Справа № 161/13685/25
Провадження № 2/161/4760/25
04 листопада 2025 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі:
головуючого - судді Рудської С.М.
при секретарі - Коржик Н.В.
за участі:
відповідачки - ОСОБА_1
представника відповідачки - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
І. Описова частина.
1.1. Позиція позивача.
10 липня 2025 року позивач звернувся до суду з цим позовом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18 червня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем був укладений кредитний договір №805593320, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 8 000,00 грн. на строк 30 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,7% на день.
Позивач вказує, що за договором факторингу набув права вимоги за цим договором.
Посилаючись на те, що позичальник неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання по своєчасному погашенню заборгованості за кредитом, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором у розмірі 28 456,00 грн, яка складається з: 8 000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 20 456,00 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
1.2. Позиція відповідача та відповідь на неї позивача.
Відповідач у письмовому відзиві позовні вимоги заперечив. Узагальнені доводи відповідача зводяться до того, що кредитного договору вона не укладала, а грошові кошти за ним не отримувала.
Окрім того зазначила, що право вимоги не могло бути передано позивачу за договором факторингу від 28 листопада 2018 року, адже він укладений значно раніше, ніж кредитний договір.
Також зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази продовження строку дії договору понад 30 днів.
Зазначає, що вона стала потерпілою внаслідок вчинення стосовно неї шахрайських дій. Наразі відділом дізнання Луцького РУП ГУНП у Волинській області проводиться дізнання у кримінальному провадженні №12021035580001340 від 22 червня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України.
У відповідь на відзив позивач вказав, що кредитний договір був укладений з відповідачем в електронному вигляді, після його ідентифікації та підпису договору одноразовим ідентифікатором. Окрім того, грошові кошти були перераховані на власний картковий рахунок відповідача.
У письмових заперечення на позов відповідач фактично повторила доводи свого відзиву.
1.3. Позиція учасників справи у судовому засіданні.
Позивач свого представника у судове засідання не направив, але у тексті позову просить суд слухати справу за відсутності його представника, позовні вимоги підтримує.
Відповідач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги заперечили та просили суд відмовити у задоволенні позову.
ІІ. Мотивувальна частина.
2.1. Встановлені судом фактичні обставини справи, а також зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що 18 червня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем був укладений кредитний договір №805593320, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 8 000,00 грн. на строк 30 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,7% на день.
За договорами факторингу позивач набув права вимоги за кредитним договором.
Позивач обліковує за відповідачем заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 28 456,00 грн, яка складається з: 8 000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 20 456,00 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
Окрім того, з матеріалів справи слідує, що відділом дізнання Луцького РУП ГУНП у Волинській області проводилося дізнання у кримінальному провадженні №12021035580001340 від 23 червня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України. У фабулі можливого кримінального правопорушення зазначено наступне: «01 червня 2021 року близько 10 год. 00 хв. невстановлена особа діючи умисно шляхом обману, під приводом отримання роботи в галузі криптовалюти, користуючись засобами мобільного зв'язку н.н НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , представившись працівниками компанії, заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1 у сумі 7 500,00 грн., які були перераховані з банківської картки останньої (реквізити заявником не надані), на невстановлений картковий рахунок, після того, як ОСОБА_1 самостійно озвучила код підтвердження».
Отже спірні правовідносини виникли з приводу повернення кредиту, який був отриманий відповідачем у фінансовій установі, а тому врегульовані положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
2.2. Позиція суду.
2.2.1. Щодо доводів відповідача про відсутність доказів підписання нею кредитного договору та видачі кредитних коштів.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом її розміщення в мережі Інтернет, в інших інформаційно-телекомунікаційних системах або шляхом надсилання електронного повідомлення, метою якого є пряме чи опосередковане просування товарів, робіт та послуг або ділової репутації особи, яка провадить господарську або незалежну професійну діяльність. Закон «Про електронну комерцію» прямо передбачає, що оферта може включати всі необхідні умови шляхом перенаправлення споживача до іншого електронного документа.
Як зазначено у частині дванадцятій статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 цього ж Закону визначено, відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як слідує з матеріалів справи, відповідач підписав спірні договори електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора, який йому був надісланий на вказаний номер телефону НОМЕР_3 , що відповідає положенням статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Вказане спростовує доводи відповідача про те, що нею не підписувався кредитний договір.
Стосовно доводів відповідача про те, що кредит їй фактично не видавався, то це спростовується витребуваною судом інформацією від АТ КБ «Приватбанк», відповідно до якої, відповідачу дійсно була емітована платіжна картки № НОМЕР_4 , фінансовий номер НОМЕР_3 , на яку 18 червня 2021 року був зарахований грошовий переказ у розмір 8 000,00 грн.
2.2.2. Щодо доводів відповідача про вчинення стосовно неї шахрайських дій.
Одним із доводів заперечень відповідача є її посилання на вчинення стосовно неї можливих шахрайських дій з боку невідомих осіб, які під приводом її роботи з криптовалютою заволоділи її коштами.
З приводу цього суд зазначає, що вчинення стосовно відповідача можливого шахрайства не спростовує того факту, що вона отримала від позивача, на власну картку, грошові кошти і розпорядилася ними на власний розсуд. Подальша можлива передача цих коштів іншим особам не звільняє відповідача від її обов'язків, як позичальника за кредитним договором.
