04 листопада 2025 року справа № 580/10896/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Янківської В.П.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у змішаній (паперовій та електронній) формі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
29 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23) в якому просить:
1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо заниженого обчислення та виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 з 01.09.2025;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з заробітку померлого годувальника ОСОБА_2 , починаючи з 01.09.2025, з урахуванням уже виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з вересня 2025 року отримує пенсію в меншому розмірі, яка виходячи з листа - відповіді органу ПФУ обчислена з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, відповідно до абз.- 13-15 п. 9 постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 № 1210. Вказані дії обґрунтовані відсутністю підтвердження довідок - табелів, виданих Одеською обласною санітарно епідеміологічною станцією, первинними документами.
Ухвалою суду від 06.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач проти позову заперечив та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що пенсію позивача обчислено із заробітної плати годувальника за роботу в зоні відчуження у січні 1987 року згідно із статтею 54 Закону № 796 та Порядком № 1210 на підставі довідок: від 27.08.1991 № 02/305, виданої Одеською обласною санітарно- епідеміологічною станцією, про період перебування у відрядженні для надання допомоги при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; без номера і дати видачі, виданої обласною санітарно-епідеміологічною стацією (м. Одеса), про заробітну плату ОСОБА_2 за період роботи в м. Чорнобиль з 29.12.1986 року по 13.01.1987 року; довідка-табель про кількість відпрацьованих годин у зонах небезпеки на виконанні робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в січні 1987 року. Оскільки в довідці про заробітну плату (без номера і дати видачі), виданої обласною санітарно-епідеміологічною стацією невірно зазначено розмір збереженого заробітку, розмір тарифної ставки за основним місцем роботи та відсутній розрахунок виплати за понадурочний час, розмір пенсії у разі втрати годувальника приведено у відповідність до норм законодавства та обчислено із п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати згідно із статтею 54 Закону № 796 та Порядком № 1210.. З указаних підстав просив у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є вдовою померлого громадянина ОСОБА_2 , який отримував пенсію по інвалідності 2 групи внаслідок захворювання пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС згідно статтей 54 Закону України Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).
ОСОБА_2 мав статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), та статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 та вкладкою до посвідчення № НОМЕР_2 , виданими 28.02.2001.
Згідно довідки Одеської обласної санітарно - епідеміологічної станції від 27.08.1991 № 02/305 ОСОБА_2 у відповідності з наказом санітарної епідемологічної служби Одеської області від 26.12.1986 №571 у період з 28.12.1986 по 20.01.1987 знаходився у відрядженні в м. Чорнобиль Київської області з метою надання практичної допомоги з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Також це підтверджується довідкою Одеської обласної санітарно - епідеміологічної станції від 02.12.1992 №02/312. Довідкою виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.05.1997 серії 2-18 ОА № 074308 ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності, причина: каліцтво/ захворювання, пов'язане з наслідками ліквідації аварії на ЧАЕС, період: з 19.05.1997 довічно. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 12.07.1968, про що свідчить свідоцтво про одруження серії НОМЕР_3 .
З 01.03.2025 позивачу призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону № 796-XII.
Призначення пенсії здійснено на підставі рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (Черкаські відділи обслуговування громадян № 1, № 2, № 3) від 28.02.2025 № 97101083715. У зазначеному рішенні встановлено, що ОСОБА_1 була єдиним утриманцем померлого ОСОБА_1 , у зв'язку з чим їй призначено пенсію у разі втрати годувальника (шифр 515): з 01.03.2025 по 08.06.2026 у розмірі 23 610,00 грн щомісяця, а з 09.06.2026 - довічно у тому ж розмірі.
У зв'язку з отриманням пенсії у меншому розмірі, позивач звернулася до відповідача щодо роз'яснення причин таких дій.
Листом від 02.09.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повідомило позивача, що його пенсію обчислено із заробітної плати годувальника за роботу в зоні відчуження у січні 1987 року згідно із статтею 54 Закону № 796 та Порядком № 1210 на підставі довідок: від 27.08.1991 № 02/305, виданої Одеською обласною санітарно- епідеміологічною станцією, про період перебування у відрядженні для надання допомоги при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; без номера і дати видачі, виданої обласною санітарно-епідеміологічною стацією (м. Одеса), про заробітну плату ОСОБА_2 за період роботи в м. Чорнобиль з 29.12.1986 року по 13.01.1987 року; довідка-табель про кількість відпрацьованих годин у зонах небезпеки на виконанні робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в січні 1987 року. Оскільки в довідці про заробітну плату (без номера і дати видачі), виданої обласною санітарно-епідеміологічною стацією невірно зазначено розмір збереженого заробітку, розмір тарифної ставки за основним місцем роботи та відсутній розрахунок виплати за понадурочний час, розмір пенсії у разі втрати годувальника приведено у відповідність до норм законодавства та обчислено із п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати згідно із статтею 54 Закону № 796 та Порядком № 1210. Із 01.09.2025 розмір пенсії позивача в разі втрати годувальника становить 12776,65 грн.
Вважаючи такі дії необґрунтованими та протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 16 Конституції України визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
За змістом статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Метою та завданнями Закону №796-XII є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
Згідно із положеннями статті 54 Закону №796-XII (в редакції від 09.07.2007 згідно з Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.
У Рішенні від 17.07.2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що «скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України» (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію положень статті 16 Конституції України установив у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.
