04 листопада 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/10620/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частина НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає в ненаданні відповіді по суті на запит про доступ до публічної інформації від 20.05.2025 та у відмові надати запитувану інформацію;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 надати: копії витягів з наказів про зарахування до списків особового складу; довідки, передбачені дорученням МО №999/уд від 20.02.2025: про участь у бойових діях, про відсутність дисциплінарних, адміністративних чи кримінальних порушень, про інші особливі обставини; витяги з послужного списку, копії обліково-послужних карток, довідки про проходження військової служби; копії рішень військово-лікарських комісій щодо придатності до військової служби;
- зобов'язати надати відповідача запитувану інформацію у спосіб, зазначений у запиті: на електронну адресу та одночасно на поштову адресу.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 20.05.2025 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із запитом про надання інформації та документів, що стосуються його військового обліку та проходження служби. У відповіді на вказаний запит відповідач зазначив, що документи будуть надані як тільки позивач припинить вчиняти кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України та з'явиться в розташування військової частини НОМЕР_1 .
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
18.08.2025 через "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначає, що документи будуть надані як тільки позивач припинить вчиняти кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України та з'явиться в розташування військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.12.2024 №353 позивачу призупинена військова служба та він виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , облікові документи направлені до ІНФОРМАЦІЯ_1 . В той же час, військовою частиною НОМЕР_1 підготовлено запитувані документи та направлено позивачу на зазначену електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_2 Повідомляє, що витяг із послужного списку, копія обліково-послужної картки, довідка про проходження військової служби не можуть бути надані, так як особова справа не знаходиться у володінні військової частини НОМЕР_1 і така інформація може бути отримана у ІНФОРМАЦІЯ_3 , де знаходиться особова справа. З огляду на викладене, представник вважає, що позов не підлягає до задоволення.
27.10.2025 судом зареєстровано відповідь на відзив на позовну заяву, яка подана позивачем через систему "Електронний суд". У вказаній відповіді позивач наполягає на задоволені позовних вимог, оскільки відповідачем порушено строки надання відповіді та надано неповну та формальну відповідь.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, встановив наступне.
Позивач 20.05.2025 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з інформаційним запитом, який був сформульований відповідно до статей 5, 10, 19- 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та статей 5, 6, 11 Закону України "Про інформацію", а також у відповідності до статей 32, 34 Конституції України.
У запиті позивач просив надати документи, що безпосередньо стосуються його особи та служби в Збройних Силах України, а саме: витяги з наказів про зарахування до списків особового складу; довідки за формами, передбаченими дорученням Міністра оборони України №999/уд від 20.02.2025 року; витяги з послужного списку, обліково-послужні картки, документи про проходження служби; рішення ВЛК; повідомлення про вхідний номер та дату реєстрації запиту; обраний спосіб надання відповіді - одночасно електронною поштою та поштовим зв'язком, що прямо дозволено ч. 5 ст. 19 Закону "Про доступ до публічної інформації".
Однак, як стверджує позивач, відповіді на запит ним не отримано впродовж передбаченого законом строку, а тому, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, звернувся з даним позовом до суду з метою захисту порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 за №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР).
Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про звернення громадян", громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до статті 3 даного Закону, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. При цьому, пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Порядок звернення громадян передбачений статтею 5 Закон України "Про звернення громадян", відповідно до якої звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Відповідно до приписів статті 15 цього Закону, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно із частиною 1 статті 20 Закону №393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Крім того, відповідно до статті 5 Закону України "Про інформацію", кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Згідно із статтею 7 Закону України "Про інформацію", право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
При цьому, в силу норм ст. 20 цього Закону, за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 21 Закону України "Про інформацію", інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Зокрема, конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.
Статтею 11 Закону України "Про інформацію" визначено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
Судом встановлено, що позивачем 20.05.2025 на адресу військової частина НОМЕР_1 направлено запит (звернення), в якому ОСОБА_1 , з посиланням на ст.ст. 5, 11 Закону України "Про інформацію" та ст.ст. 5, 10, 13, 14, 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації", просив надати інформацію та певні документи а саме: витяги з наказів про зарахування до списків особового складу; довідки за формами, передбаченими дорученням Міністра оборони України №999/уд від 20.02.2025 року; витяги з послужного списку, обліково-послужні картки, документи про проходження служби; рішення ВЛК; повідомлення про вхідний номер та дату реєстрації запиту; обраний спосіб надання відповіді - одночасно електронною поштою та поштовим зв'язком, що прямо дозволено ч. 5 ст. 19 Закону "Про доступ до публічної інформації".
Як вбачається із матеріалів справи, у відповіді від 15.06.2025 №1772/14354 військова частина НОМЕР_1 повідомила, що документи будуть надані як тільки позивач припинить вчиняти кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України та з'явиться в розташування військової частини НОМЕР_1 .
Після відкриття провадження у справі, ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_1 підготовлено запитувані документи та направлено позивачу на зазначену електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_2 Витяг із послужного списку, копія обліково-послужної картки, довідка про проходження військової служби не можуть бути надані, так як особова справа не знаходиться у володінні військової частини НОМЕР_1 і така інформація може бути отримана у
ІНФОРМАЦІЯ_3 , де знаходиться особова справа.
Таким чином, враховуючи наданий законом час для надання відповіді на звернення (один місяць) та не надання такої відповіді на звернення від 20.05.2025 протягом встановленого строку, суд констатує порушення вимог закону зі сторони відповідача в частині ненадання вчасної відповіді на його звернення та, відповідно, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності військовою частиною НОМЕР_1 підлягають до задоволення.
Відповідачем не підтверджено і надсилання відповіді ОСОБА_1 у встановлений строк на його звернення звичайним поштовим відправленням, оскільки жодного доказу цього суду не надано.
Суд, аналізуючи зміст звернення від 20.05.2025 та відповіді від 18.05.2025, зазначає, що військовою частиною НОМЕР_2 надано відповіді на поставлені у зверненні від 20.05.2025 питання та повідомлено відповідну інформацію стосовно надання чи неможливості надати відповідні документи.
Таким чином, судом встановлено, що в процесі розгляду справи відповідачем виконано, хоча й несвоєчасно, свій обов'язок щодо надання відповіді на запит (звернення), а тому у задоволенні позовних вимог зобов'язального характеру слід відмовити.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання. Водночас, позивач довів протиправність бездіяльності відповідача, проте, враховуючи фактичне задоволення вимог у процесі розгляду справи, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Позивач звільнений від сплати судового збору, отже відсутні підстави для розподілу судових витрат.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до військової частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частина НОМЕР_1 , що полягає у ненаданні своєчасної відповіді на письмовий запит від 20.05.2025.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Г.В. Костенко