З наданих суду доказів неможливо встановити, чи дійсно кримінальне провадження № 12021035580001340 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, стосується розглядуваного в даній справі кредитного договору.
Отже, доводи відповідача про те, що стосовно неї були вчинені шахрайські дії суд відхиляє, адже вони не звільняють від відповідальності перед кредитором.
2.2.3. Щодо доводів відповідача про відсутність факту передачі права вимоги до нового кредитора.
Одним із доводів відповідача є її твердження про те, що первісний договір факторингу між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» був укладений 28 листопада 2018 року, в той час як кредитний договір був укладений 18 червня 2021 року. Відповідач вважає, що за договором факторингу не може передаватися не існуюче право вимоги.
Такі доводи відповідача суд вважає помилковими, з огляду на таке.
Так з матеріалами справи підтверджується, що 28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до цього договору укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії договору.
Пунктом 1.2 договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Відповідно до п. 1.3 Договору під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта (Первісного кредитора) до боржників (Відповідача) по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Пунктом 1.5 Договору встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до договору. Згідно з п. 2.1 розділу 2 Договору клієнт (Первісний кредитор) зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до п.5.3.3 Договору (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього) визначено, що Фактор (ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС) має право розпоряджатися Правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати Право вимоги на користь третіх осіб.
Первісний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 174 від 22.02.2022, за яким від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлена право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
В подальшому, за іншими договорами факторингу право вимоги було передано до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (27 травня 2024 року) та до позивача (04 червня 2025 року).
Вказаний спосіб передачі права вимоги не суперечить чинному цивільному законодавству, а тому доводи відповідача про відсутність у позивач права вимоги за кредитним договором суд відхиляє.
2.2.4. Щодо позовних вимог про стягнення тіла кредиту.
Пунктом 1 ст.536 ЦК України передбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В порушення вищезазначених правових норм та умов договорів позичальник своєчасно не повертає кредит, тобто порушує свої зобов'язання перед позивачем, у зв'язку з чим позовні вимоги, в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 8 000,00 грн. підлягають до задоволення.
2.2.5. Щодо позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, зробила правовий висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, враховуючи вищенаведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду стосовно правильного застосування положень ст.ст.625, 1048 ЦК України, позивач вправі нараховувати договірні відсотки лише у період дії строку кредиту. Після закінчення строку кредитування позивач, як і попередній кредитор, не вправі був нараховувати договірні відсотки, а надалі відносини між сторонами трансформуються з договірних в охоронні, де застосовуються положення ст.625 ЦК України.
З перевіреного судом розрахунку позивача слідує, що договірні відсотки у розмірі 20 456,00 грн. нараховані виключно в межах строку кредитування, з врахуванням положень п.1.12 кредитного договору, які вказують, що «Сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку дії Кредитної лінії (продовження загального строку дії Договору) на наступних умовах: 1.12.1. зобов'язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов'язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду; 1.12.2. з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 (вісімсот тридцять дев'ять цілих п'ять десятих) процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним; 1.12.3. можливість отримання нових Траншів по Договору блокується.».
Оскільки відповідач продовжувала користуватися наданим кредитом після закінчення дисконтного періоду 30 днів, на підставі п.1.12 кредитного договору він був автоматично продовжений ще на 90 днів зі сплатою підвищеної відсоткової ставки у 839,50 річних.
Заперечуючи розмір відсотків відповідач свого контррозрахунку на розрахунок позивача не надала.
2.3. Розподіл судових витрат.
2.3.1. Витрати на професійну правничу допомогу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Згідно з правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Зі змісту позову слідує, що позивач просить суд стягнути з відповідача 7 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В якості детального розрахунку наданих адвокатом послуг позивач надав акт прийому-передачі від 25 червня 2025 року, де зазначені такі послуги адвоката:
1)складання позовної заяви, 2 години, 5 000,00 грн.;
2)вивчення матеріалів справи, 2 години, 1 000,00 грн.;
3)підготовка адвокатського запиту, 1 година, 500,00 грн.;
4)підготовка та подача клопотання про витребування доказів, 1 година, 500,00 грн.
Оцінюючи співмірність цих витрат суд зазначає, що вони, в цілому, є співмірними з критеріями, передбаченими частиною четвертої статті 137 ЦПК України, а клопотання відповідача про зменшення цих витрат є необґрунтованим.
Отже, суд стягує з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
2.3.2. Судовий збір.
Оскільки суд задовольнив позов повністю, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 77, 81, 137, 141, 259, 263-268, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» суму заборгованості за кредитним договором № 805593320 від 18.06.2021 року в сумі 28456 (двадцять вісім тисяч чотириста п'ятдесят шість) грн., з яких: 8000 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 20456 грн. - заборгованість по відсотках.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судові витрати по справі, а саме: 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору та 7000 (сім тисяч) грн. витрат на правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», адреса місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, 4 А, офіс 10, код ЄДРПОУ: 43541163.
Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 .
Повний текст рішення складений та підписаний 04 листопада 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області С.М. Рудська