Покладення Конституцією України на державу обов'язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров'я, що зумовлює їх посилений соціальний захист.
У Рішенні від 07.04.2021 року № 1-р(П)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону№796-ХІІ, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою зазначеної статті у редакції Закону № 230/96-ВР та зазначив, що приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
У цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав на те, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Проте держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку № 1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов'язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.
Також у зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав, що соціальні зобов'язання держави перед громадянами, які втратили здоров'я внаслідок того, що держава свого часу зобов'язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.
Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 року № 4- р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХІІ вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
Системна судова практика у справах щодо захисту соціальних прав дійшла висновку, що прийняттям Закону №1584-ІХ не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 року № 1-р(П)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.
Частиною другою статті 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Закон України від 02.06.2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» установлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
Аналіз встановлених обставин справи дозволяє суду зробити висновок, що національне законодавство зазнало змін в частині зменшення мінімального розміру державної пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи, та встановлення обмеження максимального розміру заробітної плати, з якої може обраховуватись така пенсія.
Водночас, з огляду наявність Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, яким досліджено п. 11, 12 Порядку №1210 та Рішення Конституційного Суду № 4-р(І)/2024 від 03.04.2024, якими визнано частину 3 статті 54 Закону № 796-ХІІ такою, що не відповідає Конституції України, вказані норми національного законодавства не можуть бути застосовані судом до правовідносин між сторонами, однією з яких є особа щодо якої встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, та яка має право на посилений соціальний захист, що пов'язаний з реалізацією її права на відшкодування завданої здоров'ю шкоди.
Позивач отримує пенсію по втраті годувальника за померлого чоловіка, який отримував пенсію по інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС згідно зі статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Однак відповідачем перераховано пенсію позивача без урахування заробітної плати померлого чоловіка на підставі довідок: від 27.08.1991 № 02/305, виданої Одеською обласною санітарно- епідеміологічною станцією, про період перебування у відрядженні для надання допомоги при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; без номера і дати видачі, виданої обласною санітарно-епідеміологічною стацією (м. Одеса), про заробітну плату ОСОБА_2 за період роботи в м. Чорнобиль з 29.12.1986 року по 13.01.1987 року; довідка-табель про кількість відпрацьованих годин у зонах небезпеки на виконанні робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в січні 1987 року.
Обґрунтовуючи вказані дії пенсійний орган вказує, що в довідці про заробітну плату (без номера і дати видачі), виданої обласною санітарно-епідеміологічною стацією невірно зазначено розмір збереженого заробітку, розмір тарифної ставки за основним місцем роботи та відсутній розрахунок виплати за понадурочний час.
Відтак, на думку суб'єкта владних повноважень, пенсію позивача приведено у відповідність до чинного законодавства.
Водночас, обґрунтування в чому саме змінилось законодавче регулювання з 01.09.2025 та що могло слугувати зміні прав особи, саме зі спірного періоду, відповідачем не вказано.
Інших обставин, що спричинили зміни підстав попередньо призначеної позивачу пенсії відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Крім того, оцінюючи доводи відповідача щодо не підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами суд виходить з того, що неможливість вчинення державним органом тих чи інших дій, у спірному випадку проведення перевірки достовірності відомостей, підтверджених в особових рахунках та визначення сум, на які нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, не може бути підставою для обмеження прав пенсіонера, оскільки це не залежить від волі особи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.10.2022 у справі №808/1735/18.
Поміж наведеного, територіальні органи Пенсійного фонду України мають право проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати, про що зазначено у пункті 2 частини першої статті 64 Закону №1058-IV та пункті 4.2 Порядку №22-1.
Тобто перевірка достовірності виданих підприємством документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні пенсії.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №291/99/17.
Також Верховний Суд у постанові від 08.02.2021 у справі №2487/68/17 дійшов висновку, що особа, яка звертається за отриманням пенсії, не може нести відповідальність за неналежне оформлення роботодавцем особових справ працівників, відсутність у них певних документів, їх умисне ненадання на запити уповноважених органів, зокрема під час проведення пенсійним органом зустрічних перевірок на предмет достовірності поданих йому на розгляд документів (в тому числі уточнюючих довідок) і обґрунтованості їх видачі, й так само за неналежне, неповне проведення пенсійним органом таких перевірок.
Тож у разі наявності у територіального органу Пенсійного фонду України сумнівів у достовірності відомостей про заробітну плату, нараховану та виплачену годувальнику, такий орган має можливість провести перевірку даних, наведених у зазначеній довідці.
Отже, зобов'язання пенсіонера повторно підтверджувати первинними документами право на врахування заробітку отриманого у 1986 році до обрахунку пенсії, відповідачем не обґрунтовано.
Відтак, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо обчислення пенсії позивача з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати вважаються судом спрямованими на обмеження попередньо встановленого права особи та визнаються - протиправними.
Враховуючи вищевикладене та з метою поновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з заробітку померлого годувальника ОСОБА_2 , починаючи з 01.09.2025, з урахуванням уже виплачених сум.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Питання розподілу судових витрат вирішується відповідно до статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 257- 262, 295 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо заниженого обчислення та виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 з 01.09.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з заробітку померлого годувальника ОСОБА_2 , починаючи з 01.09.2025, з урахуванням уже виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі у сумі 968 грн 96 коп.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду в строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА