04 листопада 2025 року Справа № 480/11110/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Глазька С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 480/11110/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19.11.2024 № 183450032992 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 12.11.2024 на підставі пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 та зарахувати до стажу період з 18.10.1994 по 09.10.1997 на посаді - санітарка фізіотерапевтичного кабінету.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, після досягнення 53 років та за наявності достатнього як загального, так і пільгового обсягу стажу звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсій на пільгових умовах. Утім, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19.11.2024 № 183450032992 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку із недосягненням необхідного віку для призначення пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому, у спірному рішенні відповідач зазначив, що до пільгового стажу не зараховано період позивача з 18.10.1994 по 09.10.1997 згідно довідки №75/4 від 03.10.2024, оскільки посада відсутня в переліку атестованих посад згідно наказу про результати атестації робочих місць за умовами праці №3 від 09.01.1998.
Позивач не погоджується з даним рішенням відповідача, вважає його протиправним та таким, що порушує її права.
Ухвалою суду вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено строк відповідачам для подання відзиву на позовну заяву. Крім того, також у відповідача було витребувано додаткові докази у справі.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області з позовними вимогами не погодилось, у відзиві на позовну заяву зазначило, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України №1058 право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Станом на дату звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах (12.11.2024) позивач досягла 53 роки 09 місяців 22 дні. Страховий стаж позивача становить 36 років 01 місяць 02 дні. Пільговий - 14 років 10 місяців 16 днів. При розгляді документів доданих до заяви до пільгового стажу не зараховано: період роботи з 18.10.1994 по 09.10.1997 згідно довідки № 75/4 від 03.10.2024, оскільки посада відсутня в переліку атестованих посад згідно наказу про результати атестації робочих місць за умовами праці № 3 від 09.01.1998. Оскільки позивач не досягла встановлено законодавством пенсійного віку 55 років, у ГУ ПФУ у Львівській області були відсутні правові підстави для прийняття будь-якого іншого рішення, окрім як про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що після досягнення 53 років, позивач 12.11.2024 звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви позивача від 12.11.2024, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийняло рішення від 19.11.2024 № 183450032992 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з тим, що на час звернення позивач не досягла пенсійного віку, передбаченого законодавством.
При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що станом на дату звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах позивач досягла 53 роки 09 місяців 22 дні. Страховий стаж позивача становить 36 років 01 місяць 02 дні. Пільговий - 14 років 10 місяців 16 днів.
При розгляді документів доданих до заяви до пільгового стажу не зараховано період роботи з 18.10.1994 по 09.10.1997 згідно довідки № 75/4 від 03.10.2024, оскільки посада відсутня в переліку атестованих посад згідно наказу про результати атестації робочих місць за умовами праці № 3 від 09.01.1998 (а.с.31).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням пенсійного органу та вважаючи його протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Гарантії конституційного права людини на соціальний захист передбачені в положеннях Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «б» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в новій редакції, пунктом «б» якої, зокрема, передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, у Законі України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «б» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015. З 01.01.2004 набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Пунктом 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Абзацом 2 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 регламентувались пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (до 11.10.2017), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції також викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У силу положень Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Відтак, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Такий стан правового регулювання існував до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Конституційний Суд України у вищевказаному рішенні зазначив, що вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами «б» -«г» статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Однак оспорюваними положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам. Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність (пункт 4.4 рішення).
З 23.01.2020 чинними є два закони, котрі одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Положення зазначених нормативно-правових актів суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
В рішенні у зразковій справі № 360/3611/20, на яку покликається скаржниця у доводах касаційної скарги, Велика палата Верховного суду зазначила, що суперечність положень Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV в частині врегулювання питань призначення пенсій на пільгових умовах, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Велика палата Верховного суду в межах цієї зразкової справи дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим для особи, а не Закону №1058-ІV.
Відносно обставин справи, що розглядаються у цій справі, означені закони містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який становить 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, який є чинним та неконституційним не визнавався та, на думку відповідача, є таким, що підлягає застосуванню при вирішенні питання про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки є таким, що прийнятий у часі пізніше.
Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме закону - №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII чи №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII підлягають застосуванню у даному випадку, суд зважає на вищенаведені приписи пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Визначальним у цьому випадку є з'ясування обставин щодо того, чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.991 №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII), саме до 01.04.2015 і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII).
Таким чином, якщо особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, працювала на посадах, передбачених Списком № 2 до 01.04.2015, то підлягають застосуванню норми статті 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213.
Однак, якщо особа набула пільговий стаж за Списком № 2 після 01.04.2015, то при призначенні такій особі пенсії необхідно керуватися нормами статті 114 Закону №1058 в редакції Закону №2148.
Вказана мотивація відповідає положенням постанови Верховного Суду від 16.06.2025 у справі № 200/4104/24.
