грн зі сплатою відсотків 0,74 % в день перші 20 днів, 1,48% в день з 21 дня по дату повернення. Кредит надано строком на 120 днів з 14.06.2024 по 12.10.2024.
ТОВ "Фінансова компанія"ВІВА КАПІТАЛ" виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит.
Натомість відповідач порушив умови кредитування і в кінцевому підсумку не повернув кредит.
Загальний розмір кредитної заборгованості відповідача станом на 13.03.2025 становить 35 820,00 грн, з яких 7 500,00 грн - заборгованість за основним боргом, 13 320,00 грн - заборгованість по відсотках, штраф - 15 000,00 грн.
Оскільки відповідач не погашає кредит та не сплачує відсотки та інші кредитні платежі, змушені звернутися до суду.
03.09.2025 після виконання вимог ст. 187 ЦПК України, провадження у справі відкрито та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. Подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, не заперечує щодо ухвалення заочного рішення у справі.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлено належним чином, виклик особи здійснено у відповідності до ч. 10 ст.187 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України з одночасним повідомленням відповідача за вказаною у позові адресою останнього місця проживання, про причини неявки суд не повідомив. Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив. Також до суду не надходили від відповідача заяви чи клопотання щодо розгляду справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності сторін та на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України ухвалити заочне рішення за наявних у справі доказів.
В зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи, фіксація судового процесу на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалася.
З'ясувавши обставини, на які представник позивача посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази якими вони обґрунтовуються, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 14.06.2024 між ТОВ "Фінансова компанія"ВІВА КАПІТАЛ" та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання грошових коштів у кредит продукту "СТАРТ" № 1416649221460 ( надалі - кредитний договір) у формі електронного правочину відповідно до Закону України " Про електронну комерцію".
При цьому відповідач ОСОБА_1 електронним підписом підписала відповідний кредитний договір від 14.06.2024, Анкету - заяву на отримання кредиту, Графік платежів, Паспорт кредиту, а також пройшла ідентифікацію для підтвердження перерахування кредитних коштів.
Відповідно до погоджених умов кредитного договору сума кредиту становить 7 500,00 грн; строк кредиту 120 днів з 14.06.2024 по 12.10.2024; зі сплатою відсотків 0,74 % (дисконтна процентна ставка) в день перші 20 днів, 1,48% (базова процентна ставка) в день з 21 дня по дату повернення; кредит надається шляхом здійснення переказу коштів кредитодавця в сумі 7 500,00 грн на банківський рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 ; у разі невиконання та/або неналежного виконання зобов'язань за цим договором сума кредиту, за яким не перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю неустойку у вигляді штрафу.
Відповідно до інформації ТОВ «ФК "КОНТРАКТОВИЙ ДІМ", 14.06.2024 було успішно здійснено операцію та перераховано грошові кошти у сумі 7 500,00 грн на картку № НОМЕР_1 .
Відповідно до розрахунку заборгованості, виконаного позивачем, заборгованість відповідача по кредитному договорі від 14.06.2024 становить у розмірі 35 820,00 грн, з яких 7 500,00 грн - заборгованість за основним боргом, 13 320,00 грн - заборгованість по відсотках, штраф - 15 000,00 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитування позивачем було надіслано відповідачу претензію-вимогу від 10.02.2025, яку відповідач залишив без реагування.
Вирішуючи спір, суд керується наступними нормами права.
За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч.1 ст.599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до ч.7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Відповідно до п. 5 ч. 3 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.
Відповідно до частин першої - третьої статті 2 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру ( постанова від 23 жовтня 2024 року у справі № 753/25081/21 провадження № 61-8693св24 Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ).
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору від 14.06.2024. Зазначений Договір недійсним не визнаний.
На підставі вище вказаного судом встановлено, що між сторонами укладено кредитний договір, на виконання якого було надано відповідачу кошти. Натомість відповідач не дотримався умов кредитного договору та не повернув надані йому кошти та не сплатив відповідні відсотки, що вбачається з відповідного розрахунку. Доказів належного виконання взятих зобов'язань перед позивачем відповідачем суду не надано.
Таким чином суд вважає доведеною позовну вимогу в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за основним тілом кредиту в сумі 7 500,00 грн та відсотків - у сумі 13 320,00 грн. При цьому судом враховано, що відсотки за користування кредитними коштами нараховано в межах строку кредитування, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду.
Разом з цим, суд відмовляє у стягненні з відповідача штрафу у розмірі 15 000, 00 грн, оскільки відповідно до Цивільного Кодексу України Законом №2120-IX від 15.03.2022 були внесені зміни у Прикінцеві і перехідні положення ЦК України 2003 року, доповнено наступними пунктами 18 і 19, відповідно до яких : «у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Отже на підставі викладеного, суд вважає, що наданими позивачем доказами в обґрунтування заявлених позовних вимог підтверджено його право вимоги до відповідача та правомірність нарахування заборгованості у загальній сумі 20 820,00грн, доведено, що відповідачем належним чином не виконано взяті на себе зобов'язання згідно погоджених умов кредитування, заборгованість не погашена, що призвело до порушення майнових прав та інтересів позивача, а тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також необхідно стягнути судовий збір з врахуванням часткового задоволення позовних вимог. Так розмір стягуваного судового збору становить 1759,87 грн ( 58,12 %).
При вирішенні вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
В даному випадку, суд доходить висновку, що наданими до суду доказами фактичний обсяг витрат на правову допомогу у даній цивільній справі представником позивача частково обґрунтовано, і з огляду на незначну складність самої справи, суд вважає, що розмір заявлених позивачем витрат у сумі 10 600,00 грн є не співмірними із складністю справи, ціною позову та обсягом наданих адвокатом послуг.
У зв'язку з вищезазначеним, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, визначає їх у зменшеному розмірі у сумі 3 500 грн, що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат.
Керуючись ст. ст. 4, 76 - 89, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 273, 280 - 282, 284, 289, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
ухвалив:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ВІВА КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ВІВА КАПІТАЛ" заборгованість у розмірі 20 820 ( двадцять тисяч вісімсот двадцять) грн 00 хв за договором про надання фінансового кредиту № 1416649221460 від 14.06.2024, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 759 ( одна тисяча сімсот п'ятдесят дев'ять) грн 87 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500 ( три тисячі п'ятсот) грн 00 коп.
В решті позовних вимог - відмовити
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційний розгляд справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Найменування сторін :
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ВІВА КАПІТАЛ" (код ЄДРПОУ 40860735, місцезнаходження - вул. Таранця, буд. 20, м. Шпола, Черкаська область );
відповідач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме місце реєстрації - АДРЕСА_1 ) .
Дата складення повного судового рішення - 03.11.2025.
Суддя А.В.Михайловська