На основі вищевикладеного системного аналізу суд переходить до оцінки правомірності оскаржуваного рішення відповідача.
Ключовим у даній справі є визначення норми, яка регулює вік виходу на пенсію для жінок, що працювали на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015), право на пенсію за віком на пільгових умовах мали жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015, цю норму було змінено, і пенсійний вік для жінок було підвищено до 55 років. Згодом, аналогічна норма (55 років) була закріплена і в статті 114 Закону №1058-IV. Це створило правову колізію, оскільки два закони по-різному регулювали одні й ті самі правовідносини.
Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 зміни, внесені Законом №213-VIII до статті 13 Закону №1788-XII, були визнані неконституційними. У пункті 3 резолютивної частини цього Рішення КСУ прямо вказав, що для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, застосуванню підлягає редакція статті 13 Закону №1788-XII, яка встановлювала вік виходу на пенсію для жінок на рівні 50 років.
Ця позиція була остаточно закріплена у рішенні Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20 від 03.11.2021 року. Верховний Суд зазначив, що суперечність між законами порушує вимогу «якості закону» та принципи правової визначеності. У такій ситуації, відповідно до принципу верховенства права, органи державної влади зобов'язані застосовувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи. Таким підходом є застосування норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення КСУ, яка встановлює пенсійний вік у 50 років.
Визначальним критерієм для застосування цієї сприятливої норми є факт роботи особи на відповідних посадах до 01.04.2015.
З матеріалів справи судом встановлено, що на момент звернення до пенсійного органу позивач:
- досягла віку 53 років, що перевищує 50-річний вік, встановлений сприятливою нормою закону;
- мала загальний страховий стаж 36 років 01 місяць 02 дні, що перевищує необхідні 20 років;
- мала пільговий стаж - 14 років 10 місяців 16 днів, що перевищує необхідні 10 років.
Таким чином, позивач у повній мірі виконала всі умови, необхідні для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції, що підлягає застосуванню. Відмова відповідача у призначенні пенсії з мотивів недосягнення 55-річного віку та недостатності загального стажу (25 років) є протиправною, оскільки ґрунтується на застосуванні менш сприятливої для особи норми права, що прямо суперечить висновкам Конституційного Суду України та Великої Палати Верховного Суду.
Щодо незарахування до пільгового стажу позивача періоду її роботи з 18.10.1994 по 09.10.1997, суд зазначає наступне.
Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій. У довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, та результати проведення атестації робочих місць на підприємстві.
Пунктом 10 Порядку застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383, визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Згідно з відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач у спірний період з 18.10.1994 по 09.10.1997 працювала санітаркою фізіотерапевтичного кабінету в Сумській обласній тублікарні (а.с.98-103).
Згідно з п. 1 розділу XXVI "Установи охорони здоров'я" Списку № 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173 визначено, що його дія поширюється на молодший медичний персонал, що працює в лепрозоріях, психіатричних та психоневрологічних установах (безпосередньо обслуговуючий психічних хворих), туберкульозних та інфекційних установах (безпосередньо обслуговуючий хворих), прозекторських та моргах.
Відповідно до п. "а" розділу XXIV "Установи охорони здоров'я і соціального забезпечення" Списку № 2 постанови КМУ від 11.03.1994 № 162 визначено, що його дія поширюється на робітників, які безпосередньо обслуговують хворих: у туберкульозних та інфекційних установах, відділеннях, кабінетах: середній медичний персонал (2260000а), молодший медичний персонал (2260000а).
Згідно з п. 24а розділу XXIV "Охорона здоров'я та соціальна допомога" Списку № 2 постанови КМУ від 16.01.2003 № 36 визначено, що його дія поширюється на працівників, які безпосередньо обслуговують хворих у туберкульозних та інфекційних закладах, відділеннях, кабінетах молодші медичні сестри, молодші медичні сестри з догляду за хворими, сестри-господині, молодші спеціалісти з медичною освітою.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про протидію захворюванню на туберкульоз" від 05.07.2001 № 2586-III протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров'я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Згідно із Національним класифікатором професій ДК 003:2010 (На зміну ДК 003:2005), затвердженим та надано чинність наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 № 327, окремі професійні назви робіт у КП записано з використанням дужок. У дужках, відповідно до прийнятої структури КП, може визначатися, зокрема, споріднена (однотипна) професійна назва роботи, яка може застосовуватися окремо в межах даної класифікаційної групи, наприклад, в тому числі, молодша медична сестра (санітарка, санітарка-прибиральниця, санітарка-буфетниця та ін.).
За кодом КП 5132 визначено професійна назва роботи - молодша медична сестра (санітарка, санітарка-прибиральниця, санітарка-буфетниця та ін.).
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що посада санітарки є посадою молодшої медичної сестри.
Суд врахував, що в трудовій книжці є посилання на відповідні накази, як на підстави внесення записів, завірені підписами повноважних осіб та печатками, не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином, що не викликає у суду сумнівів у їх достовірності.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 13.06.2019 в справі № 195/443/17 та від 22.05.2018 в справі № 683/977/17, право на зарахування до стажу для призначення особі пільгової пенсії підтверджується, зокрема відомостями трудової книжки.
Суд також враховує правові висновки Верховного Суду у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17 відповідно до яких надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить належні записи, що засвідчують вищевказані періоди роботи позивача на роботах, що дає право на пенсію на пільгових умовах за Списком № 2, у зв'язку із чим вказаний період роботи підлягає зарахуванню до її пільгового стажу.
Щодо зазначення у спірному рішенні про те, що до пільгового стажу не зараховано період роботи позивача з 18.10.1994 по 09.10.1997 згідно довідки №75/4 від 03.10.2024, оскільки посада відсутня в переліку атестованих посад згідно наказу про результати атестації робочих місць за умовами праці №3 від 09.01.1998, суд зазначає наступне.
З 21.08.1992 вступив в дію Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 за №442 (надалі по тексту також Порядок №442).
Даним Порядком встановлено, що відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за віком на пільгових умовах за Списками № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення, затверджуваними Кабінетом Міністрів України, а також пенсії, які можуть встановлюватися підприємствами й організаціями за рахунок власних коштів працівникам інших виробництв, професій та посад залежно від умов праці, призначаються за результатами атестації робочих місць.
Пунктом 4 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18.11.2005, передбачено, що згідно з п.4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затв. постановою КМ України №442 від 01.08.1992, атестація робочих місць за умовами праці проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.
Зазначена постанова набула чинності з 21.08.1992. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.1992р., відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації (пп.4.1 п.4 вказаного Порядку).
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затв. постановою КМ України №442 від 01.08.1992р., та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затв. постановою Міністерства праці України №41 від 01.09.1992.
Відповідно до п.1 вказаного Порядку атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Згідно з п.4 наведеного Порядку атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п'ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена найманими працівниками особа.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Згідно з п.8 зазначеного Порядку відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінсоцполітики разом з МОЗ.
Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку (п.9 цього Порядку).
Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах (пп.4.2. п.4 вказаного Порядку).
Відповідно до пп.4.4 п.4 названого Порядку якщо атестація була вперше проведена після 21.08.1997р., у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.1992р., 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
З аналізу наведених норм слідує, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах, є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №1 та у Списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.
Судом встановлено, що наказом №3 від 09.01.1998 затверджено перелік робочих місць з шкідливими то важкими умовами праці, на яких за результатами атестації підтверджується право на пенсію за віком на пільгових умовах, яким підтверджено право на пільги та компенсації за особливий характер праці, шкідливі умови праці, які передбачені законодавством за результатами обстеження робочих місць. Даним наказом посада «молодша медична сестра (санітарка) по догляду за хворими в рентгенкабінеті» включено до Списку №2 (а.с.7).
Крім того, з протоколу № 1 засідання постійно-діючої атетастаційної комісії Сумської обласної тублікарні вбачається, що посаду «молодша медична сестра (санітарка) по догляду за хворими в рентгенівському кабінеті» включено до Списку №2 (а.с.8).
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області протиправно не зарахувало період роботи позивача з 18.10.1994 по 09.10.1997 в Сумській обласній тублікарні.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19.11.2024 № 183450032992 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 12.11.2024 на підставі пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 5 статті 45 Закону №1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
На виконання вказаних норм Закону №1058-IV постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до підпунктів 1-3 пункту 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Згідно з пунктом 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до абзацу 1 пункту 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду у встановленому порядку.
Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.
При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб'єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку пенсійного органу) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
Суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17 зазначив, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов'язання відповідача призначити таку пенсію.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10 вересня 2019 року у справі №818/985/18 та від 26 грудня 2019 року у справі №810/637/18.
У межах спірних правовідносин судом надана оцінка правомірності оскаржуваного рішення.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд, відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17, відповідно до якої вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду та беручи до уваги необхідність повторного розрахунку стажу, дійшов висновку, що порушені права позивача необхідно захистити шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву від 12.11.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зарахувавши період роботи позивача з 18.10.1994 по 09.10.1997 в Сумській обласній тублікарні до стажу роботи на пільгових умовах за Списком №2.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суму судового збору у розмірі 968,96 грн, сплачену при зверненні до суду (зворот а.с.45).
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19.11.2024 № 183450032992 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) період роботи з 18.10.1994 по 09.10.1997 в Сумській обласній тублікарні до стажу роботи на пільгових умовах за Списком №2 та повторно розглянути заяву від 12.11.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням правової оцінки, наданої судом по даній справі.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) суму судового збору в розмірі 968,96 грн.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Глазько